Стефан Турчак – чарівник з диригентською паличкою

Стефан Турчак – видатний український диригент, народний артист СРСР, заслужений діяч мистецтв, Герой соціалістичної праці, лауреат Шевченківської премії.

Музична сім’я хліборобів

Стефан Тупчак народився 28 лютого 1938 року в селі Мацьковичі під Перемишлем (нині Польща)у родині  хліборобів, але музика завжди була присутня в сім’ї. Батько брав участь у драмгуртку, сам навчився грати без нот на скрипці та сопілці. Мати співала у церковному хорі та виконувала народні пісні. Малий Стефко вчився грати на старенькій скрипці, подарованій дідусем. Хлопчик грав щодня, підбираючи мелодії на слух.

У 1947 році, під час операції «Вісла», родину примусово вивезли в Радянську Україну.

Сім’я Турчаків оселилася у Дублянах поблизу Львова. Коли хлопчикові було 12 років, померла мама. Батько згодом одружився, а Стефан залишився жити з бабусею та дідусем.

Досвід без підготовки

Музичну освіту здобував в Львівському музично-педагогічному училищі імені Філарета Колесси.

До училища вступив відразу після  Дублянської семирічної  школи, не маючи необхідної музичної й теоретичної підготовки. За його плечима був лише досвід художньої самодіяльності в аматорських колективах.

Після закінчення училища працював учителем музики і співів у Сокальському педагогічному училищі.

Із 1957 по 1962 навчався у Львівській консерваторії ім. М. Лисенка. Значний вплив на формування  його творчої особистості мали заняття в композиторів та педагогів Станіслава Людкевича, А. Кос-Анатольського, А.Солтиса та Р.Сімовича.

Кар‘єра диригента

Влітку 1962 року Турчак приїхав до Києва. Спершу став диригентом-асистентом Державного оркестру. А з 1963 року очолив його.

У 1966 році він поставив на сцені Київського театру опери та балету імені Шевченка свій перший спектакль – масштабний, наповнений внутрішньою експресією «Отелло» Дж. Верді. Незважаючи на складність твору, дебют пройшов успішно.

У 1967 року Турчак став головним диригентом ведучого оперного театру України.

З його ім'ям пов'язані етапні прем'єри шевченківського колективу 70-80-их років XX століття, серед яких опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди, «Борис Годунов», «Хованщина» М. Мусоргського, «Абесалом і Етері» З. Паліашвілі, «Орфей і Еврідіка» Х. Глюка, «Аїда» Дж. Верді.

Загалом він поставив на київській оперній сцені майже сорок вистав. І кожна ставала мистецькою подією, яскравим тріумфом українського оперно-балетного виконавства.

Завдяки Стефану Турчаку Київська опера стала одним з найкращих театрів України, а українська опера отримала визнання на міжнародному рівні.

Експерментатор, у руках якого диригентська палочка ставала чарівною

Стефан Турчак ніколи не зупинявся на досягнутому. У 1974-му році він вразив глядачів постановкою «Катерини Ізмалової». Після він неодноразово захоплював своєю постановкою «Абсалома і Етері», «Бориса Годунова» Мусоргського, «Золотого півника» Римського-Корсакова та іншими.

Турчак вимагав від своїх оркестрантів найвищого професіоналізму. Уникав рутини. Намагався знайти родзинку навіть вусамому, здавалося б, звичайному творі.

27 лютого 1988 урочисто відзначили 50-річчя маестро. Турчак стояв за пультом, а сцена філармонії тонула у квітах. Той концерт був прощанням з шанувальниками, однак про це знали лише найближчі.

Помер Турчак 23 жовтня 1988 року після важкої хвороби – раку мозку.

На його честь в 1994 був запроваджений національний конкурс диригентів ім. С.Турчака, який став міжнародним.

Трагічна кінцівка неймовірного кохання

Стефан Турчак був одружений з Гізелою Циполою, українською оперною співачкою. Вона виконала більше 50 оперних партій, серед яких: Чіо-Чіо-Сан, Мімі, Тоска («Мадам Батерфляй», «Богема» і «Тоска» Д. Пуччіні), Маргарита («Фауст» Ш. Ґуно), Аїда («Аїда» Д. Верді), Тетяна («Євгеній Онєґін» П. Чайковського) та ін.

Смерть Степана Турчака 23 жовтня 1988 року стала великим особистим горем Гізели Циполи. І не тільки особистим, а й творчим. Вона втратила не просто коханого чоловіка, а найближчу творчу душу, людину, ментальність якої так збігалася з її особистим розумінням і відчуттям оперного мистецтва.

Майже за двадцятирічне спільне життя вони разом виробили ту творчу ментальність, в основі якої лежали фундаментальні культурні цінності, вимогливість до себе як митцям... і почався досить важкий період творчої депресії.

Їй було дуже важко уявити за пультом когось іншого, не Степана Турчака, не відчувати під час вистави його експресивного диригентського посилу на сцену, його емоційну енергетику. Кілька проспіваних після смерті чоловіка вистав не принесли їй ні найменшого творчого задоволення. Не порадувало навіть присвоєння вже давно заслуженого звання «Народної артистки СРСР».

Співачка усвідомила, що зі смертю Турчака відійшла ціла епоха. І для театру, і для неї особисто... Гізела Ципола сама пішла з театру. Ніхто її не затримував, не розпитував про причину звільнення (немов це була зовсім не Ципола — слава і гордість колективу протягом двох десятиліть, співачка, яка вписала золоту сторінку в українське вокальне мистецтво). Потім ще кілька років вона виступатиме з прекрасними камерними концертами. Але за кордоном, здебільшого в Угорщині, де продовжували цінувати і пишатися угоркою Гізелою Ціполою, яка прославила українську оперну сцену...