В Україні стартує програма трансформації вугільних регіонів. Однією з перших буде закрита шахта ДП «Львіввугілля» «Великомостівська».

ІА Дивись.info побувала на підприємстві, а також поспілкувалася з експертами та політиками про програму відмови від викопних видів палива та про те, що далі буде з регіонами, де шахти забезпечували більшість населення робочими місцями та наповнювали місцеві бюджети.

Що таке трансформація

22 вересня нинішнього року Кабмін ухвалив концепцію державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів України на період до 2030 року, яка передбачає поступове закриття державних вугільних шахт та реформування державної енергетичної політики через екологічні виклики.

Уже тривалий період в Україні спостерігається тенденція до зниження видобутку вугілля. Наприклад, 2020 року проєктна потужність видобутку вугілля державними шахтами становить 32,6 млн тонн за рік, а фактичний видобуток становив лише 4,7 млн тонн.

У концепції зазначено, що собівартість товарної вугільної продукції на державних шахтах у середньому понад 4000 гривень за тонну за ринкової ціни 1350 гривень. Дві третини стаціонарного обладнання давно мало бути списане, натомість його досі експлуатують. За період з 2015 по 2019 рік державні шахти отримали 12,3 млрд гривень бюджетного фінансування за усіма програмами.

Здебільшого економіка вугільних регіонів напряму залежить від шахт: більшість населення працює або на вуглевидобувних підприємства, або на обслуговуючих. Відтак, виникає критична залежність місцевих бюджетів від таких підприємств.

Трансформація має торкнутися понад 20 вугільних громад у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Львівській та Волинській областях, де проживає близько 850 тисяч осіб

Є три шляхи виходу із ситуації, що склалася: перший – залишити все, як є, а отже, нарощувати залежність державних шахт від державного фінансування. Другий – за участі держави реформувати вугільну галузь. Третій варіант передбачає диверсифікацію місцевої економіки.

Трансформація має торкнутися понад 20 вугільних громад у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Львівській та Волинській областях, де проживає близько 850 тисяч осіб. В уряді прогнозують, що з наступного, 2022 року, потреба в коштах держбюджету на фінансування програми становитиме близько 400 мільйонів гривень, на період з 2022 по 2030 роки – 15,7 мільярда гривень, з яких з державного бюджету – 3,6 мільярда гривень.

Перша! На вихід!

Однією з перших планують закрити шахту «Великомостівська», яка входить до ДП «Львіввугілля».

«Великомостівська» є однією із найстаріших шахт ДП «Львіввугілля». Раніше вона працювала з виробничою потужністю 450 тисяч тонн, 2021 року потужність впала до 160 тисяч тонн. Запаси на шахті вичерпуються і йде тенденція до згортання гірничих виробітків», – розповідає директор шахти «Великомостівська» Андрій Куц.

Андрій Куц.

Шахта почала видобувати кам’яне вугілля 62 роки тому, 1958 року, хоча мала відкритися 1957-го.

«Але це сталося пізніше, тому що коли проходили стволи шахти, розкрили слабостійкі, надзвичайно обводнені юрські відклади. Запасів більше немає, вони відпрацьовані. Залишився мільйон тонн запасів кам’яного вугілля, які знаходяться в охоронних ціликах під стволами і біля вирубок головних напрямків. Зараз шахта «Великомостівська» відробляє запаси для вирубок головних напрямків і все», – пояснює головний геолог ДП «Львіввугілля» Володимир Лазар.

Володимир Лазар.

Відробляти запаси кам’яного вугілля під стволами не можна, адже поруч знаходиться Межирічанський водозабір.

«Якщо ми порушимо цільність ствола, то вода з нього може піти до верхнього водоносного горизонту і юрського водоносного горизонту в шахту», – наголошує головний геолог.

2022 року підприємством буде відроблятися лаву №118 «Сокальську», запаси якої становлять 70 тисяч тонн.

«У вересні 2020 року відбулося засідання науково-технічної ради при Міненергетики, на якому схвалили техніко-економічне обґрунтування про недоцільність подальшої експлуатації шахти «Великомостівської» після повного відпрацювання запасів. На 2022 рік у нас буде у роботі лише одна лава», – веде далі Андрій Куц.

Станом на сьогодні ДП «Львіввугілля» – це шість шахт і допоміжні підприємства. Балансові запаси становлять 150 мільйонів тонн, найбільше на шахті «Степова» – 59 мільйонів тонн, на «Червоноградській» – 37 мільйонів. У найкращі роки видобуток вугілля на ДП «Львівугілля» становив 13 мільйонів тонн, зараз – півтора.

При теперішній ціні ми заробляємо 100 мільйонів, а потребуємо 200. Собівартість тонни вугілля становить 3200 гривень

«Головна причина – немає обладнання. Була б нова техніка, ми видобуток могли б підняти щонайменше удвічі. Якщо «Степова» відроблятиме усі пласти, зокрема і тонкі, то зможе працювати ще 50 років.  А загалом наші шахти можуть видобувати вугілля ще 20 років без проблем. Насправді запасів вугілля досить таки багато. Єдине, що потрібно державному підприємству – нова техніка і хороша ціна на вугілля. При теперішній ціні ми заробляємо 100 мільйонів, а потребуємо 200. Собівартість тонни вугілля становить 3200 гривень», – каже головний геолог Володимир Лазар.

На світових ринках ціна тонни вугілля становила 100 доларів, але під час енергетичної кризи через підвищення цін на газ та нафту, вартість підскочила до 300 доларів. Натомість ціна на львівське вугілля залишалася у межах 2100 гривень, тобто 80 доларів. (18 листопада, стало відомо про затвердження нової ціни на вугільну продукцію: для поставки ПАТ «Центренерго» – 3500 грн за тонну при базових показниках якості – зола 23,0%, волога 8,9%; для всіх інших споживачів – 3550 гривень.)

До речі, з шести родовищ Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну п’ять знаходяться у Львівській області: Любельське, Тяглівське, Межирічанське (на ньому працюють усі шахти ДП «Львіввугілля»), Забузьке та Сокальське.

«З одного боку, перспектива є. Але зараз у світі тенденція переходу на інші види електроенергії, відмова від видобування вугілля, тобто декарбонізація. Екологія – річ, з якою треба рахуватися», – наголошує Володимир Лазар.

 Чи є життя після закриття шахти

Сьогодні на шахті «Великомостівська» працює приблизно 820 людей. Найімовірніше, після закриття їх переведуть на інші підприємства ДП «Львіввугілля».

«З цим проблем не буде. На всіх шахтах бракує людей – щодня по кілька працівників звільняється», – каже директор «Великомостівської».

Після закриття шахти вона входитиме у форму реструктуризації. Це значить, що копальня буде або повністю ліквідована, або піде на консервацію

Що ж відбудеться із самою шахтою? Є три варіанти – ліквідація, реорганізація або консервація.

«Для подальшої роботи підприємства в умовах ліквідації шахту необхідно передати на фінансування Фонду реструктуризації. Тобто треба вже вкладати кошти для подальшої роботи підприємств. Після закриття шахти вона входитиме у форму реструктуризації. Це значить, що копальня буде або повністю ліквідована, тобто засипані стволи – стерта з обличчя землі, або піде на консервацію. Тобто постійно будуть відкачувати воду. Ці роботи здійснюватимуться коштом держави. Перший сценарій дешевший, і усі шахти закривалися саме таким чином», – пояснює Андрій Куц.

Якщо з людьми ситуація більш-менш зрозуміла, то що буде із самим підприємством, наразі невідомо. Розглядаються два варіанти – туристичний та промисловий кластери.

«Ми, наприклад, можемо збудувати на підприємстві сміттєпереробний завод, завод будівельних виробів, деревообробний комбінат чи використовувати будівлі як складські приміщення. На прикладі нашої шахти хочемо показати, що тут можна створити інше підприємство, що сприятиме створенню нових робочих місць і надходженню коштів до місцевого бюджету», – зазначає директор шахти.

Те, чого не уникнути

Станом на сьогодні  ДП «Львіввугілля» – містоутворююче підприємство, сплачені ним податки становлять 50% бюджету Червоноградського району. Наприклад, 2020 року у місцевий бюджет було сплачено 305 млн 283 тис грн ПДФО, 341 млн 438 тис – ЄСВ, 1 млрд 274 млн 174 тис грн виплачено заробітної плати. За 10 місяців 2021 року 191 млн 988 грн – ПДФО, 208 млн 688 тис грн – ЄСВ та 805 млн 26 тис грн – зарплати.

Закриття будь-якого підприємства – це болюча ситуація, але всі розуміють, що рано чи пізно цей момент настане

«Після закриття першої шахти працівників розподілити на інших п’ять – не проблема. Але коли закриватимуть і їх, питання із працевлаштуванням стоятиме досить гостро. Крім того, ДП «Львіввугілля» є головним наповнювачем скарбниці міста. Наразі альтернативи нашому підприємству немає. Стоятиме питання, як виплачувати зарплати освітянам, медикам, як розвиватиметься місто. Після проведення реформи децентралізації, Червоноград не зможе жити без надходжень», – каже голова профспілки шахти «Великомостівська» Степан Смілка.

Степан Смілка.

Станом на сьогодні ще немає чітких обрахунків, скільки потрібно буде вкласти грошей у трансформацію вугільних регіонів України. Наразі йдеться про приблизно 30 мільйонів євро від ЄС та понад 200 мільйонів гривень з держбюджету.

«Закриття будь-якого підприємства – це болюча ситуація, але всі розуміють, що рано чи пізно цей момент настане. Головне – зараз допрацювати на шахті. Хто зможе, вийде на пенсію, інших будемо намагатися працевлаштувати. Звісно, багато людей виїжджає за кордон, але більшість хочуть залишатися і працювати тут, якщо буде гідна зарплата. Розуміння є у людей, що шахту треба закрити, але хочеться, щоб на її місці з’явилося інше підприємство», – зауважив Степан Смілка.

Де альтернатива

Альтернатива вугіллю має бути, вважає народний депутат, голова підкомітету з питань вугільної промисловості Комітету ВРУ з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Михайло Бондар.

Михайло Бондар. Фото з відкритих джерел.

«Ми бачимо, що Європа, говорячи про зелену енергетику, заборону викопних видів палива, а також через шантаж Росії, зрозуміла, що треба рухатися іншим шляхом. А щодо України, то у питанні вугілля ми завжди будемо залежати від Росії: РФ блокує вугілля, яке ми намагалися закупити Казахстані, а також антрацит з шахти ДТЕК. І цей шантаж буде завжди. Реалії такі, що альтернатива все одно має бути», – каже політик.

За його словами, держава повинна поставити собі питання чи повністю ліквідовувати теплову генерацію, чи ні.

«Якщо ліквідовуємо, тоді не треба шахт. Якщо не ліквідовуємо, тоді маємо визначитися чи нам завжди буде вдаватися закуповувати вугілля і чи воно буде за тією ціною, яка нас влаштовуватиме», – продовжує Михайло Бондар.

Водночас він наголошує, що відмова від видобутку вугілля, а відтак, трансформація шахтарських регіонів, аж ніяк не зніме проблему. Навпаки, вона ще багато років потребуватиме серйозно фінансування з державного бюджету, зокрема на створення нових робочих місць, розв’язання екологічних питань, як-от терикони, грунтові води, метан тощо.

Не треба чекати на створення робочих місць на базі якогось вугільного підприємства. Це перспектива на майбутнє, а робочі місця потрібні вже

«Держава має чітко все прорахувати і лише тоді ставити перед собою запитання, що робити і як трансформувати вугільні регіони. А почати – зі створення підприємств. 200 чи 300 нових робочих місць дозволять перекваліфікувати шахтарів чи їхніх дітей, які вирішили навчатися на гірничих спеціальностях. А ось люди передпенсійного віку, так чи інакше, незважаючи на свій силікоз, намагатимуться доробити до пенсії на шахті. І не треба чекати на створення робочих місць на базі якогось вугільного підприємства. Це перспектива на майбутнє, а робочі місця потрібні вже», – каже Михайло Бондар.

Політик переконаний, що зволікання призведе до бунтів, адже вже сьогодні відбуваються регулярні страйки через заборгованість із зарплати. Крім того, це загрожує перетворенню регіону на депресивний.

«Коли закриють шахти, а альтернативи не буде, місцева влада не матиме можливості наповнити свій бюджет. А отже, не буде ремонтів шкіл, доріг, лікарень, не буде грошей на зарплати бюджетникам, зокрема вчителям та лікарям. Бунтуватимуть підприємці, адже основними споживачами їхніх товарів та послуг є ті ж шахтарі», – зазначає народний депутат.

Натомість на закриті підприємства мають прийти інвестори – вітчизняні чи закордонні, адже кожна шахта – це приблизно 40-50 гектарів землі, комунікації, залізничний зв’язок. Така інфраструктура буде безцінною для індустріальних парків.

Тим часом днями уряд ухвалив постанову «Про припинення ліквідації Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України». Натомість на основі НАК «ЕКУ» створити суб’єкт господарювання, що об’єднає державний пакет акцій ПАТ «Центренерго» та частину державних вугільних активів.

Після цього ФДМУ має забезпечити підготовку об’єднаної компанії до приватизації.

«Наразі не зрозуміло, які саме шахти туди потраплять і з яких регіонів? Хто керуватиме структурою чи це буде лише ширма для ввезення вугілля, чи, навпаки, нова новостворений орган сприятиме розвитку Центренерго та тих шахт, які увійдуть у вертикальну інтегровану компанію», – каже Михайло Бондар.

Схід і захід: у чому різниця

Державні шахти Західної та Східної України сьогодні знаходяться не в однакових умовах перед їхнім закриттям і трансформацією вугільних регіонів, вважає голова Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива» Валерій Новиков.

Валерій Новиков. Фото: ZMINA

«Якщо ми розглянемо Західну Україну – Червоноград та Нововолинськ, то ці міста сьогодні вже не є такими мономістами, якими, можливо, були раніше, і якими досі є деякі міста Донбасу. Тобто якщо закриють шахту в Червонограді, то люди зможуть знайти роботу в сусідніх містах, наприклад, у Львові, у деяких випадках вони можуть, звичайно, поїхати на заробітки до Європи тощо. Тобто, я вважаю, що критичної ситуації для міст Львівської області і Нововолинська не буде – вони впораються. Але водночас це вдарить по бюджетах і стане певним чином проблемою для місцевих громад», – каже Валерій Новиков.

На Донбасі сьогодні є негазифіковані міста, і люди з відрами, наповненими вугіллям, піднімаються у квартири багатоповерхівок, щоби опалювати своє житло

Крім того, залучити інвестора у Західній Україні теж буде значно легше. Головна і найвагоміша причина – відсутність війни. Ніхто не готовий ризикувати коштами, особливо якщо йдеться про великі підприємства. За загострення ситуації швидко евакуювати обладнання практично неможливо. Також йдеться і про людський потенціал.

«Не так багато людей готові переїжджати у ті регіони Луганської та Донецької областей, де поруч війна. Це ризик. По-друге, проблема з інфраструктурою. На Донбасі сьогодні є негазифіковані міста, і люди з відрами, наповненими вугіллям, піднімаються у квартири багатоповерхівок, щоби опалювати своє житло. Зрозуміло, що у таку інфраструктуру не переїдуть висококваліфіковані працівники. Тому підприємства, які там можуть бути створені за допомогою інвесторів, потрапляють ще під ризик відсутності кваліфікованих кадрів», – продовжує Валерій Новиков.

Також важливу роль грає логістика. З Росією Україна не торгує, а везти товар через усю країну до західних кордонів набагато дорожче.

«Але ключова відмінність – це залежність міст від шахт на сході набагато вища, ніж на заході. У тому ж Вугледарі, Новогродівці, Селидовому бюджети залежать від вуглевидобувних підприємств на 80%, а в деяких випадках і більше. Якщо шахти зупиняються, зупиняється все місто. І навіть бюджетна сфера дуже залежить від роботи тих підприємств. Тобто це колапс, плюс негативні наслідки, які можуть вплинути на посилення конфлікту. Це теж виклик для суспільства, і це треба враховувати у стратегічному плані із закриття шахт», – резюмує Валерій Новиков.

Як це було у Німеччині

Лідером трансформації вугільних регіонів у світі є Німеччина, де 21 грудня 2018 року у місті Ботроп була закрита остання шахта з видобутку кам’яного вугілля. Цю подію транслювали у прямому ефірі, а політики назвали її чорним днем в історії країни. Утім, сам процес трансформації вугільних регіонів розпочався у 60-их роках ХХ століття після того, як стало зрозуміло, що німецьке вугілля програє у ціні імпортному.

«Насправді було кілька етапів трансформації. Закриття шахт у Німеччині – це процес, який розпочався у 60-их роках, де-факто він завершений у 80-их, але останні шахти були зачинені 3-5 років тому. Другий етап – це крах вугільної промисловості Східної Німеччини у 90-их роках. Тоді було звільнено 90% людей, які працювали у вугільній промисловості. А третій етап, який відбувається зараз – це кліматична політика», – каже старший консультант Germanwatch з питань Південно-східного та Східного європейського партнерств Мартін Шон-Чанішвілі.

Мартін Шон-Чанішвілі. Фото з відкритих джерел.

Перші два етапи мали насамперед економічні причини. Після закриття шахт вугільні регіони стикнулися з низкою проблем, серед яких брак альтернативи.

«З’явилася проблема безробіття, яка швидко розвивалася. Ті, хто там мешкає, вважають, що вони протягом сотні років своєю працею забезпечували економічний розвиток краю. Це дуже важкий момент для самооцінки, коли людям кажуть, що зараз ви є проблемою», – пояснює експерт.

Ще одним серйозним викликом під час трансформації вугільних регіонів стали екологічні наслідки: забруднений грунт, вода і у випадку з кам’яним вугіллям – відкачування води з шахт, так звані вічні проблеми.

Однак про цілковите припинення видобутку вугілля у Німеччині, наразі, не йдеться. Тут і досі продовжують видобувати буре вугілля. Відмовитися від нього планують до 2038 року.

«Я вважаю, що коли говорити про соціальні та економічні наслідки, то різниці між регіонами, де видобувають кам’яне та буре вугілля, немає. У видобутку бурого вугілля задіяно до 30 тисяч людей, що для Німеччини не так вже й багато. Але це галузь, яка дуже сильно впливає на економічну спроможність та соціальну стабільність цих регіонів», – каже Мартін Шон-Чанішвілі.

Якщо питання з кам’яним вугіллям в Німеччині закрите остаточно, то закриття кар’єрів видобутку бурого вугілля досі на порядку денному, як і питання трансформації регіонів.

«Воно досі актуальне. Якщо подивитися на міста Рурської долини, наприклад, Дортмунд, де шахти були закриті десятки років тому, там залишається високий рівень безробіття, тобто є структурні проблеми», – пояснює старший консультант Germanwatch.

Багато грошей ще не означає, що проблеми вирішуються відповідним чином. Під час першої трансформації у Західній Німеччині було зроблено багато хибних кроків

Трансформація вугільних регіонів також потребує чималих капіталовкладень. І якщо для Німеччини, яка має одну із найпотужніших економік світу, фінансування програми не становить значної проблеми, то Україна навряд чи обійдеться без допомоги міжнародних партнерів.

«Багато грошей ще не означає, що проблеми вирішуються відповідним чином. Під час першої трансформації у Західній Німеччині було зроблено багато хибних кроків, як-от модернізація галузі, пошук нових крупних інвесторів. Тобто, на мою думку, насамперед треба розумно витратити гроші – меншими коштами покращити шанси на розвиток регіону, але не розв’язати проблему, бо вона у принципі не розв’язується», – веде далі Мартін Шон-Чанішвілі.

Він зазначає, що немає одного універсального механізму для вирішення всіх проблем. Не можна усі шахти перетворити на індустріальні парки, бо для цього бракуватиме економічної спроможності. Водночас сприятиме трансформації вугільних районів децентралізація влади. Новоутворені громади отримали землі, які можна використовувати не лише для промислових потреб, а й для розвитку сільського господарства чи виробництва чистої енергетики.

Водночас Мартін Шон-Чанішвілі зазначив, що вугільні регіони Східної України зіткнуться з проблемою пошуку інвестора через збройний конфлікт на Донбасі.

«Сьогодні перше, що мають зробити громади та регіони – це подивитися на той потенціал, який вони мають і зрозуміти яку галузь слід розвивати. Треба починати не з витрачання грошей, а з розуміння, що потрібно для бізнесу, зокрема для малого і середнього, який вже існує у багатьох цих містах. Дуже важливо у діалог включити заклади освіти. Мені здається, питання кваліфікації нових спеціалістів, переорієнтації молоді на зміни і перекваліфікація тих людей, які були задіяні у вугільній галузі – це один з найважливіших кроків, який треба зробити, щоби мати шанси на розвиток. І це треба зробити зараз, бо зміни у цій сфері довготривалі», – резюмував Мартін Шон-Чанішвілі.

На його думку, сьогодні в українському суспільстві практично відсутній діалог щодо трансформації вугільних регіонів. Мешканців цих регіонів ніби у темряві – вони не розуміють, коли шахти закриватимуться, як це будуть робити, куди йти звільненим працівникам.

«Останнє чого бракує – це діалогу на центральному рівні про трансформацію вугільних регіонів та видобуток вугілля. Усе суспільство має бути залучене до нього щодо того, як краще розвивати регіон і які будуть альтернативи. Думаю, це непроста розмова. Вона і в Німеччині була дуже непростою. Але діалог вкрай потрібний і його слід розпочати якнайшвидше», – наголосив Мартін Шон-Чанашвілі.

Оксана ДУДАР

Фото автора

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дудар Оксана
Шеф-редактор ІА Дивись.info. За освітою філолог, за покликанням журналіст. Життєве кредо – журналіст завжди повинен ставати на бік слабких і скривджених. Улюблена робота – їхати у відрядження.