Fly me to the Moon: українець, завдяки якому люди полетіли на Місяць

Залишаючись у лабораторії наодинці, американсько-український математик, конструктор та винахідник тихо мугикав собі під ніс слова «Fly me to the moon».

Велич цього українця вклалася в іменну математичну «формулу Богачевського», яка дозволила американським конструкторам розрахувати саме повернення спускного модуля на орбітальну станцію «Аполлон-11» з поверхні іншої планети, а потім – і зворотний шлях із Місяця на Землю.

Майбутній математик, винахідник і конструктор Ігор-Орест Данилович Богачевський народився 7 вересня 1928 року в повітовому містечку Сокаль Львівського воєводства, що тоді входило до складу Польщі (тепер – Львівська область).

Його батько Данило Сильвестрович Богачевський (1890-1985) служив правником, а слави зажив як автор книги особистих споминів «На возі і під возом. Картини з життя галицького вояка та правника», присвяченій історичним і суспільним подіям Рави-Руської 1920-1940-их рр.

Народившись у селі Манаїв (нині – Зборівський район Тернопільської області), у 1908-1912 рр. він студіював право у Львівському університеті, у 1915-1918 рр. служив лейтенантом у цісарській армії, у 1918-1921 рр. захищав ЗУНР у лавах Української Галицької Армії (УГА), а з 1921-го по 1944-ий роки мав у Львові приватну юридичну практику.

Мешкаючи на Галичині, у 1930-1944 рр. доктор права (1930) брав активну участь в українських просвітницьких організаціях: «Просвіті», «Народному домі», «Рідній школі» (1931-1939), «Сільському господареві» (1934-1939). Вимушено опинившись за океаном 1980 року він, як яскравий представник галицької еліти, став першим митрополитом Української католицької церкви в США – Філадельфія, Пенсильванія.

Мати Ростислава Степанівна Богачевська – з козацького роду Нечаїв (1909-2008) походила зі Східної України, ймовірно, з Київської губернії. Була вона дочкою місцевого катехира, настоятеля жіночої гімназії в Раві-Руській пароха Степана Нечая.

Українські кочівники

У 1935-1939 рр. сім’я мешкала у Раві-Руській, а Ігор-Орест навчався в народній школі з польською мовою викладання. Маючи трьох малолітніх дітей, Ростислава Богачевська не засиділась у домогосподарках. Вона очолила повітову філію «Союзу українок».

Незважаючи на те, що ОУН повсякчас поширювала летючки: «Не покидайте рідної землі!», одного дня від високоповажного клієнта Данило Богачевський дізнався, що вже все за них вирішене. Буцімто більшовики дали Ревізійному Союзові список кооперативів на Равщині, які належатимуть до компетенції Ревізійного Союзу, а значить, за домовленістю між Берліном і Москвою, фактично потраплять у сфери впливу Німеччини. Однією з таких місцин було село Махнів, що знаходилося за десять кілометрів на північ від Рави-Руської. З великими труднощами родина знайшла віз та вирушила в путь.

У пошуках кращої долі 1939 року родина правника із Рави-Руської залишила Махнів та перебралася до Томашева. Німецькі партійці колег із ОУН відкрито зрадили, сподіватися галичанам більш було ні на кого. Це побачив батько, котрий у роки гітлерівської окупації обіймав посаду голови Українського допомогового комітету в Раві-Руській.

У 1941-1944 рр. Ігор-Орест Богачевський навчався в українській гімназії Сокаля, де закінчив третій-п’ятий класи. Важкі були часи, але хлопчина науку гризти не полишав.

Побоюючись вторгнення радянських військ в Австрію, у 1944 р. Богачевські вирушили до Німеччини, де зупинились у місті Ульмі, земля Баден-Вюртемберґ. Тут слід закрити одну білу пляму в біографії великого українця. Нацизм особисто проїхав по тій дружній родині.

У 1944 році батьки та наймолодша дитина, дочка Марта опинились у німецькому трудовому таборі, тоді як 15-річного Ігоря та 14-річну Марію гітлерівці забрали на роботи в авіаційно-ремонтних майстернях. Майже півтора року була розірвана родина. Лише завдяки буденному гуманізму працівників Червоного Хреста та програмі допомоги і реабілітації Організації Об'єднаних Націй Ігор-Орест і Марія повернулися до батьків.

Попри те, що в Сполучених Штатах за батьківською лінією знайшовся один із п’яти рідних стриїв (дядьків) – Кир Константин (у миру – Костянтин Сильвестрович Богачевський, 1884-1961), котрий служив єпископом (екзархом у США) Української греко-католицької церкви із травня 1924 року і активно узявся допомагати, аби родина переїхала до Америки, Данило Сильвестрович наполіг, щоб діти закінчили середню науку в таборовій гімназії, до виїзду за океан. Із німецькою мовою у брата і сестри було набагато краще, аніж з англійською.

На військовому транспортному кораблі «S.S.Marine Flasher» 18 квітня 1948 року вони пришвартувались у порту Нью-Йорка. Не перший рейс судно переправляло через океан переміщених осіб – на той час із фронтів Другої світової війни всі американські частини повернулися додому. Ступивши на берег, Ігор-Орест залишався засмученим: із заздалегідь прихованою пляшечкою «Coca-Cola» він так мріяв символічно привітатися тостом із Статуєю Свободи, але вночі якась падлюка поцупила та вижлуктала ритуальний напій. Тож прибуття до країни рівних можливостей виявилося тверезим.

Почати все з початку

З порогу нова батьківщина демонструвала дивні реалії. Опинившись у Сполучених Штатах, зокрема у містечку Стамфорді (Коннектикут), голова сім’ї сподівався, що старший брат знайде йому роботу. Тим часом Кир Константин був великий законником, з одного боку, а з іншого, вважав – нова українська еміграція повинна збагнути: як важко виявилося попередникам пустити коріння за океаном, – тож не варто надмірно сподіватися на жертвенну поміч старожилів.

У сімейному архіві родини Данила Сильвестровича Богачевського зберігся лист, в якому Кир Константин написав до молодшого родича: «Дорогий брате, мій сан, вік і здоров’я не дозволяють брати більш активну участь в родинному житті, хоч ви і просите. Більшої помочі не можу вам надати, бо є багато потребуючих, а ви усі здатні до праці. Як завжди, буду за вас молитися».

Ось так колишньому високоповажному правникові зі Львова довелося почати все з початку. Попри те, що вік Данила Сильвестровича хилився до 60 років, пішов він «возити трупи» (знайшлося місце лише у ритуальній конторі). І так тривало не місяць, а майже два роки, поки знайшлись інша робота. Тим часом Ростислава Степанівна покинула мріяти стати письменницею, відновила навички із шиття й пішла пітніти швачкою на фабрику.

У країні дядька Сема він працював там, де знаходилося місце: у Стемфорді та Нью-Хейвені, Техас, у Ітаці, Нью-Йорк та Філадельфії, Пенсильванія, у Еверетт, Массачусетс та Мюррей Хілл, Нью-Джерсі, Каноґа-Парк, Каліфорнія та Лос-Аламосі, Нью-Мехіко.

У 1951-1953 рр. Ігор-Орест Богачевський служив в американській армії, у підрозділі радіозв’язку, воював у Північній Кореї з комуністами.

Повернувшись на нову батьківщину, він уяви не мав, що зацікавиться аеронавтикою, а тим паче – астронавтикою. Як завжди у подібних випадках діється, важливу роль відіграла доля. На вибір майбутньої професії колишнього солдата вплинуло знайомство з фізиком Михайлом Петришиним, добре відомим у наукових колах Сполучених Штатів конструктором космічних кораблів. Після історичної зустрічі юнака повністю захопили технічні ідеї створення нових зразків ракетної техніки.

Знань, безперечно, бракувало. Відповідно до американського закону «G.I.Bill» від 1944 р., за яким демобілізованим військовим надавалась державна стипендія для отримання вищої освіти, у 1953–1956 рр. у Нью-Йоркському університеті Ігор Богачевський опановував не технічні науки, а здобув ступінь кандидата наук із філософії. Аби світ рухати, реальність слід осмислити, не лише уявити. У голові не вкладається, як він у галасі великої родини, яку за українською народною традицією часто навідували дядьки з дружинами та дітьми, знаходив спокій і час, щоб поглиблювати знання та писати перші наукові праці. Можливо, Ігор-Орест прораховував усе наперед, адже вчився ставати математиком.

Fly me to the Moon

Тільки потім українець доступився до улюбленої математики, яку в 1956–1960 рр. студіював в Курантівському інституті математичних наук (The Courant Institute Оf Mathematical Sciences, CIMS) Нью-Йоркського університету. Студент не просто закінчив курс та отримав ступінь кандидата наук із математики. Як справжній самородок, одним із перших Ігор Богачевський став стипендіатом Національного наукового фонду (National Science Foundation) Сполучених Штатів Америки.

У 1960-1963 рр. доцент Нью-Йоркського університету працював асоційованим дослідником, потім – асистентом-професором Департаменту аеронавтики та астронавтики Нью-Йоркського університету. Від 1961 року знайшлася нагода стати до наукової праці, пов’язаної з аеронавтикою та термоядерною енергетикою; того ж року він став доктором математичних наук.

Кар’єра розвивалася стрімко. У 1963-1966 рр. йому запропонували посаду інженера-дослідника Корнельського університету (Cornell University) в Ітаці, штат Нью-Йорк.

Саме тут Ігор Богачевський відкрив нестаціонарний метод для обчислень тривимірного входу в поле потоку, розробив багатовимірну обчислювальну схему дослідження гідромеханічних проблем та ударного хвильового потоку, а ще – студіював проблеми, пов’язані з проникністю та циркуляцією атмосфери.

У 1966-1968 рр. українець став провідним науковим співробітником в експериментальній авіаційній лабораторії «AVCO-Everett Research Laboratories» у місті Еверетт, Массачусетс, а в 1968-1975 рр. обирався членом Правління телефонної компанії «Bell Telephone Laboratories» у м.Мюррей Хілл, Нью-Джерсі.

Пісня «Забери мене на Місяць» сплелася з американською місячною програмою НАСА – «Аполло». Минуло п’ять років, і в рамках реалізації масштабного плану твір став першою мелодією, зіграною у космосі, коли 19 травня 1969 р. місія «Аполлон-10» за 130 хвилин облетіла навколо Місяця і вмикала шлягер на орбіті.

Більше того, «Fly Me To The Moon» стала першою музикою на Місяці, коли 20 липня 1969 р. астронавт «Аполлон-11» Базз Олдрін другим за командиром корабля ступив на ґрунт супутника Землі й на портативному касетнику на всю включив «Fly me to the Moon».

Саме  завдяки формулам і математичним відкриттям Ігоря-Ореста Богачевського було розраховано політ на Місяць, повернення з поверхні іншої планети спускного модуля на орбітальну станцію «Аполлон-11», а потім і зворотний путь із Місяця на Землю. Цей проєкт втілив у життя ідеї та на практиці зреалізував попередні розрахунки видатного українця, одного з основоположників сучасної космонавтики, полтавчанина Юрія Васильовича Кондратюка.

Смерть доньки

Досі на шлюб у Ігоря Богачевського, майже два десятиліття, просто бракувало часу. Але у 1969 році у Нью-Йорку він закохався і покликав заміж Марію Кебало.

За два роки у щасливого подружжя народилася дівчинка – Соня Богачевська. Тато у донечці душі не чув, але невдовзі з’ясувалося: крихітка хвора на рак стовбура мозку. Соня померла у віці дев’яти років, подружжя закінчило розлученням: одне одному смерті єдиної дитини вони не подарували.

Повернення на Пагорб

Після сорока років напруженої інтелектуальної праці та успішних наукових досліджень, промислових новацій і технологічної освіти, які ніхто до нього не здійснював, знаний першовідкривач вийшов у 1992 р. на пенсію та повернувся до Лос-Аламоса («Пагорб»). У те місто в штаті Нью-Мехіко Ігор-Орест Данилович Богачевський закохався ще 17 років тому, коли вперше відвідав його на запрошення керівництва технічної групи Національної лабораторії «Los Alamos National Laboratory» (LANL).

Йому одразу сподобалася ця американська сільська місцина – щось в ній нагадувало Україну. Як потім він з’ясував, до початку робіт із реалізації Манхеттенського проєкту в поселенні – місцеві літні люди навіть підкреслювали: «Ми – не село і не місто, а виокремлена територія – діяла… древня Лос-Аламоська початкова фермерська школа».

Невиправний індивідуаліст, скільки вистачало сил, він приховував хворобу Альцґеймера. Ігор-Орест Богачевський залишався вдома, аби з вікна власної лабораторії спостерігати, як інші стрімко мчать з гори, де розташований лижний центр Лос-Аламо.

В останні роки життя великий вчений зрідка залишав власний будинок, аби о шостій вечора на Каньйон-роуд, 3700 відвідати суботню месу в католицькій церкві Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії.

У ніч на 3 лютого 2010 року у Лос-Аламосі, Нью-Мексико Ігор-Орест Данилович Богачевський відійшов у вічність. По католицькій літургії, яку за покійним справили в середу, о 10:30 ранку 9 лютого 2010 року в Нью-Браунсвіку (New Brunswick), штат Нью-Джерсі, – видатного українця й плідного дослідника поховали на знаменитому українському цвинтарі-пантеоні Св.Андрія (St. Andrew’s Ukrainian Cemetery) у містечку Саут-Баунд-Брук, Нью-Джерсі.

У скорботній процесії за труною до місця вічного спочину пройшли дві сестри – Марія та Марта, шестеро онуків, хоча й не всі дев’ять правнуків, а також шість племінниць, одинадцять двоюрідних сестер та купа колег і колишніх вихованців.