Путінізм, або Не дивіться вгору

Офіційно вчора російська влада на чолі з президентом Путіним визнала «Л/ДНР». Російські війська під своїм прапором, без «их там нет» перетнули кордон суверенної держави.

Що, за великим рахунком, відбулося нового? А нічого. Путін лише вголос, публічно, на увесь світ сказав те, що більшість, принаймні притомна частина українців, і так знали: він ненавидить Україну до крайньої межі, наскільки це тільки можливо.

Що змінилося на Донбасі? Теж нічого. Російські військові тепер офіційно одягнули шеврони. Хоча вони там були, коли брали у кільце Дебальцеве та Іловайськ. Саме російські військові здійснювали реальне керівництво воєнізованими підрозділами, набраними як з місцевих, так і приїжджих маргіналів. А гівімотороли були лише фасадом, який замінювали по закінченню терміну придатності. Ті ж російські військові стояли за спинами Захарченка, Плотницького, Пушиліна чи Пасічника.

Що змінилося політично? Остаточно поховано Мінські домовленості, які так довго піддавалися нищівній критиці, з одного боку, і до виконання яких Україну змушував Захід, зокрема в особі Макрона і Шольца, задля власного спокою, з іншого. Роками Україна шукали приводи не виконувати кабальні умови угоди, яка була підписана лише тому, що на той момент ми не мали ні сил, ні засобів зупинити російські танки. Тепер можна розслабитися і всю відповідальність перекласти на того, хто є справжньою причиною війни – Росію.

Що змінилося територіально? Теж нічого. ОРДЛО було і залишається непідконтрольною територією. Але яку увесь цивілізований світ вважає територією України. Звідти прибрали частину населення – дітей, жінок і пенсіонерів, – а замінили їх військовими. Чоловіків або відправляють до війська, або – на підвал, або вони намагаються сховатися від примусової мобілізації. Чи вдасться підняти їхній бойовий дух «возвращением в родную гавань»? Навряд.

З іншого боку, Путін нарешті розв’язав руки Україні. Вже не треба по зернятку збирати докази російської агресії і демонструвати їх на всіх міжнародних майданчиках. Боятися називати війну війною, бо Захід не зрозуміє. Не треба виправдовуватися і переконувати, що це не громадянська війна, а напад сусідньої держави. І в той момент, коли українці завмерли в очікуванні заяви президента – про розрив дипломатичних відносин, про цинічне вторгнення колон військової техніки, про мобілізацію, запровадження воєнного стану чи що там передбачали плани А, Б та В, їм, натомість, запропонували «не дивитися вгору». І зробили це навіть не у прямому включенні із засідання РНБО, а показали черговий «відосік». В українському форматі «не дивіться вгору» – це «не дивіться у бік Донбасу». Коли Україна з усіх сил намагалися привернути увагу світової спільноти через перебування на своїй території збройних сил сусідньої держави, у відповідь чулося: «Их там нет». Коли армія увійшла відкрито, під своїми триколорами, вже у Києві сказали: «Їх там нема».

Тим часом «їх» нарешті помітили в Європі. Канцлер ФРН заявив про зупинку сертифікації «Північного потоку-2». Чи очікували такого розвитку подій у Росії? Чи розуміли, що будуть санкції? Чи знали, що наступного дня після визнання «Л/ДНР» обвалиться Московська фондова біржа і полетять до бісової матері акції всіх найбільших російських компаній? Безумовно. Було вкрай наївно сподіватися, що санкції США чи Європи так налякають росіян, що Путін скасує свій указ про визнання ОРДЛО та забере свої війська і з території України, і від її кордонів, а заодно поверне Крим. Московського карлика давно не хвилюють його вірнопіддані та їхні нащадки, які звикли до розкішного і ситого життя десь у Лондоні, Берліні, Цюріху чи Маямі.

Чи обуриться російське суспільство? Навряд. Чи чули ви про російські акції протесту проти війни в Україні? Теж навряд. Десь там легкою луною фонять поодинокі ліберальні голоси: «Руки геть від України»…

Матеріали у рубриці Погляди - Колонки, є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених у Колонках. Редакція не несе відповідальності за достовірність та тлумачення викладеної інформації та виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.