Нескорений патріарх: сьогодні виповнюється 130 років з дня народження Йосифа Сліпого

«Нам випала честь згадати велетня духа і сповідника віри патріарха Йосифа Сліпого – гідного і достойного спадкоємця великого митрополита Андрея. Збираючи матеріали для виставки, я помітив, що вони немов близнюки. Йосиф Сліпий продовжував справу Андрей Шептицького, був його гідним і достойним послідовником, починаючи з богословських студій, далі як ректор семінарії, єпископ. Йосиф Сліпий прийняв хіротонію в дуже складних часах, коли почалася Друга світова війна, а митрополит Андрей вже не міг підвестися з ліжка. Це сталося 22 грудня 1939 року. У Митрополичих палатах були ще владика Микола Чарнецький і владика Микита Будка. Йосифа Сліпого нічого не могло зупинити. Він витримав 18 літ каторги, а потім ще 20 років, як він пише у своєму «Заповіті» – «химерного болю». Ми бачимо, скільки за цей час митрополит зробив: зберіг дух церкви, віру, дух нації. А у діаспорі, коли наша церква потрохи занепадала, він її оживив і оновив», – сказав на відкритті виставки отець Севастіян Дмитрух.

Натомість архієпископ Ігор Возьняк зауважив, що патріарх Йосиф Сліпий був великою людиною, на плечі якої лягла велика відповідальність.

«Дуже часто люди бояться відповідальності, а він її ніс з великою честю. Світлої пам’яті отець Григорій Цимбалюк знаходився в одній камері з Йосифом Сліпим. І він казав, що коли митрополит зайшов у приміщення – високий, поставний – ніхто не посмів йому щось перечити. Він ночами ставав, молився, плакав, переживав і запитував: «Боже, що буде з моєю церквою?». Коли його намагалися заманити до Російської православної церкви, обіцяючи, що він буде єпископом чи митрополитом, він не погоджувався. Йосифу Сліпому якийсь час дозволяли працювати в архівах. Маючи доступ до бібліотеки і різних джерел, він написав історію греко-католицької церкви у двох томах. Отець Ілля Блавацький розповідав, як вони возили книгу Сибіром, передавали один одному», – розповів владика Ігор.

Кодовим словом для книги було «сорочка». Але якось тюремне керівництво дізналося про неї. Книгу вилучили, обманувши священника, який саме зберігав її.

«Перед тим, як Йосиф Сліпий мав виїхати з Радянського Союзу, він таємно викликав отця Василя Величковського зі Львова до Москви, де висвятив його на єпископа. Незважаючи на всі утиски, Йосиф Сліпий ніколи не опускали рук, а продовжували працювати для своєї церкви і свого народу.

Митрополит не дуже хотів виїжджати. Розповідали, коли він виїжджав за кордон, хотів їхати через Львів, але йому не дозволили. Знаємо також його велику працю, яку він провів за кордоном. Зокрема збудував собор святої Софії, заклав Український католицький університет святого Климента. Отець Дацько (особистий секретар митрополита) розповідав, як Йосиф Сліпий постійно друкував молитовники. Молоді не розуміли і підсміювалися, мовляв кому це треба. Але патріарх ніби знав, що ці молитовники приїдуть в Україну. Слава Богу, що ми маємо таких добрих, світлих людей з незламним духом, людей, які готові були творити добру справу до кінця», – наголосив владика Ігор.

Мирон Сізда був поряд з Йосифом Сліпим в останні два його роки життя – 1982-1984 рр.

«Було багато семінарій і українських, і греко-католицьких. Але ми їхали туди заради Йосифа Сліпого, заради його візії і переконань. Він проектував ці цінності, любов до нашого, українського. Ми теоретично думали, що одного дня Україна стане вільною, але ніхто у діаспорі реально в це не вірив. Ми молилися за це, ми дуже цього хотіли. Я пам’ятаю промову патріарха Йосифа про те, як Україна буде вільною. Але ми були дуже скептичні. Я підійшов до отця Івана Хоми і спитав чи може таке статися. А владика відповів, що ми повинні повірити людині, яка там була. Можливо, він знає більше від нас. І так сталося. Йосиф Сліпий вірив у це, він це бачив і проектував. Якось я передився старі фотографії і зрозумів, що ті, хто був тоді у церкві святої Софії, в університеті залишаються активними. Не всі висвятилися на священників, але всі служимо або церкві, або Україні.

Його передавання і випромінювання надії, впевненості є тим, що нас привело туди, затримало і сотні сьогодні продовжують працюватися і молитися як українці», – сказав пан Мирон.

Виставка не розповідає життєпис митрополита, його трагічну долю, каже кураторка виставки, художниця-реставраторка Ірина Гірна.

«Ми хотіли представити Йосифа Сліпого життєрадісним. Адже він пройшов крізь катівні і табори, але його дух залишився незламним. Повернувся у Рим і відновив українську церкву. На виставці представлений огляд церков, які митрополит Йосиф відновив у Римі. Насамперед, повернувшись зі заслання, він викупив церкву Сергія та Вакха і зробив українську парафію. Потім почав збирати кошти на побудову храму святої Софії. Але найважливіше – ви тут багато побачите про семінарію святого Духа, стосунки митрополита та Петра Холодного – художника, який розписав каплицю, зробив іконостас. І сьогодні ви маєте нагоду оглянути унікальні речі – твори Петра Холодного», – зазначила Ірина Гірна.

На виставці представлено близько двох десятків експонатів, зокрема папські булли, зокрема номінація на єпископа, на хіротонію, а також на коад’юторство – правонаступництво митрополита Андрея.

«Виставлено також дуже цікавий оригінальний нагрудний хрест – це хрест українських греко-католицьких кардиналів, з яким Ядвіга Сапіга – львівська графиня виїхала до Канади. Коли Йосиф Сліпий прибувв до Риму, вона привезла туди хрест і віддала його кардиналу. Також вона пожертвувала великі гроші на побудову церкви святої Софії. Ядвіга Сапіга похована у підземеллі храму. Ховав її Йосиф Сліпий. Згодом цей хрест був в отця Петра Стецюка, який з ним виїхав до Канади», – розповів отець Севастіян.

Потім хрест знову повернуся до України.

Крім того, на виставці можна буде більше дізнатися про діяльність греко-католицької духовної семінарії і церкву Святого Духа у Львові.

Цікаві факти з життя митрополита

• Йосиф Коберницький-Дичковський народився у селі Заздрість на Тернопільщині. Дід його мaв сільськe прізвиськo «Сліпий»: зa лeгендoю, цей псeвдoнім пoхoдив від oднoгo з прeдків, якoгo 1709 рoку мoскoвити oсліпили зa тe, щo він вoювaв під Пoлтaвoю прoти цaря Пeтрa І нa боці гeтьмaнa Івaнa Мaзeпи тa швeдськoгo кoрoля Кaрлa XII.
• Майбутній митрополит, навчаючись у Тернопільській гімназії, захоплювався філософією.
• Перша зустріч Йосифа Сліпого із Андреєм Шептицьким відбулась у гімназії під час візиту до школи митрополита. Хлопець співав у хорі і виділявся високим зростом (майже два метри) та красивим потужним басом.
• Йосиф Сліпий був різкою і категоричною людиною, сучасники пригадували, що тих, хто на його думку, не проявляв достатньо кмітливості, владика називав «гусячою головою».
• 1945 року Йосифа Сліпого заарештували вперше. Судові процеси над митрополитом відбувалися в 1953, 1957, 1962 pоках. Були заслання до Новосибірська, Боїмів, Печори, Інти, Потьми в Мордовії.
• Сліпий був політв’язнем номер один у Радянському Союзі. Загалом Йосип Сліпий провів у таборах ГУЛАГу – 18 років, а вийшов на волю у 70-річному віці.
• У ГУЛАГу владиці вдавалось проводити Служби Божі та висвячувати священиків, і навіть одного єпископа – Василя Величковського, який згодом очолив греко-католицьку церкву.
• Йосиф Сліпий знав літургію напам’ять. Сестри надсилали йому родзинки, аби він робив вино для Богослужінь.
• Визволенню митрополита сприяли політичні, культурні й релігійні діячі з усього світу, зокрема президент США Джон Кеннеді та папа Іоанн XXIII.
• 1963 року владику було звільнено за умови негайного виїзду з СРСР.
• 25 січня 1965 року Йосиф Сліпий, перший серед служителів української церкви, увійшов до священної колегії кардиналів католицької церкви; титул кардинала надав йому Папа Римський Павло VI.
• Синод УГКЦ ухвалив патріархальний устрій, 1975 року владика Йосиф був коронований титулом патріарха.
• 1977 року на «Трибуналі Сахарова» у Римі він звинуватив радянський режим: «Я – каторжник, я ношу сліди їхнього терору на моїм тілі… На нашій Батьківщині — Україні — вже майже 60 років народ зазнає важкого релігійного і національного переслідування… Я роблю це обвинувачення тут, перед історією і перед світом, щоб про несправедливість, кривду, топтання людських прав мого народу, яких ніхто не бачить чи не вірять, що таке діється, — почув з моїх уст цілий світ і знала історія».
• Під час прийому Йосифа Сліпого на аудієнції Папа Римський Іван-Павло II, висловлюючи повагу, підвівся та сам підійшов його привітати, що йшло врозріз із протоколом.
• Йосиф Сліпий помер у Римі 7 вересня 1984 року на 92-му році життя. 1992 року (століття від його дня народження) прах митрополита було перенесено зі собору святої Софії в Римі до крипти в соборі святого Юра у Львові.

10 висловлювань митрополита Йосифа Сліпого

Чим більше вчений знає здобутки других, тим більше є залежний, а чим менше знає, тим свобідніший, але, на жаль, для блудів.

Християнська родина і рідна українська школа — це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь! Отож, заповітую вам: відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні і в усіх країнах поселення нашого українського народу

Український народе, як я сказав, будь собою! Не підлещуйся, другим у ласки не заходь, але сам власною працею здобудь своє майбутнє! Будь свідомим того, що ти є українським народом! Якщо ця ідея ввійде у Вас, у духовенство, в мирян та в духовні семінарії — тоді, мої дорогі, ми витримаємо це все лихо довкола нас. А велика-велика надія — на тих найменших, які підтримують нашу надію, що по нашій смерті ви таки не пропадете. Прийде твоя хвилина, коли ти станеш і займеш належне місце «в колі народів». Будьмо собою — і маємо надію, що буде краще.

Саме ствердження й описання факту не є ще науковим знанням. Щойно прослідження зв'язків, причин і наслідків діяння є науковим пізнанням.

Рідна мова — це нетлінний скарб, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони і переслідування, і передали нам у спадщину, і ми повинні йти їхніми слідами.

Наша загальна національна хиба – роз'єднування і розбивання, свари і чвари. Ми радо схиблюємо і коримося чужим, щоби могти суперничати між собою і шкодити рідній справі. Дав би Бог, щоб опам'яталися ми всі від гори до долу і думали про майбутнє добро України і її Церкви, щоб закинули свої амбіції і самсобіпанські бажання, і користі, а Бога й Україну висунули як провідну ідею нашого життя, думок і діл!

Ми, українці, мали скрізь одну прикмету: де б не опинились — ми організовувались в громаду, обов’язково думали про свою власну Церкву і пильно дбали, щоб не загубитись серед чужинців.

Прикмета організованости — то велика прикмета народу, то запорука, що нарід потрапить сам собою кермувати, знає ким він є, знає як за свою правду, долю і волю стати серед непригожих обставин. Ця прикмета є також запорукою для недержавного поневоленого народу, що таку державу він потрапить і здобути, і зорганізувати.

Все могло бути набагато гірше: вас могли ще бити й принижувати. Запам'ятайте, зло довго тривати не може!

І свячене, і просфора, і коляди, і поминки, і святочні обходи зв'язують одиницю з народом, запускають у ній глибоко коріння національної свідомості, так, що важко її після того відірвати від матірного пня, від неньки України.