Професія дорожника престижна, це більше не чайник зі смолою носити, віник і кирзові чоботи, – Роман Демчина

Підприємство обслуговує понад тисячу кілометрів шляхів області та є одним із найбільших підприємств платників податків на Львівщині, а починалося все з одного самоскида.

ІА Дивись.info напередодні професійного свята поспілкувалася із засновником та директором компанії Романом Демчиною.

– Сьогодні ПП «Рома» – це масштабне та відоме підприємство. А як воно починалося і яким є тепер?

– Зараз ПП «Рома» – це підприємство, на якому працюють понад дві сотні працівників, близько сотні одиниць техніки, асфальтний та бетонний заводи, є свій піщаний кар’єр, також працює великий цех з виробництва бетонних виробів та цегельне виробництво.

А починалося усе 1995 року. Тоді наша команда складалася з мене та дружини. Спочатку ми возили овочі та фрукти з Херсона. Так заробили перший капітал. Потім одними з перших в Україні привезли форми для декоративних бетонних парканів та налагодили їх виробництво. Згодом – возили пісок, для цього купили у кредит самоскид. Щоби віддавати гроші за кредитом, ми надавали й інші послуги цим самоскидом. Був час, коли для розвитку підприємства довелося закласти навіть наш будинок. Але все просувалось добре і з часом автопарк ПП «Рома» ставав дедалі більшим.

А взимку для самоскидів не було роботи. Та якось ми з дружиною їхали автомобілем і дорогою побачили ДТП, яке сталося через ожеледицю. Тоді загинуло троє людей. Я зателефонував дорожникам, щоби дізнатися, чому так сталося, а у відповідь почув, що немає машин для розсипання піскосуміші. Ми тоді обладнали наші машини піскорозкидачами та направили їх для роботи на дорогах і, власне, з цього почався дорожній бізнес. Згодом ми подалися на перший тендер з експлуатації доріг державного значення та виграли його. Ми були однією з перших приватних компаній в Україні, яка обслуговувала дороги державного значення.

– Ремонт доріг, як і будь-які технології, розвивається та вдосконалюється. Чи орієнтуєтесь ви в роботі на закордонний досвід?

– Ми стараємося відвідувати усі виставки як в Україні, так і в Європі. Уся техніка, яка у нас працює на вкладанні асфальту та будівництві доріг, є новою, європейського зразка – євро-5, євро-6. Коли, наприклад, закуповували ресайклер, то приїжджали німецькі фахівці і проводили тренінги з колективом. Загалом, яку б техніку ми не купили, приїжджають представники тої чи іншої фірми і за потреби декілька тижнів навчають колектив. Вважаю, так і має бути на хорошому підприємстві.

– Чи відрізняються технології будівництва доріг в Україні та за кордоном, адже собівартість ремонту доріг у Європі значно вища, ніж у нас?

– Насамперед слід зазначити, що в Україні не будують дороги з нуля. На даний момент лише ведеться розмова про будівництво нової концесійної дороги Краковець-Броди. Всі інші – це реконструкція старих доріг. Тобто зношений асфальтобетон доводять до людського стану та встановлюють бар’єрки, знаки, освітлення, світлофори. На полі дороги ніхто не будував.

Торік було збудовано усього лише 14 кілометрів нових доріг. І не йдеться про один відтинок шляху, а про кілька, які в загальному становлять ось ці 14 кілометрів.

Натомість вартість залежить від технологій, адже можна зробити поточний середній ремонт, а можна капітальний. Плюс включені додаткові роботи – комунікації, світло, облаштування узбіч тощо. Відповідно, це позначається на вартості. А ось технології ремонту доріг у нас та в Європі абсолютно однакові.

– Тобто ми цілком можемо конкурувати з європейцями?

– Абсолютно. Потрібне лише відповідне фінансування. Для порівняння досить взяти мережу доріг Польщі та України – від Краківця до німецького кордону ви дістанетеся за пів дня. А скільки потрібно, аби проїхати нашу країну вздовж із Заходу на Схід? Нам потрібно удвічі більше ресурсу, ніж полякам, щоби відремонтувати дороги, при тому що ресурси України та Польщі є суттєво різними.

– Чи змінилася останнім часом ситуація із ремонтом доріг в Україні, чи виділяється достатньо коштів?

– Ситуація на Львівщині змінилася приблизно 7-8 років тому, коли був запроваджений митний експеримент. Тобто всі кошти з перевиконання митного плану йшли на ремонт доріг. А також створення так званого дорожнього фонду. Все це закрутило маховик будівництва доріг. Усі кошти, які надходили до дорожнього фонду, можна було використати лише за цільовим призначенням – на ремонт, експлуатацію доріг, безпеку руху тощо.

Дорожній фонд запровадили у 2017. Згідно із перехідними положеннями, 2017 року 25% коштів від акцизу на пальне йшло у фонд, 2018-му – 50%, 2019-му – 75%, а 2020 року вже 100% акцизу йшло на ремонт доріг. Саме ця реформа допомогла у будівництві шляхів.

Свою роль також відіграла система Prozorro, завдяки якій з’явилась конкуренція у галузі, замість ручного режиму, що був до того. Це відчутно спростило доступ до дорожнього ринку усім будівельним компаніям.

– Матеріали для ремонту доріг вітчизняні чи доводиться купувати щось за кордоном?

– Наприклад, коли йдеться про основу, тут використовується український щебінь, так само пісок. Натомість бітум купується переважно у Польщі й Білорусі, деколи використовуємо український. Світлофори вітчизняного виробництва. Асфальт виготовляється на нашому асфальтному заводі, який зроблений у Кременчуці. Загалом понад 80% матеріалів для ремонту доріг українські. Натомість техніка, яку використовуємо на ПП «Рома», повністю закордонна – MAN, Iveco, Caterpillar тощо.

– Напевно, як до депутата обласної ради до Вас часто звертаються через ремонт доріг, вулиць тощо.

– Якщо є звернення як до депутата, то ми його перенаправляємо до відповідного департаменту ЛОДА або до Служби автомобільних доріг.

Слід зазначити, якщо хтось хоче, щоби дорогу відремонтували у нього в селі чи місті, треба звертатися до місцевої ради. Адже всі дороги діляться на три типи – місцеві, комунальні та державні. По-простому: місцеві – це дороги між селами, за які відповідає облдержадміністрація, державні – дороги між обласними центрами і міжнародні траси та комунальні, які знаходяться у населених пунктах. Тож коли йдеться про дорогу біля вашого дому, то передусім звертатися необхідно до місцевої ради.

– Який період для ремонту є найсприятливішим і як позначається на цьому погода?

– Найкраще робити дорогу навесні та восени. Влітку, коли спека, людям важко працювати. Уявіть, температура свіжого асфальту – 160 градусів, а в затінку – +32. Найкраще коли на вулиці – +20-22 і легенький дощик, який, попри поширену думку, асфальту не шкодить. Каток за зміну виливає приблизно 3 тонни води на свіжий асфальт, щоб його прокатати. В зливу, звісно, асфальт вкладати не можна.

Фактично погодні умови позначаються на ремонті дороги по-різному. Залежить від етапу будівництва. Дощ шкодить, коли укладається основа дороги, а коли йдеться про асфальтове покриття, то дрібний дощик лише у плюс.

– Що краще – асфальт чи бетон?

– Усе залежить від кліматичної зони. У нас на заході краще підходить асфальт, на півдні, де спека, – бетон. Наприклад, на дорозі Львів-Краковець частина дороги бетонна – взимку там плити розходяться, а влітку, навпаки – заходять одна на одну. Все через достатньо низькі температури зимою. Через це утворюються дрібні горбики на кожному стику бетонної плити, від чого дорога стає схожа на дошку для прання.

Якщо під дорожнім покриттям у ґрунті відбуваються якісь зміни, то бетон одразу тріскає. Асфальт більш еластичний. Крім того, потрібно дві години, щоби можна було їхати свіжо укладеним асфальтом, а для бетону необхідний щонайменше 21 день.

Бетон добре там, де великий рух важкої техніки. Але якщо немає такої потреби, краще робити асфальт – це більш розумне рішення. Його легше перекласти. Крім того, практично жодне українське підприємство не готове до укладання бетонних доріг. Це дуже дороге обладнання і дорогий цикл виробництва.

– Чому в Україні практично немає автобанів? І скільки часу потрібно, щоби збудувати, скажімо, 100 кілометрів автобану?

– Головна причина відсутності автобанів – брак коштів. Бо тут йдеться про мультимільярдні проєкти. А ще передусім треба з’ясувати, де він пролягатиме. Бо фактично всі клаптики землі приватизовані. Досить подивитися на будівництво північного обходу Львова. Земельні ділянки треба викуповувати, а якщо там будинки? Це все дуже тривалий процес.

Будівництво автобанів не такий довгий процес, як здається, у випадку якщо є відповідне фінансування. Щоб можна було залучити достатню кількість людей, техніки, закупити матеріали, рукавиці, взуття, спецодяг, їжу тощо. Направду, одна цеглина, покладена на будівництві, дає роботу 10 людям.

Але спочатку нам потрібно привести до ладу те, що є, а тоді вже братися до будівництва глобальних речей. Водночас зміни все ж помітні. Наприклад, маємо вже шестисмугову дорогу Київ-Бориспіль, де дозволена швидкість 130 кілометрів на годину, а це вже маленький, але автобан.

– Чи займаєтеся Ви підвищенням професійної кваліфікації своїх співробітників?

– Постійно. Відправляємо людей на курси та виставки. Одне слово, всюди, де є можливість розвиватись. Крім того, фахівці приходять до нас тільки з відповідною освітою чи досвідом роботи. Бо вони несуть відповідальність, працюють на дорогому об’єкті за державний кошт, керують дороговартісною технікою та відповідають за недешеві матеріали. Окрім цього, наявність досвіду в працівників є стандартною вимогою при проведенні публічних закупівель з дорожніх послуг. Ми в ПП «Рома» обслуговуємо понад 25%, або близько тисячі кілометрів, державних та місцевих доріг. Це найбільший показник серед приватних структур області. Тому мусимо розвиватися та відповідати всім вимогам.

– Професія дорожника сьогодні престижна?

Звісно. У людей помітно змінюється думка про дорожників, і ми цьому теж сприяємо. Щороку, на День дорожника, ми проводимо виставку нашої техніки у Жовкві. Завжди звертаємося до відділу освіти, щоб до нас приходили школярі 9-10 класів. Ми хочемо змінити думку цих дітей про працівників дорожньої служби. Що дорожник – це не чайник зі смолою носити, віник та кирзові чоботи. Щоби вони побачили на власні очі модернізовану техніку і зрозуміли, що це цікаво.

На жаль, цього року виставку довелося скасувати через карантинні обмеження, щоб не наражати людей на небезпеку. Проте ми продовжуємо співпрацювати із закладами профтехосвіти, наприклад, із Львівським автомобільно-дорожнім технікумом. Їхні студенти часто проходять у нас практику, дехто залишається працювати. У нас вони бачать на практиці, чим саме займається дорожник, що є також і робота за комп’ютером, а це цікаво сучасній молоді.

– Що для Вас є мотивацією для роботи?

– Коли приїжджаєш у село, де зроду-віку не бачили дороги, а потім їдеш звідти і чуєш багато слів подяки. У кожній хаті були ролики, самокати, велосипеди, та дітям не було де на них кататися, бо не було дороги. І тут, після ремонту, вони всі виходять, тішаться. Якось ми робили дорогу у селі Шабельня, що поряд з Равою-Руською. Зранку стали до роботи та до вечора вже закінчили. Доки закінчили, люди почали виходити, облагороджувати фасад подвір’я, браму мити, клумби висаджувати.

Мотивує й те, що колись, їхавши до Польщі, бачив там доглянуті узбіччя, скошену траву, а в Україні на той час так було не всюди. Зараз ПП «Рома» обслуговує чотири митні переходи – Краковець, Грушів, Рава-Руська та Угринів За доволі короткий період часу ми привели в належний вигляд кожен з цих переходів.

Ми перша приватна компанія на Львівщині, яка показала рівень експлуатації, тобто коли всі узбіччя покошені, прибране сміття, вчасний виїзд на ДТП, дороги освітлені, всюди дорожні знаки встановлені.

Я пишаюся, що працюю в дорожній сфері. Адже кожного дня ми з командою ПП «Рома» можемо долучатися до реальних змін у наших містах та селах. Якісні дороги стимулюють розвиток економіки в регіонах та державі, сприяють швидкому доїзду екстрених служб, зрештою, створюють комфорт для місцевих мешканців.

Тож вітаю всіх причетних із професійним святом – Днем автомобіліста та Днем дорожника! Дякую працівникам ПП «Рома» за наполегливу та віддану працю. Міцного здоров’я усім, добра та благополуччя!