• USD: 35.60
  • EUR: 37.50

Той, що поклав своє життя за Україну: 127 річниця з дня народження Вільгельма Габсбурґа

Той, що поклав своє життя за Україну: 127 річниця з дня народження Вільгельма Габсбурґа

10 лютого 1895 року народився ерцгерцог Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбурґ-Лотаринзький, або як його знали в Україні Василь Вишиваний.

Він був полковником Легіону Українських Січових Стрільців та армії УНР, політиком, дипломатом, поетом та одним з претендентів на гетьманську булаву.

Народився Вільгельм у містечку Пула (нині Хорватія) у родинному маєтку австрійських архікнязів Габсбурґів-Лотаринзьких.

Його батьком був австрійський ерцгерцог Карл Стефан Австрійський — син Карла Фердинанда Австрійського і Єлизавети Франциски Австрійської. Пізніше, після проголошення незалежності Польщі, він отримав польське громадянство і позиціонувався одним з кандидатів на польський престол.

Його мати — австрійська архікнягиня Марія Терезія Австрійська-Тосканська була дочкою архікнязя Карла Сальватора Австрійського-Тосканського та Марії Імакуляти Борбонської.

Марія Тереза одружилася з Карлом Стефаном 28 лютого 1886 року у Відні.

Вільгельм був шостою дитиною у сім'ї, через те, що його мати походила з італійського роду, вдома всі спілкувалися італійською, але завдяки батьку діти навчилися розмовляти німецькою мовою.

Сімейне фото. Вільгельм на руках у матері.

Всі діти навчалися вдома з приватними вчителями та, окрім шкільної програми, вивчали англійську, італійську та французьку мови.

Батько Карл Стефан був адміралом австрійського військово-морського флоту і часто брав дітей, особливо хлопців, у подорожі по Адріатичному морю, на узбережжі якого знаходилося місто Пула. Впродовж шести років, починаючи з десятилітнього віку, Вільгельм подорожував по світу разом зі своїми братами і батьком. Вони відвідали багато країн Європи, побували в Африці, Америці, Азії.

Але через суперечку батька з керівництвом ВМС Австро-Угорщини, на знак протесту він пішов у відставку, після цього сім'я переїздить у родинний маєток у місті Живець на заході Галичини (нині Польща). Родина Габсбурґів-Лотаринзьких провела там решту свого життя. Останнім володарем замку і маєтку був старший брат Вільгельма, Карл Альбрехт, який став громадянином Польщі і генерал-майором польської армії.

Вільгельм по середині у родинному маєтку в м.Живець.

У 10 років Вільгельм розпочав навчання у Віденському реальному училищі, яке він закінчив через 7 років. Через рік його разом з братом Лео відправили до військової академії. Такий крок батьків був досить незвичним, оскільки діти імператорської родини зазвичай автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак у родині архікнязя Карла Стефана дітей виховували у спартанському дусі — батьки хотіли, щоб в академії вони не відрізнялися від інших і, не маючи нічого зайвого, мешкали в загальній казармі з іншими курсантами.

Саме під час навчання у військові академії, окрім військової справи, хлопець обирає вільним факультативом українську мову.

Василь Вишиваний

З власної ініціативи Вільгельм подорожував Гуцульщиною інкогніто протягом 40 днів. В цей час він мешкав разом із селянами і подорожував Карпатськими горами. Навчаючись в академії, Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою — вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами Івана Франка, Федьковича, Стефаника, Шевченка та ін. Зокрема, першою українською книгою, з якою він ознайомився, була «Мала Історія України» Грушевського. Цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку 1915 року з допомогою одного українського солдата з його сотні на прізвище Пришляк. Згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.

Після завершення навчання Вільгельма відправили до 13-го полку уланів, який в основному формувався з українців зі Золочівщини, там він продовжив своє знайомство з українцями. Під його командування сотня повністю українізувалась, у ній більше не було поляків та угорців, а лише українці.

Під час служби свідомість Габсбурґа-Лотаринзького повністю змінилась, він досконало вивчив українську мову, почав вважати себе українцем та заохочував своїх підлеглих до національного самовизначення, стверджуючи, що «коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть сміло це робити».

Коли йому подарували вишиту сорочку, він почав її носити як в полку так і поза ним. За таку любов до України та патріотизм його почали називати Василем Вишиваним.

Габсбург у вишиванці.

За законами Австро-Угорщини, кожен представник імператорського роду, якому виповнилося 21 рік, автоматично ставав членом сенату. Таким чином 1916 року Вільгельм стає членом парламенту та починає налагоджувати зв'язки з українськими депутатами, зокрема з Євгеном Петрушевичем — головою Української Парламентарної Репрезентації. Також саме завдяки Габсбурґу міністром охорони здоров'я країни став українець, кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини — Іван Горбачевський.

Доленосним стало знайомство Вільгельма з полковником Казимиром Гужковським, який був одним з небагатьох українців, які займали адміністративні посади на Галичині.

Саме завдяки йому чоловік прийшов до розуміння необхідності державного оформлення етнічних українських земель. На цьому етапі йшлося передусім не про незалежність, а про виокремлення українських земель у складі Австро-Угорської імперії, надавши українцям більше самоврядування і контроль над культурним життям.

Згодом архікнязь знайомиться й з іншими українськими політиками — Костем Левицьким, Євгеном Олесницьким та Миколою Васильком. Головною проблемою і завданням українців Австро-Угорщини була нейтралізація польського впливу на політику в Галичині, усунення поляків з керівних посад, українізація освіти і зокрема відкриття Українського університету у Львові.

Проте довгий час вирішення українських проблем не було першочерговим завданням для центрального уряду, тому навіть протекція молодого Габсбурґа не мала відчутного впливу на зміну традиційного політичного курсу імперії.

Претендент на гетьманську булаву

Після більшовицького перевороту 1917 року в Росії, до влади прийшов новий уряд на чолі з Леніним, який вирішив укласти мирний договір з Центральними державами. Вільгельм Габсбурґ відігравав важливу роль в проведенні переговорів у Бересті, які передували укладанню цього договору. Він був одним із тих небагатьох політиків, яким було відомо про таємний додаток до документу, де Австро-Угорщина на вимогу делегації УНР не тільки погодилася визнати незалежну українську державу, але й поділити Галичину на українську і польську частини.

Завдяки персональним контактам Вільгельма з австрійським міністром іноземних справ графом Черніним, було домовлено, що до складу української частини Галичини включать також Холмщину і з усіх цих земель буде утворений окремий коронний край в складі імперії. Цим планам, однак, не судилося здійснитися — польський вплив на уряд Австро-Угорщини виявився надто сильним і під його тиском ці статті протоколу в липні 1918 були припинені.

Того ж року Вільгельм Габсбурґ стає командиром австрійської «Групи архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь Українських Січових Стрільців.

Вишиваний разом з УСС.

1 квітня 1918 року він переймає командування УСС біля Херсона. Перебуваючи на півдні України, Василь Вишиваний не тільки оберігав легіон УСС від розформування, якого жадали деякі як в Україні, так і в Австрії, але проводив на чолі цього загону напрочуд незалежну політику підтримки українських сил. За його власним визнанням, він не лише не бажав брати участь у реквізиціях збіжжя у мирного населення, але й відверто відмовлявся придушувати народні повстання, які спалахували повсюди у відповідь на репресії окупаційної влади.

Прихильність місцевого населення до архікнязя Вільгельма зросла до такої міри, що це викликало занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського. Він відчував конкуренцію з боку Габсбурґа і навіть мав агентурні дані, що навколо нього гуртується опозиція владі гетьмана.

Від Скоропадського до німців було направлено декілька скарг, а ті натомість вимагали від Відня більшого контролю над поведінкою члена імператорської сім'ї. Підкорившись тиску Німеччини, австрійська влада намагалася всіляко обмежити діяльність архікнязя в Україні.

Невдоволення Відня досягло такої міри, що Вільгельма Габсбурґа було відкликано до столиці, де він мусив давати пояснення в зв'язку з численними доносами. Незважаючи на опір своїй діяльності, а також на нові спроби ліквідувати УСС, молодому архікнязеві вдалося відстояти цей український підрозділ і по поверненні в Україну, знову очолити його.

Побоювання Скоропадського щодо Габсбурґа виявилися небезпідставними. У травні 1918 року серед соціалістів Одеси виник задум підняти повстання проти влади Скоропадського і проголосити Габсбурґа-Вишиваного новим гетьманом.

На таємній нараді соціалістичних партій та представників УСС було вирішено дати запит архікнязеві стосовно його участі в повстанні. У разі його згоди, планувалося почати підготовчу роботу для заколоту в Києві. Одначе сам Габсбурґ не був до цього готовий, і мотивував свою відмову тим, що жадав підтримки всього українського народу в разі приходу до влади.

Син проти батька

З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року, Вільгельм Габсбурґ-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії, отримав звання полковника армії УНР. У вересні 1919 р. був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР.

Переїхавши до Кам'янця-Подільського, де на той час були розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР. Використовуючи своє знання мов, Вільгельм налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи. Однак діяльність архікнязя в армії Директорії була нетривкою. Він віднісся вкрай негативно до укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західних земель, і зокрема Галичини, до Польщі.

На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини. У березні 1920 р., після перенесеного тифу, він нарешті прибув до Відня, де написав в австрійській газеті «Neues Wiener Journal» 9 січня 1921 р. гостру антипольську статтю, в якій схарактеризував союз Польщі з УНР як «неприродний». Стаття мала скандальні наслідки для самого Вільгельма, оскільки розгнівила його батька — затятого полонофіла і претендента на польську корону. У відповідь поляки навіть опублікували гнівну відповідь батька Вільгельма Карла Стефана Габсбурґа, яка фактично була відреченням від сина.

Страхи радянської влади

Радянська влада пильно стежила за колишнім архікнязем, через його співпрацю з українськими націоналістами, зокрема, з Євгеном Коновальцем до війни та з представниками ОУН — після неї.

Радянські органи довгий час не мали ніяких підстав знищувати або навіть арештовувати Вільгельма з огляду на його пасивність в українській політиці. Однак відомості про його контакти з представниками ОУН тримали ім'я Габсбурґа в полі зору сталінської розвідки. Вже після закінчення війни, під час окупації Відня в 1944–1947 роках радянськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за ним.

Привід для арешту з'явився, коли агент французької розвідки капітан Пеліс'є мав зустріч у Відні з Вільгельмом Габсбурґом. Ймовірно, французи сподівалися налагодити через нього стосунки з українським рухом опору в самій Україні і зокрема з представником ОУН в еміграції Романом Новосадом. 26 серпня 1947 Вільгельма Габсбурґа разом з Новосадом було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлсбадської тюрми, де велося попереднє слідство.

Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках з ОУН.

Наприкінці листопада 1947 Вільгельма Габсбурґа перевели до Лук'янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Протягом пів року його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з оунівським підпіллям та західними розвідками. Однак Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійного характеру. Він відмовився видавати прізвища своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміграції.

Вишиваний у Лук'янівській в'язниці.

Слідчі рекомендували йому 25 років ув'язнення в радянських таборах, однак ця рекомендація і наступний вирок залишилися невиконаними. Умови утримання в тюрмі та брак медичного догляду призвели до захворювання Габсбурґа на туберкульоз. Вільгельм Габсбурґ хворів на легені вже давно, втім тюремний лікар нічого іншого, крім захворювання серця, не згадувала в історії хвороби.

Свідоцтво про смерть вказує на двосторонній туберкульоз, від якого він помер о 3-й годині ночі 18 серпня 1948 в тюремній лікарні.

16 січня 1989 року Вишиваного було реабілітовано, але місце його поховання залишається невідомим.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: