• USD: 36.50
  • EUR: 38.90

Як дожити до Перемоги: розмова з психологом

Як дожити до Перемоги: розмова з психологом
Фото з відкритих джерел.

Триває повномасштабна війна в Україні. Ми вже звикли до звуків повітряної тривоги, до можливих ракетних ударів, у якій точці країни б не знаходились. Потроху навіть звикаємо до абсурду та цинізму росіян, чия хвора уява веде їх на вірну смерть в Україні.

Та щоразу, коли здається, що навчилися спокійно існувати під час війни, відновлюючи уламки нормального життя, виникає щось, що вибиває нас з колії і повертає у стан чи то депресії, в якій хочеться сховатись, чи то навпаки – лютого гніву, який виливається на всіх, зокрема й на своїх.

Як впоратись з емоціями та бути корисним своїй країні ІА Дивись.info розпитала у психологині Наталії Рейч.

Наталія Рейч

«До такої трагедії не був готовим ніхто. В українців немає до кінця сформованого уявлення у головному мозку про те, що людина, слов‘янин, може таке чинити з собі подібним. Особливо ще й тому, що усі ми розуміємо, та й багато українців розмовляли російською мовою! У думках виникає: «Для мене таке недопустимо, то якщо вони схоже виглядають, розмовляють, то і для них це повинно бути невластиво». Ось тут і є пастка! Тому раз і назавжди потрібно усвідомити – вони (росіяни, -ред.) зовсім інші усередині. Їхнє бачення життя повністю відрізняється від нашого, тому треба бути уважними та обережними, довіряти не можна ні словам, ні діям», – говорить психологиня.

Медіатравма: новий вид психологічного насилля

У час, коли активно розвиваються інформаційні технології, неможливо нічого приховати. Будь-які злочини стають відомими, а новини про них розлітаються за лічені хвилини. З одного боку, це добре для українського суспільства: проінформований, значить убезпечений. З іншого – така кількість негативних новин вибиває з колії і вводить у депресивні стани.

«Зараз навіть існує термін: медіатравма. Це психічна травма, що виникла під інтенсивним впливом медіаконтенту, як шкідлива для психіки реакція на емоційно значущу подію, що зачіпає важливі сфери існування людини. Вона пов’язана із сильними, стресовими впливами на психіку, загрозою (чи така, яка сприймається загрозливою) для життя. Емоції, викликані реальними подіями і тими, які ми переживаємо після перегляду телепередач та перечитування текстів, можуть бути схожими за інтенсивністю і травмувати майже однаково.

Наші дзеркальні нейрони пробують «приміряти» все та подати подію як таку, яка відбувається з тобою особисто, і тіло реагує, як на реально пережиті події. Тому дуже вразливим потрібно про це пам‘ятати і знати особливості власної психіки», – говорить Наталія Рейч.

Найперше, чого потрібно навчитись у нових реаліях – не переносити на себе та своїх рідних усе, що прочитали та побачили в новинах.

«У зв‘язку з цим дотримуємось таких правил: приймаємо події як факти, як те, що вже відбулось, відбувається. Будь-яка оцінка, обурення, розпач можуть ввести людину у стан, коли емоції захоплюють та вже вони керують людиною. Слухайте свій внутрішній світ. Якщо відчуваєте, що вже аж фізично вам погано від інформації – вимикайте, не включайте фоном новини, не переглядайте по декілька разів одне і те ж. Будьте уважні до себе, усьому є межа. Отруєння інформаційне може бути більш небезпечним навіть, аніж фізичне», – наголошує психологиня.

Діяти – найкращі ліки під час війни

«Старайтесь не приміряти на себе, свою сім‘ю усі звірства, які побачили чи прочитали. Співчуття, співпереживання – добре, якщо відчуваєте, що маєте на це ресурс. Поставте собі запитання: «Чим я можу допомогти постраждалим і у який спосіб?» Рівнів допомоги є декілька: молитва, професійна допомога, створення безпечних умов, матеріальна підтримка. Визначте, який з цих методів для вас є можливим у даний момент і дійте. Також подбайте про свою безпеку, визначте якими будуть ваші кроки при наближенні найгіршого сценарію: переміщення у безпечні регіони, до родичів, друзів, виїзд за кордон – продумайте усі деталі. Тримайте рівновагу. Будь-які крайнощі – байдужість чи надмірна паніка – приводять до неефективних кроків», – зазначає Наталія Рейч.

Вона також наголошує: батькам потрібно подбати і про себе, і про своїх дітей, яким ще у дитинстві довелось відчути, що таке війна.

«Якщо дитина не розповідає про трагічні події – не розвивайте цієї теми. Якщо сама починає розмову – підтримайте. Інколи спочатку ті, хто отримали травму, можуть приймати тільки теплу їжу, пиття, плед. Важливо побути у тому місці, яке для них є найбільш безпечним у даному просторі. Для тих, хто втратив дім або переїхав, можна малювати тих тваринок, які мають будиночок (равлик, черепаха, крабик) і складати про них терапевтичну казку. Будиночки теж доречно робити з кубиків, коробок, конструктора та будь-яких матеріалів, які є під руками. Як для дорослих, так і для дітей важливо заземлятися. Діти можуть малювати образи землі, гори, будинку, розмальовувати камінчики. Варто їм давати матеріали для арттерапії. Підійдуть масляні пастелі, фломастери, глина, пластилін, ручки. Також добре працює переведення уваги на пізнання нового – в’язання, вишивання, майстрування, приготування їжі, допомога іншим», – говорить пані Наталія.

Мистецтво допомагати постраждалим

Проте важливо пам’ятати: для того, щоби допомогти комусь, треба самим бути у ресурсі. Адже інколи добрими намірами можна зробити лише гірше, нашкодити людині. Так, наприклад, всі співчувають жінкам, які зазнали сексуального насильства, але не всі можуть допомогти, оскільки навіть необережно кинута фраза сприятиме тому, що людина ще більше закриється у собі.

«Потрібно пам’ятати, що така допомога не є простим завданням, і чи є ви самі в ресурсі, щоб її надавати, чи компетентні у цих питаннях або ж чи краще звернутись до того, хто пройшов спеціальне навчання і має відповідний досвід. У роботі з постраждалими можна виділити основні цілі, які допоможуть впоратися з цією ситуацією. Найперше потрібно створити безпечні умови для постраждалої, бути поряд фізично і душевно. Підтримати віру у її власні сили та здатність відновитись. Слухати і чути, про що вона говорить, не випитувати, якщо людина мовчить. Дати зрозуміти, що вона невинна у тому, що сталося. Допомогти адаптуватись у нових умовах. За можливості показувати перспективи, ресурси, нові сенси. Відновлювати здатність відчувати, розуміти реакції свого організму. При цьому вона має відчувати щире відчуття вдячності, що довірилась саме вам. Розмова має проходити у спокійній, затишній атмосфері», – розповідає психологиня.

Також вона зазначає, що у розмові недопустимі вигуки, які можуть лякати, заглиблювати у травму.

«Наприклад, слова: «я навіть не можу уявити, як це було» або «ай, та це ще не найгірше, добре, що жива». Навпаки – треба підтримати її так, щоби вона хотіла продовжувати. Фрази: «розкажи ще щось чи зручно тобі про це говорити?», «я справді хочу знати, що ти думаєш, відчуваєш» за умови, що вони щирі, дозволять людині розслабитися, зрозуміти, що її не осуджують, а приймають такою, як вона є. Не висловлюйте свої припущення, бачення, думки – це може бути сприйнято як осуд. Натомість зосередьтесь на фактах. Через запитання визначте, які почуття переповнюють. Наприклад: «Ти відчуваєш гнів до нього?» Зосередьтесь на тому, що важливо для потерпілої у тому, що сталось. Бо це може бути не сам факт зґвалтування, а те, як віднесуться рідні, близькі, які це може мати наслідки для її життя. Наприклад: «а якщо люди скажуть, що я сама спровокувала це» чи «а якщо я вагітна», – розповідає Наталія Рейч.

Вона також закликає не давати порад, а тільки допомогти розібратись з власними почуттями.

«Якщо плаче – дайте цю можливість. Не поспішайте обіймати. Запитайте, що ви можете для неї зробити зараз. Якщо перескакує з теми на тему – підтримуйте, дайте можливість виговоритися. Скільки є потреба. Якщо ви не перебиваєте – це дає можливість відчути, що вона сама повертає контроль над своїм життям. Періодично давайте знати: «Я тут, і я готова слухати все, що ти говориш. Це важливо для мене». Можна також прямо спитати: «Якого роду підтримку очікуєш від мене? Хто ще тебе підтримує?» – наголошує пані Наталія.

Якісна допомога та влучно сказане слово можуть творити дива.

Кожен з нас вчиться жити у нових реаліях. У цих критичних умовах для нашої країни варто навчитись слухати і чути себе та інших. Не нав’язувати допомогу, але робити те, що в наших силах. Говорити про все, що болить, але не виливати злість на оточуючих. Тримати рівновагу за будь-яких умов – це головне для людини. Адже будь-яке відхилення сприятиме неефективності прийнятих рішень.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: