Відлучення від церкви, або Як у РПЦ анафема стала політичним інструментом

2._1_vs._sobor._surikov (2)
В. Суріков. Перший Вселенський Собор. Ескіз до розпису Храму Христа Спасителя

4 лютого 1690 року собор РПЦ наклав анафему «хлібопоклонницькій єресі» на релігійні твори українських авторів Петра Могили, Кирила Ставровецького, Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Антіна Радивиловського, Єпіфанія Славинецького.

Анафема «хлібопоклонницькій єресі» була лише однією з багатьох, оголошених Російською православною церквою українцям. З часом цей церковний акт перетворився на засіб політичного тиску.

Трохи історії

Перша анафема (відлучення від церкви) була проголошена 325 року на І Нікейському соборі пресвітеру, філософу та аскету Арію, який заперечував єдиносутність Святої Трійці. Його вчення назвали єрессю. 1054 року, після поділу християнських церков на Східну та Західну (православ'я і католицизм), римський Папа Лев IX та константинопольський патріарх Керуларій проголосили взаємну анафему, яка була скасована тільки 1964 року під час першої зустрічі в Єрусалимі Папи Павла VI і константинопольського патріарха Афінагора.

На канонізованого Російською православною церквою 1988 року Дмитра Донського 1378 року теж була накладена анафема митрополитом Київським, Литовським і усієї Руси Кипріаном. Влітку 1378 року дорогою з Києва до Москви з нього поглумилися і пограбували ратники князя. Як наслідок – відлучення від церкви. До кінця життя з Дмитра Донського анафему не було знято.

«Річ у тім, що анафема – відлучення від Церкви – це свого роду констатація факту, що людина перебуває поза межами християнської спільноти. У випадку Арія це цілком логічно. Адже ті, хто відкидають божественну природу Христа (вчення про людськість Другої Іпостасі Трійці), не беруть участь у Причасті з ним, а відтак не є членами Церкви. Оскільки остання є Тілом Христовим.

Проте навіть у давні часи, в отців Церкви були сумніви щодо доцільності анафем. Так, наприклад, у Трактаті «Про анафему», який дійшов до наших днів під авторством Івана Золотоустого (вчені сумніваються в його авторстві), пропонується уникати такого відповідального кроку як накладання анафеми. Автор розмірковує цілковито в євангельському дусі і пропонує остаточну долю тієї чи іншої людини лишити Всевишньому Богу, який є Суддею всіх», – розмірковує у своїй статті «Анафема: історія і сучасність церковного прокляття» релігієзнавець Дмитро Горєвой.

Україна і Московський патріархат

Українська церква має свою історію «анафем» від РПЦ – спадкоємиці Московської церкви. 1416 року Московський митрополит Фотій та Собор російських єпископів піддали анафемі митрополита Київського і Литовського Григорія Цамблака. А вже 1458 року Московський патріарх Іона, який за 10 років до цього самостійно проголосив автокефалію Московської церкви, не визнав Київського митрополита Григорія ІІ Болгариновича й оголосив йому анафему, називаючи відступником від православ'я. Частина українських єпископів підтримали свого митрополита і відбувся остаточний поділ митрополій на Київську та Московську. 1469 року Константинопольський патріарх Діонісій затвердив Григорія на київській кафедрі.

1690 року Собор під проводом патріарха Московського Іоакима оголосив анафему «хлібопоклонницькій єресі». Йдеться про твердження, що хліб і вино стають Тілом і Кров’ю Христа, якого разом із католиками дотримувалися й українські православні. Наприклад, про Требник Петра Могили було сказано, що ця книга сповнена латинського зломудрого вчення і такими є всі твори «малоросійських вчених», а також «що їхні книги новотворені і самі з собою не узгоджуються, і хоча багато хто з них названий солодкими іменами, але всі навіть кращі, укладають у собі душетлінну отруту латинського лиходійства і нововведення». Тоді були піддані анафемі твори Петра Могили, Кирила Ставровецького, Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Антіна Радивиловського, Єпіфанія Славинецького.

Требник Петра Могили.

1708 року був підданий анафемі гетьман Іван Мазепа, 1997 року Архієрейський собор Російської православної церкви відлучили від церкви настоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета. Щоправда, 2018 року Священний синод Константинопольської православної церкви ухвалив рішення скасувати анафему предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета та глави Української автокефальної православної церкви Макарія. (Щодо останнього в РПЦ заявляли, що ніколи не оголошували настоятелю УАПЦ анафему.)

Так само Вселенський патріархат не визнавав канонічною анафему, яка була накладена на Івана Мазепу Російською православною церквою, назвавши її політично вмотивованою.

Нагадаємо, анафема на українського гетьмана була накладена 12 листопада 1708 року за наказом російського царя Петра І, у зв'язку з переходом гетьмана на бік шведського короля Карла XII під час Північної війни. Проповідь на прокляття Івана Мазепи проголосив протопоп Новгород-Сіверський Афанасій Заруцький, який згодом отримав за це землі сподвижника гетьмана Мазепи – Івана Бистрицького. Накладення анафеми Російською православною церквою відбулося в Троїцькій церкві, яка сьогодні вже не існує, у Глухові.

За припущенням Миколи Костомарова, обряд відлучення він церкви Івана Мазепи написав сам цар Петро Перший І. Анафема накладалася в присутності Київського митрополита Йоасафа (Кроковського), Чернігівського архієпископа Іоанна Максимовича і Переяславського єпископа Захарія Корниловича.

В «Історії Русів» є такий опис обряду: «Священики й ченці, яких зібрали з усіх кінців, були одягнені в ряси чорного кольору, тримали в руках довгі свічки з воску, обмазані сажею. Співаючи псалми, вони оточили опудало, а потім, обертаючи на опудало чорні свічі, стали викрикувати разом з дяками і понамарями: «Хай буде Мазепа проклятий». Потім архієрей вдарив опудало палицею в груди і крикнув: «На зрадника і відступника Івана Мазепу – анафема». Потім опудало з криками потягли з церкви, а за ним йшли священнослужителі, співаючи: «Днесьюда залишає вчителя, приймає диявола».

Курилас О. Портрет Івана Мазепи, 1909 р.

«Оголосити анафему Іванові Мазепі – це був дійсно нонсенс, адже він був відомим церковним меценатом в Україні, і канонічних чи релігійних підстав для цього не було. Гетьман Скоропадський згадував, що в кафедральному Софійському соборі Києва могли оголошувати анафему Мазепі, а в сусідньому Михайлівському монастирі прославляти його як будівничого обителі», – пише Горєвой.

Подвійні стандарти

У списку людей, відданих анафемі Російською православною церквою, до середини XVIII століття налічувалося понад 4000 чоловік. Тоді перелік скоротили, залишивши лише давніх єретиків та деяких політичних діячів, наприклад, Лжедмитрія I і того ж Івана Мазепу.

А ось 2021 року у Запоріжжі, в храмі УПЦ МП, оголосили анафему главі Православної церкви України митрополиту Епіфанію. Очолював службу митрополит УПЦ МП Лука. Раніше тут знову піддали «анафемі» Філарета.

До речі, в Україні рекордсменом за кількістю виголошених анафем вважається настоятель Банченського монастиря, митрополит УПЦ МП Лонгин (Михайло Жар).

«Він оголошує анафеми Папі Римському Франциску, Лютеру, Кальвіну, Цвінглі, баптистам та анабаптистам, англіканам, екуменістам, учасникам Всеправославного собору на Криті, масонам та сіоністам та «всім єретикам», – зазначає Дмитро Горєвой.

У РПЦ анафема стала не церковним покаранням, а церковно-політичним, вважає релігієзнавець Євген Савісько.

«Найяскравіші приклади цьому Іван Мазепа, Іван Болотніков, Степан Разін, Омелян Пугачов, Лев Толстой і наші сучасники: Гліб Якунін, Владики Філарет (Денисенко) та Макарій (Малетич). Всіх їх покарано за вільнодумство, за незгоду бути тупими рабами, підпорядковуватись системі влади. Що ж до Івана Мазепи, то ще й за нібито зраду московського царя. Але яке це має відношення до справ церкви? Жодних.

Особливість застосування анафеми в трактуванні Російської православної церкви – подвійні стандарти. Гетьман Іван Мазепа уславився як меценат і будівничий десятків православних храмів. Саме при його гетьмануванні зародився стиль в будівництві нині знаний як мазепинське бароко. Маловідомий факт, але саме на кошти гетьмана Мазепи було проведено реконструкцію Успенського собору та споруджено  Всіхсвятську надбрамну церкву Києво-Печерської Лаври. Попри публічне прокляття, жоден з побудованих  і відбудованих ним храмів не був знищений, або переданий іншій православній церкві. Всі вони залишилися у власності РПЦ.

Неправомірність застосування анафеми як інструменту у боротьбі проти опонентів чинної світської влади і для зведення рахунків з внутрішньо церковною опозицією розуміють навіть всередині цієї церкви. Розуміють, але мовчать. А тим, хто не мовчить, погрожують. Один з архієреїв, котрий служив в Україні і почав публічно пропонувати зняти анафему з Івана Мазепи, був викликаний  до Москви. Там йому повідомили про можливість  отримати служіння за Полярним колом або в колонії для довічно засуджених «Білий лебідь», якщо не припинить своє вільнодумство.

Подібна практика буде продовжуватися, доки в Росії правитимуть царі, хоч як офіційно називається посада очільника держави, і доки Російська православна церква залишатиметься одним з базових елементів системи російської державної влади», – прокоментував Євген Савісько.

Оксана ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: