У підвалах Маріуполя загинула жінка, яка пережила Голокост

Про це повідомили у Державному музеї Аушвіц-Біркенау.

Помираючи в маріупольському підвалі, замерзаючи і благаючи води, Ванда Семенівна Об’єдкова, яка пережила Голокост, хотіла знати лише одне: «Чому це відбувається?»

Хвора і виснажена протягом останніх двох тижнів життя 91-річна жінка не могла навіть встати. Вона померла 4 квітня не мирно від старості у власному ліжку, а як жертва жахливої війни 21-го століття, яка охопила її рідне місто.

«Мама не заслужила такої смерті», — через сльози каже донька Об’єдкової Лариса через кілька годин після того, як прибула з родиною у безпечне місце.

Вона безпорадно спостерігала, як життя її матері минає, залишаючись поруч з нею до останнього моменту. Після смерті матері Лариса та її чоловік, ризикуючи життям, поховали Об’єдкову серед безперервних обстрілів у громадському парку менш ніж за кілометр від Азовського моря.

«Весь Маріуполь перетворився на кладовище», — каже Мендель Коен, директор Маріупольського Хабад-Любавича та рабин українського портового міста. Об’єдкова та її сім’я довгий час були активними членами єврейської громади Маріуполя.

«Ванда Семенівна пережила неймовірні жахи, — розповідає рабин. «Вона була доброю, радісною жінкою, особливою людиною, яка назавжди залишиться в наших серцях».

Ванда Об'єдкова народилася в Маріуполі 8 грудня 1930 року. Їй було 10 років у жовтні 1941 року, коли нацисти увійшли в Маріуполь і почали збирати євреїв міста. Коли есесівці прийшли до родини і забрали матір Ванди, Марію (Міндель), дівчинці вдалося уникнути арешту, сховавшись у підвалі.

«Вона не могла кричати, це її врятувало», – каже Лариса.

20 жовтня 1941 р. німці стратили від 9 до 16 тис. євреїв у ровах на околицях Маріуполя, включно з матір’ю Об’єдкової та всією родиною її матері. Пізніше дівчинку затримали, але прийшли друзі родини й переконали нацистів, що вона гречанка. Її батько, який не був євреєм, потім зумів помістити її в госпіталь, де вона залишалася до звільнення Маріуполя в 1943 році.

Об’єдкова вийшла заміж у 1954 році, коли Маріуполь був відомий під радянським прізвищем Жданов, і все своє життя провела в місті. Останні роки вона жила з Ларисою.

«Мама любила Маріуполь; вона ніколи не хотіла йти», – каже вона.

Коли на початку березня почалися обстріли та бомбардування, родина переїхала в підвал сусіднього магазину.

«Не було ні води, ні електрики, ні тепла — і було нестерпно холодно», — каже вона. Лариса весь час доглядала за нерухомою мамою, але «ми нічого не могли для неї зробити. Ми жили як тварини!»

Двоє снайперів зайняли позиції біля найближчих джерел води, що робило кожну поїздку туди надзвичайно небезпечною, окрім бомб, які сипали з неба.

«Кожного разу, коли падала бомба, вся будівля тряслася. Мама говорила, що нічого подібного не пам’ятає під час Великої Вітчизняної війни.