Микола Кравців – львів’янин, який змінив армію США

Він своїми ідеями та новаторствами докорінно реформував американське військо, яке оговтувалась  після війни у В’єтнамі. Микола Кравців був єдиним українцем, якого у 100-річчя Статуї Свободи в Нью-Йорку було відзначено  медаллю Свободи.

Він народився 28 листопада 1935 року в сім’ї Богдана та Неоніли Кравцівих у Львові, який тоді був у складі Польщі. Батько Миколи був пластуном, журналістом і поетом, водив колони протестувальників-націоналістів. Саме через його погляди  сім’я переїхала до Німеччини під час Другої світової війни, а потім у США 1949 року.

У юності Микола зростав у філадельфійській українсько-американській громаді і міг розмовляти українською мовою. Він був членом Пласту - української скаутської організації та відвідував Військовий інститут Бордентауна.

1955 року Микола вступає до Військової академії США у Вест Пойнті, де грав в університетській команді з футболу, став командиром кадетського полку, окрім цього, за окремим дозволом, продовжував бути пластуном, належав  до випуску 1959 року.

Одним із перших поїхав боротись із комуністами у В’єтнамі, де відбув дві ротації. Отримав важке поранення і  за хоробрість його нагородили трьома бойовими Срібними зірками. В джунглях винайшов вдосконалену броньову систему для наземних транспортних засобів, а також «допоміг розробити нову тактику та протидії, які розчарували стійкого ворога».

1972 року Миколу Кравціва відправили до Ізраїлю як головного оперативного директора ООН з нагляду за перемир’ям на кордоні із Сирією. Поміж командуванням бойовими відділами армії США встиг попрацювати науковим співробітником інституту Гувера в Стенфорді, закінчити найвищу офіцерську школу армії США, пройти парашутний і партизанський вишколи, морську школу Генштабу та отримати почесний Хрест льотних заслуг.

Кравців командував 1-им ескадроном 2-го бронекавалерійського полку в 1974 році, а пізніше служив у штабі армії Сполучених Штатів в Європі. Після року роботи в Інституті Гувера в Стенфорді полковник Кравців був призначений до командування підготовки та доктрини на посаду директора з концепцій і доктрини в бойовій розробці. Тут його робота над доктриною маневру революціонізувала спосіб боротьби, організацію та навчання армії.

«Ідеї Миколи Кравціва були значною мірою відповідальні за перемоги в Панамі, під час операцій «Буря в пустелі», «Іракська свобода» та в багатьох важливих, але непередбачених ситуаціях», – написано на сайті Академії Вест-Пойнта.

1979 року полковник Кравців повернувся до Німеччини, щоби командувати 1-ою бригадою 3-ої танкової дивізії. Повернувшись додому після двох років командування, Кравців був призначений начальником штабу армії для участі у семінарі для старших представників Державного департаменту.

1982 року був призначений до штабу армії, а потім — військовим помічником заступника міністра оборони.

Підвищений до бригадного генерала Кравців повернувся до Німеччини 1984 року як помічник командира дивізії 3-ої піхотної дивізії, а потім виконавчий офіцер Верховного головнокомандувача Об’єднаних сил НАТО в Європі. 1987 року генерал-майор Кравців прийняв командування 3-ою піхотною дивізією. У 1989-1990 роках його останнє діюче призначення було директором політики НАТО в Офісі міністра оборони. Кравців пішов у відставку з армії 1 липня 1990 року.

Оскільки він вільно говорив українською, Міністерство оборони США закликало Кравціва долучитися до допомоги новій незалежній Україні у встановленні політичної свободи та ринкової економіки. Зі схвалення уряду США Кравців зустрівся з українськими чиновниками і погодився допомогти їм у створенні некомерційного неурядового політологічного інституту.

За вказівкою начальника штабу армії США та заступника міністра оборони Кравців та його дружина Христина переїхали в Україну 1992 року, де протягом року він працював над реорганізацією, освітою та реструктуризацією українських військових за західним зразком. Починаючи з 1993 року, будучи консультантом міністра оборони з питань України, а згодом як старший військовий представник міністра оборони в Україні, Кравців був значною мірою відповідальним за перетворення Збройних Сил України з комуністичної армії, якої боялися в Європі, на ту, що тепер має демократичні стандарти.

Микола Кравців допомагав у професійному розвитку, включаючи етику, керував скороченням сил до відповідного рівня та визначав хороших лідерів. Прогрес був повільним і важким, але в кінцевому підсумку ефективним.

Кульмінацією його зусиль стала відмова української армії розігнати демонстрацію Помаранчевої революції, яка врешті-решт скасувала фальсифіковані вибори 2004 року, виправдовуючи таким чином роки самовідданих зусиль, які Кравців та інші американські офіцери витратили на створення демократичної армії в Україні. Деякі з програм, які Кравців організував або в яких брав участь, були операції «Щит миру» та операція «Sea Breeze».

Кравців відіграв важливу роль у створенні програм освітнього обміну з українськими військовими, приділяючи багато годин спонсоруванню та супроводу військових і цивільних груп з України у Сполучених Штатах.

Нагороди та відзнаки Кравціва включають Срібну зірку з двома дубовими листками, Легіон заслуг із гроном дубового листя, Хрест за відзнаку, медаль «Бронзова зірка» (всього чотири, дві за доблесть), вісім Повітряних медалей та Пурпурне серце. Кравців був нагороджений медаллю «За видатну службу» у 1984 році та армійською медаллю «За відмінну службу» у 1990 році.

29 вересня генерал-майор армії  США українець Ніколас (Микола) Кравців відійшов у вічність.