Злочини проти дітей: як в Україні борються з педофілами та хто стає їх жертвами

Pedofyly

Щороку в Україні фіксують сотні випадків сексуального насильства щодо дітей.

Педофілія – вважається хронічною хворобою. Дослідники, які вивчали статевих злочинців, стверджують, що педофіли страждають порушеннями міжособистісного функціонування та пасивно агресивною, соціопатичною поведінкою. Педофіли найчастіше зловживають психоактивними речовинами, залежні від ліків і хворіють на депресію.

Рецидивам не запобігти

«У психіатрії подібним девіаціям, тобто відхиленням у сексуальній поведінці, присвячені масиви навчальних видань. На моє переконання, методів, якими можна було б запобігти рецидивам, не існує. Не дивно, що педофілія – одне із психічних відхилень, з яким одні звертаються до психіатрів, інші – йдуть на злочин. І після в’язниці великий ризик рецидиву. Але передбачити його неможливо. І в кожному
конкретному випадку із причиною може розібратися лише фахівець. У педофілів різний вік, професії та навіть прояви психічних відхилень. І лише професійний психіатр, а не психолог зможе (і то не завжди) визначити таку нехарактерну девіацію», – говорить Наталія Павловська, керуючий партнер ПП «Павловський та партнери», кандидат юридичний наук.

Педофілія у строгому значенні спостерігається переважно у чоловіків і вкрай рідко серед жінок. Більшість педофілів — гетеросексуали, чимало з них перебувають у шлюбі та мають дітей; деякі з педофілів схильні до алкоголізму. Педофілія найчастіше спостерігаються у 30-річних і літніх (старших 50) чоловіків. Серед 30-літніх переважають одружені чоловіки, які не зуміли влаштувати своє сексуальне життя, а також чоловіки, які бояться близькості та контакту з дорослими жінками.

Окрім того, педофіли схильні до скоєння повторно тих самих злочинів, навіть якщо вони вже відбули покарання.

«Як показує судова практика, особа, яка схильна до педофілії, як правило, відбувши покарання, скоює новий злочин. Перебування за гратами лише на певний час
ізолює зловмисника від суспільства. Тож нікого не дивує, що біля дитячих майданчиків,
освітніх закладів тощо можна побачити непоодиноких осіб, що намагаються вступити з
дітьми в контакт для реалізації своїх власних хворобливих злочинних намірів», – каже Тетяна Даниленко, адвокат, керівник адвокатського бюро «Тетяни Даниленко».

Без психологічного портрету

Кожен випадок педофілії є індивідуальним, і скласти портрет потенційного злочинця неможливо. Педофіла, на відміну від потенційного вбивці чи алкоголіка, розпізнати набагато складніше, тому що немає чіткої типології, психологічного портрету.

Передбачений законом України максимальний термін для педофілів – 8 років, але зазвичай середній термін перебування таких злочинців у тюрмах – це 5 років, окрім того, педофіли дуже часто виходять на волю достроково через хорошу поведінку.

«Сучасна система нагляду та контролю існує, але ніхто слідом ходити за колишнім ув’язненим не буде. Якщо почати відстежувати переміщення педофілів за допомогою браслетів, їх жертв можна буде лише швидше виявити. Такий захід може підвищити розкриття злочинів», – повідомила Наталія Павловська.

2019 року Верховна Рада України підтримала законопроєкт про посилення покарання педофілів, який передбачав збільшення терміну покарання від 7 до 15 років (без права дострокового звільнення).

Зокрема було проголосовано за хімічну кастрацію для всіх осіб, які вчинили злочини проти статевої свободи та недоторканості малолітніх. На жаль, президент України  Володимир Зеленський ветував закон

«На сьогодні зміни у Кримінальний кодекс щодо примусової хімічної кастрації за злочини, вчинені щодо малолітніх, неповнолітніх та осіб, які не досягли статевої зрілості, не внесені. Це означає, що кардинально ситуація щодо попередження та зменшення числа злочинів відносно дітей не зменшиться. Але я особисто схиляюсь до думки, що до даного питання законотворці ще повернуться, адже такий вид покарання буде більш ефективним. Це показав успішних досвід інших держав: США, Франції, Німеччини, Росії тощо», – говорить Тетяна Даниленко.

З 1996 року хімічна кастрація педофілів застосовується в США. Першим штатом, де вдалися до такої міри покарання за педофілію, стала Каліфорнія. Відповідно до законів цього штату, будь-який педофіл, засуджений удруге за сексуальний зв'язок з дитиною у віці до 13 років, підлягає обов'язковій хімічній кастрації після звільнення з в'язниці. У штаті Техас з 1997 року на добровільних засадах також застосовується хірургічна кастрація.

Крім того, в США застосовуються обмежувальні заходи щодо педофілів, які вийшли на свободу. Після звільнення з ув'язнення їх беруть на облік за місцем проживання. Інформація про те, де вони проживають, як і фотографії засуджених педофілів, містяться у відкритому доступі в національній базі даних в Інтернеті.

Вищу міру покарання, тобто довічне ув'язнення, дають в Німеччині за зґвалтування зі смертельними наслідками. За менш тяжкі злочини, зокрема сексуальні домагання до дітей, передбачаються менші терміни. Однак в окремих випадках, що стосуються педофілів, які визнані невиправними, німецькі суди вирішують залишати злочинців під вартою і після відбуття ними строку покарання за вироком - кого на п'ять, кого на десять років, а кого - назавжди. Найпопулярніша в країні міра покарання – остання.

Крім того, Німеччина – одна з небагатьох європейських країн, де з 1969 року закон дозволяє застосовувати добровільну хірургічну кастрацію як один з методів лікування осіб, які вчинили злочини сексуального характеру.

Її призначають ґвалтівникам, які страждають важкими захворюваннями і розладами психіки, що виникають унаслідок хворобливого підвищеного статевого потягу.

Реєстр педофілів

Цього року в Україні запустили й почали наповнювати реєстр педофілів. Поки що реєстр працює у тестовому режимі. Станом на сьогодні у ньому вже містяться дані про 171 особу, яка була притягнута до відповідальності та відбуває покарання за сексуальні злочини проти неповнолітніх. Міністерство юстиції разом з органами прокуратури і суду наповнює реєстр, вивчаючи особові справи засуджених за аналогічні злочини, аби навіть після відбуття покарання інформація про них зберігалася у цій базі даних. Наразі реєстр працює у тестовому режимі.

«До реєстру дані про засуджену особу вносяться на підставі ухвали суду за місцем проживання такої особи або місцем відбування нею покарання за клопотанням прокурора. Правом доступу до відомостей, що містяться у реєстрі, окрім працівників правоохоронних органів, також наділені керівники закладів освіти, охорони здоровʼя чи інших установ, які наглядають за дітьми, надають їм медичні, навчальні та соціальні послуги. За зверненням останніх до Мін’юсту вони мають можливість отримати інформацію відносно працівників, яких наймають на роботу до цих закладів. Це дійсно важливий крок, який надасть змогу убезпечити перебування дітей у дитячих закладах, адже особи, що схильні до педофілії, намагаються бути найбільш наближені до дитячого середовища», – пояснює Тетяна Даниленко.

«Інформація про правопорушників зберігатиметься навіть після відбуття покарання. Але у разі скасування обвинувального вироку або ухвали суду дані про особу будуть видалятися з реєстру, що не є правильним, тому що ця категорія осіб мають певні психічні розлади та потребують подальшого лікування і відповідного контролю з боку державних органів. Також державні органи повинні проводити профілактичні заходи для попередження скоєння аналогічних злочинів», – доповнила Наталія Павловська.

Як захистити дітей

Поширеність сексуального насильства над дітьми в світі оцінюється близько 20% у дівчаток і приблизно 8% у хлопчиків (згідно з аналізом 22 країн в 2009 році). За наявними даними, найбільш високий рівень сексуального насильства над дітьми в Африці (близько 35%), найнижчий – у Європі (9%).

Далеко не всі, хто скоює сексуальне насильство над дітьми, є педофілами (їх близько 10%), більшість злочинців знайомі зі своїми жертвами (близько 30% є родичами дитини, близько 60% є «друзями» сім'ї) і лише 10% - незнайомі люди.

«Більшість дітей, які стають жертвами – це діти від 4 до 12 років, важливим аспектом є те, що будь-яка дитина може потрапити у такі ситуацію, тому що є доросла людина, яка це вчиняє, використовуючи певні схеми. Дитина в силу свого віку не може і не знає, як сказати: «Ні, я цього не хочу». Дорослий для дитини автоматично стає авторитетом, якого вона слухає. Тому це не залежить ні від соціального статусу родини, ні від специфічних умов проживання», – говорить психолог та редакторка ТОВ «Видавнича група «Шкільний світ» Анна Козлова.

Більшість злочинців знайомі зі своїми жертвами.

«Є загальна схема кривдників, які вчиняють сексуальні злочини щодо дітей. Схема працює наступним чином: у людини формується думка або фантазія про сам акт, другий етап – це вибір дитини. Зазвичай обирається дитина, яка легко йде на контакт. Щойно особа визначає ту, яка контактніша за інших, переходить до наступної стадії, де безпосередньо відбувається акт насильства. Від чого це залежить? Звісно формування у дитини такої безпечної поведінки на всіх ланках починається від батьків, школи і всіх соціальних інституцій, що укріплюють у дитини безпечну поведінку, це те, що дозволяє захистити її. Діти повинні знати, що не зі всіма дорослими, особливо незнайомими можна розмовляти.

Але варто акцентувати на тому, що, згідно ізх статистикою, зазвичай ці злочини скоюються особами з найближчого оточення дитини, тому що саме там кривдник отримує доступ до дитини. На вулиці це складніше, адже там відкритий простір, хтось може побачити. Все ж таки діти сьогодні більш обізнані, вони розуміють, що якщо дорослі на вулиці підходять, то з ними йти нікуди не можна», – пояснює психолог.

Сексуальне насильство над дитиною часто призводить до важких наслідків і часто до психопатології, особливо у випадку, якщо дитина опинилася сам на сам зі своєю проблемою.

«Зазвичай це відбувається через відсутність тісного емоційного контакту з дорослими. Дитина не повідомляє про ці факти, боїться, що її можуть насварити, у неї формується відчуття провини, що вона зробили щось не так. Тому важливо сформувати ці довірливі стосунки з дитиною, щоби вона знала, що якщо щось трапляється, вона завжди може звернутися до дорослого, і він її захистить.

Знову ж таки залежить також від віку дитини. Якщо ми говоримо про дошкільнят, то мовлення у них тільки формується. Дитина не може прийти і проговорити щось більш конкретне. Зазвичай у них ми дізнаємось про форми гри, коли вони програють якісь сексуалізовані акти, тоді стає зрозуміло, що з дитиною щось відбулось не за її віком.

Якщо говорити про дітей молодшого шкільного віку, то зазвичай вони бояться реакції дорослих, яка може сформувати відчуття провини і дитина боїться не виправдати певні їхні очікування. Або, наприклад, той самий кривдник може сказати, що якщо ти комусь розповіси, то мене посадять у тюрму, а особливо, якщо це хтось з близького оточення. Діти не завжди розуміють, що це з ними відбулось», – сказала Анна Козлова.

Софія ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: