У цій п’єсі немає жодного позитивного персонажа, – письменниця Оксана Драчковська

ІА Дивись.info поспілкувалася з авторкою.

– Оксано, яка це вже твоя нагорода поспіль з «Коронації слова»?

– На «Коронації слова» це вже моя третя відзнака. Крім перемоги за п’єсу «Різдво», була ще спецвідзнака за казку «Зайчик-Нестрибайчик та його смілива мама». І ось тепер відзнака за цю п’єсу. 2020 року книга «Зайчик-Нестрибайчик та його смілива мама», яка вийшла друком у видавництві «Чорні вівці», здобула головну нагороду Львівського форуму видавців Best book Award у номінації «Література для дітей 8-10 років». Це моя найбільша відзнака.

– Про що все ж таки п’єса з такою інтригуючою назвою «Труп потерпілого»?

– Так, назва справді інтригує, підозрюю, що багатьох навіть лякає, зокрема і членів журі. Але я страшенно задоволена п’єсою, бо коли її перечитую, то відчуваю увесь час емоції. І ця емоція – сміх. Перечитую і щоразу сміюся. І ті люди, які читали, також сміялися. Тобто вона свою функцію виконує.

Натомість п’єса «Різдво» – це мелодраматична річ. Тому коли люди її читають, то плачуть. А «Труп потерпілого» – комедія. Тож якщо люди сміються, значить я потрапила у точку. До речі, повна назва п’єси «Труп потерпілого, або Коли вб’ють – тоді приходьте». Для себе я її визначила як чорну комедію абсурду, але якщо сказати простіше, то це соціальна сатира, в якій показується безсилля звичайної людини перед бюрократичною машиною. Мабуть, тут присутній трохи гоголівський стиль, бо і як в «Ревізорі» немає жодного позитивного персонажа. Навіть головний герой, який зазнає певних страждань від бюрократії, правової системи, також зрештою виявляється зовсім непозитивний персонажем. І це, до речі, творча спонтанність – я не так задумувала цього персонажа. Він у мене сам вималювався.

У п’єсі представлено дуже багато соціальних пластів – поліція, правники, журналісти. До речі, останнім від мене дуже сильно дісталося. Я перепрошую, але це теж була творча спонтанність. Є місцеве самоврядування, громадські активісти та прості люди і всі вони однаково негативні персонажі. Але загалом п’єса смішна.

– Як народилася ідея цієї п’єси?

– Ой, це так цікаво. Мене надихнула Христя Венгренюк (письменниця, головна редакторка арт-видавництва «Чорні вівці»). Це сталося досить давно під час Львівського форуму видавців. Я тоді презентувала свою книжку «Зілля». Христя написала пост у соцмережі про те, яка з нею ввечері трапилася неприємна пригода. Після закінчення усіх форумних заходів вони сиділи з друзями у кав’ярні і якийсь чоловік почав до неї чіплятися. І настільки це було грубо та жахливо, що Христя викликала поліцію. Потім коли правоохоронці приїхали, виявилося, що ні на чоловіка вони не можуть якось вплинути, ні їй зарадити, тому що насправді він не завдав Христі жодної шкоди. Згадавши цей випадок, мені пригадалося дуже багато історій з журналістської роботи, коли люди звертаються, наприклад, через погрози, а у відповідь чують: тут немає складу злочину. І ось звідси цей класичний вислів: якби вбили, ось тоді була б справа. Уб’є вас сусід, тоді приходьте. Десь до цього все і зводиться. Так в мене виникла ідея, сформувався сюжет і з’явилася п’єса.

– Багато часу пішло на написання?

– Ні, насправді дуже легко писалося. Є речі, які робляться швидко і легко, а є ті, яким треба присвятити більше часу.

– Чи є пропозиції щодо постановки п’єси?

– Та ні. Ось «Різдво» вже скільки років тому вийшло, а ніхто не береться за постановку. Єдине, що мені написала молода режисерка зі Львова. Звісно, дуже хотілося б, аби поставили «Труп потерпілого» та й «Різдво» теж. Але наразі немає для мене режисера.

Оксана ДУДАР