«Без крові, без бою померли без хліба»: річниця Голодомору 1932-1933 років

У четверту суботу листопада відзначається День пам’яті жертв Голодомору.

Голодомор — це геноцид української нації, вчинений в 1932–1933 роках. Він був скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. 2006 року Голодомор визнано геноцидом українського народу.

2010 року постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації. 1932-1933 роках комуністичний тоталітарний режим знищив 10 млн 500 тис. українців.

В ізоляції

Світ не знав про трагедію в Україні, адже за 22 місяці радянська влада не видала жодної візи, єдиним джерелом інформації стали німці і секретні співробітники.

За повідомленням інформатора Державного політичного управління (відомство державної безпеки при НКВС), пастор Одеської німецької громади Шиллінг отримав  дозвіл на виїзд за кордон. На зауваження, що там теж погано, сказав: там не голодують навіть безробітні, там труднощі, а в нас голод. Шиллінг обурений зменшенням пайка хліба  утриманцям та деяким категоріям службовців. У Німеччині не буде перевороту і комунізм там  не буде таким потворним, як у нас. Пастор Шимке місяць тому повернувся до Німеччини і почуває себе, ніби знову на світ народився, це не від поганого життя.

За повідомленням секретного співробітника Одеського обласного відділу ДПУ УСРР, 6 грудня 1932 р. відбулася розмова з японським консулом щодо продовольчого становища в Одесі. Зазначається значне зменшення хлібних пайків.

«Якщо на початку грудня при цілком достатньому врожаї йде скорочення хлібного пайка, то в лютому чи березні, вірогідно, будуть  випадки голодної смерті». В той час як заробітна плата робітника в середньому становить 200-250 рублів, ціни на продукти харчування зросли: 5-фунтовий хліб – 12 або 13 руб., курка – 25-30 руб., засипка для супу – за стакан 3 рублі, масло коров’яче – 16-18 руб. фунт, соняшникова олія – 12 руб. фунт; це означало, що сім’ї робітників напівголодні.

Секретний співробітник повідомляє про свою поїздку селами Одещини. Місцеві жителі розповідають, що в колгоспах люди залишились без хліба, відбирають навіть кукурудзу, яку видали на трудодні. Буксирні бригади проводять обшуки в селянських подвір’ях і в полі. В с. Слободзея знайшли 60 пудів кукурудзи, квасолі, гороху і різного роду зерна. Все вивозять, проте продовжують вимагати для виконання плану хлібозаготівлі.

Інформація адресована Одеському обласному відділу ДПУ УСРР. Повідомляється, що німецьке консульство наприкінці 1932 р. отримало інформацію про голод у Криму та Україні. Голод охопив усі села, загинуло багато людей і худоби. Прогнозувалося, що в СРСР 1934 р. становище  буде ще гіршим. Кожного дня в консульство звертається по кілька десятків осіб із німецьких колоній по допомогу. Щоб допомогти селянам, консульство запропонувало ввозити хліб з Німеччини, але радянська влада такого дозволу не надавала.

Річний звіт адресований посольству Німеччини в м. Москві. Констатується поворот  «централізованого комунізму проти Українського національного руху». ДПУ енергійно  переслідує всі елементи, підозрювані в національно-українських настроях. Без розбору  проводяться арешти серед української інтелігенції. Переслідуваних «українських націоналістів»  обвинувачують у підготовці інтервенції з метою відриву України від Радянського Союзу. Гасло Сталіна зробити колгоспників заможними, офіційні промови та газетні публікації кричуще  суперечать дійсності. В німецьких селах Одеської області, де проживає 125 тис. колоністів, розгорнуто кампанію проти надання допомоги від Німеччини. Німецькі села дуже постраждали від голоду взимку 1932-1933 року, проте становище в російських та українських  селах було ще гіршим. Про франко-радянське зближення свідчить відвідання французького журналіста Ерріо показового колгоспу в Одеській області, підготовленого ДПУ та міліцією. Сіл із північних  районів Одещини, в яких усе населення вимерло, Ерріо не бачив. Було помітно, що він має намір дозволити себе обдурити. Консульська область належить до тих, які найбільше потерпіли від голоду. Його причиною стало те, що, починаючи з кінця 1932 р., відбувались систематичні конфіскації усіх зернових запасів. У селі харчуються сурогатами, трав’яним насінням, кукурузними стеблами. На вулицях Одеси люди падали від голоду. Консульство протягом року не видало жодної візи за радянським паспортом, що доводить герметичну ізоляцію місцевого населення від зовнішнього світу.

Хліб за кордон

У той час як в Україні масово вимирали люди, радянська влада вивозила хліб за кордон. Величезні запаси зерна зберігаються на складах для закордонної революційної діяльності, на випадок війни або  внутрішніх заворушень. Більшовицька влада категорично відмовляється від завезення хліба з-за кордону для передачі його потерпілим. Голод розв’язано в Україні й на козацьких землях СРСР, щоб остаточно зламати будь-який опір населення комуністичній системі. Причини голоду  суто політичні.

Для збереження колгоспів і майна у руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків».

Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» все колгоспне майно прирівнювалося до державного, а за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. Згідно з цим законом, держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Було організовано спеціальні групи людей, які обшукували населення, аби силою вилучати зерно. Такі обшуки супроводжувалися терором, фізичними та моральними знущаннями над людьми.

Наступним геноцидним рішенням стало встановлення натуральних штрафів — права держави забирати у селян не лише зерно, а й інші продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу. Такого явища не було в жодній іншій республіці СРСР. З метою посилення голоду в Україні політбюро ЦК КП(б)У під тиском Молотова 18 листопада 1932 року ухвалило постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим — «чорні дошки». Занесення на «чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932-1933 роках режим «чорних дошок» діяв у 180 районах УСРР (25% районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, тобто в місцях компактного проживання українців.

«Злочин» і кара

За серпень-листопад 1932 р. органами ДПУ УСРР у зв’язку із хлібозаготівлями було покарано 1108 осіб. У відомості зазначено, що за агітацію проти хлібозаготівель засуджено 496 осіб, крадіжки, розбазарювання і приховування хліба – 146 та спекуляцію хлібом – 466. Усіх обвинувачуваних було засуджено до різних мір покарання, як розстріл, ув’язнення в концтабори терміном від 3 до 10 років, висилку.

За період з 15 листопада по 1 грудня 1932 р. судами НКЮ УСРР розглянуто 948 справ «з  оперативного натиску», заведених органами ДПУ УСРР, та покарано 1725 осіб. Внаслідок цього  до розстрілу було засуджено 62 особи, значну кількість позбавлено волі – 1571 особа,  залучено до примусових робіт та інших мір покарання – 67, виправдано – 25. У ході операції на селі обласними відділами ДПУ УСРР станом на 1 грудня 1932 р. заведено 5 387 справ на 8034 арештованих. За грудень «по операції» заарештовано 15619 осіб за 8876 справами. Із них закінчено 5728 справ на 9136 арештованих та справи передано на розгляд  судової трійки й особливої наради при колегії ДПУ УСРР. Загальними судами НКЮ за грудень  розглянуто 2177 справ на 3574 особи, з яких найбільше позбавлено волі на різні терміни – 2 851. Станом на 1 січня 1933 р. у провадженні обласних відділів було 8530 справ на 14454  особи та за першу декаду січня 1933 р. заведено 4124 справи на 7126 осіб. Судами НКЮ із них  розглянуто 629 справ на 1144 особи. На 11 січня 1933 р. в обласних відділах залишалося 10732  справи на 18454 заарештованих. Усі відомості в довідці дано по обласних відділах та відділах  ДПУ УСРР.

Начальник ОСВ ДПУ УСРР Букшпан. На документі у верхньому лівому куті першого  аркуша помітка: «для т. КАРЛСОНА». На звороті документа помітка: «за декабрь 1932 г.» У 1933 р. всього було розстріляно 1141 особу. Із них за постановою ОДПУ – 474, постановою  ДПУ УСРР – 667, померло – 5. Відомості подаються окремо по відділах ДПУ

Документ адресовано начальникові ОСВ ОДПУ Я. Генкіну. У службовій записці вказано, що за постановою судової трійки при колегії ДПУ УСРР 1933 р. було розстріляно 805 осіб. Зокрема, за справами органів ДПУ – 615, транспортних відділів ДПУ – 52, органів міліції – 138.

Стерти згадки

Під час вчинення особливо тяжкого злочину геноциду в 1932–1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив 10 млн 500 тис. українців.

Певні історичні обставини ускладнюють підрахунки, а ще більше — встановлення імен убитих. Комуністичний тоталітарний режим зробив все можливе, щоби приховати наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей. Сьогодні виявлено таємні списки деяких сільрад із переліком померлих в 1932-1933 роках. Ці списки вдвічі перевищують офіційні дані. Цілком зрозуміло, що такі випадки були непоодинокими. Існувала заборона записувати причину смерті як «голод», тому в актах про смерть вказували «від тифу», «виснаження», «від старості». 1934 року всі книги РАЦСів про реєстрацію смертей були передані до спеціального відділу ГПУ. Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди померлих обліковували. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.

Собаки, жаби, бур’яни

У своєму щоденнику Н. Білоус розкрив  життя в Харкові і сільських жителів у роки найлютішого голоду. У березні 1933 р. черги за хлібом у місті нараховують від тисячі до 3 тисяч осіб. У селах їдять собак, жаб, живляться стеблами соняшників, бур’янами, гнилими буряками на полях. Вимирають цілими сім’ями, особливо багато гине дітей. Трупи ховати нікому, ними переповнені залізничні станції. У липні люди пробують зрізати перші колоски й готувати їжу, за це засуджено три душі на 6–8 років і вислано в далекі табори. Поля охороняють червоноармійці. Молоти зерно заборонено і навіть ступки в людей відібрали. На Полтавщині стільки людей вимерло, що цілі села пустують, а на залізничних станціях у серпні 1933 р. з’явилися оголошення про прийом переселенців навзамін їх участі у жнивах. Відстрочки в хлібозаготівлі, надані радянським урядом 1933 р., записуються в борг, який слід повернути наступними роками.

О.М. Радченко описала жахливі картини голоду 1932–1933 рр.: «Все страдают от недоедания или голода, да вообще от полунищего образа жизни. В Харькове творится ужас голода. Воруют детей и продают колбасу из человеческого мяса. Люди умирают по несколько человек в день в каждой деревне, и это по всей Украине. Говорят, что на юге Украины целые деревни вымерли. Поля в 32 и 33 год[ах] тысячами гектар остались незасеянными и неубранными. Убирать было некому. На Украине умерло 6 мил.1 чел., т.е. 30 % насел[ения]. В Москве писали, что на Украине эпидемия, заражаются «водяной болезнью», беда. Ложь и ложь».

12 липня 1933 р. Сапсай Яків Васильович написав лист письменнику Максиму Горькому, в якому зазначав, що радянська влада довела Україну до голоду та злиднів. Зокрема, писав, що «на Україні ляснуло без бою, без війни сім мільйонів людських життів, серед них половина дітей… Сім мільйонів живих людей, серед них тисячі майбутніх, можливо, творців кращого життя людства, без крові, без бою померли без хліба». Автор листа наголошував, що кращі майстри художнього слова не витримали божевільного експерименту в Україні – Хвильовий, Гірняк і навіть член ЦК КП(б)У Скрипник. У листі описано злиденне життя робітників та селян, які важко працюють, проте голодують і не мають можливості нічого купити. Через страхіття голоду М. Горькому вже не доведеться оспівувати селянина, який колись щедро ділився хлібом і сіллю, а тепер сам помирає від голоду.

Байдужість влади

Свою працю «Українське питання» Є. Ляхович написав для англійців. Окрім інших важливих аспектів історії України, автор описує Голодомор 1932–1933 рр. в Україні. Він зазначає, що під час голоду 1922 р. більшовицька влада не згадувала про українські райони, в яких лютував голод. 1933 рік виявився набагато страшнішим. Росія вирішила завдати остаточного удару, знищивши український народ голодом. За словами Є. Ляховича, 1933 р. ві  голоду померло 6 млн. українців і, якщо ніхто не прийде їм на допомогу, протягом зими може померти ще шість мільйонів. Зокрема, в с. Заливан із 3500 жителів від голоду померло 200 осіб, у с. Хубин із 1000 – померла половина, в с. Зачанську із 1500 – померло 700, у с. Самхородок із 3000 – померло 800. Дивувала байдужість радянської влади, яка не надавала жодної допомоги та цинічно заперечувала ці факти, перешкоджаючи, таким чином, можливій допомозі міжнародних гуманітарних кіл.

Рева Микола Антонович, житель с. Хильківка Покровсько-Багачанського району Полтавської області у 1938–1940 рр. був на заробітках на Далекому Сході. Повернувшись додому, він побачив, що його сім’я голодує. 1 травня 1940 р. М. Рева написав лист у ЦК ВКП(б) Й. Сталіну, де докладно розповів про 1933 рік, вважаючи що «вождь народів» нічого про це не знає.

У листі повідомляється про злиденне життя колгоспників 1933 року, коли «люди їли кору з дерев, траву і навіть своїх дітей, сотні тисяч людей померло від голоду». Люди помирали не тому, що був неврожай, а тому, що доводилося здавати весь хліб державі. Є згадка про штучно створений голод, коли в сховищах було зерно та борошно. В Україні залишилося багато пустих сіл та хуторів. У 1933 р. померло стільки односельчан М.А. Реви, скільки не померло за 50 років.

Станом на 1941 р. у перший клас сільської школи мали йти тільки 3 дітей. Пише, що «колгоспники були пухлі, упали на ноги, пропала розумова здібність, втратили зір на кілька %, немає здоров’я, немає сил, загальна слабкість організму, з’явилася велика кількість відвідувань лікарні і багато хворих в тих місцях, де дали відчути 1933 рік». Люди масово кидали свої хати, колгоспи та виїжджали «в пошуках щастя через хліб». Селяни отримували за один трудодень у колгоспах усього від 140 до 900 грамів хліба, було заборонено продаж хліба та борошна. В кінці листа М. Рева звертається до Й. Сталіна з проханням «дати нам життя і саме головне – це хліб тому, що самі працюємо хліб, а хліба не їмо».

Всі дані: архіви СБУ