• USD: 35.60
  • EUR: 37.50

Терор уже не тихий, або Чому вижити в окупації стає складніше

Терор уже не тихий, або Чому вижити в окупації стає складніше
Херсон

Більша частина Херсонської області включно з обласним центром Містом-героєм Херсоном тимчасово окупована російськими військами, які переслідують та катують українських патріотів, щоразу перевершуючи у жорстокості самих себе.

Якщо спочатку росіяни хотіли показати себе нібито «друзями», «добрими сусідами» чи «старшими братами», які прийшли допомогти нещасним українцям, що самі буцімто не розуміють, у якій опинились біді, то з кожним днем їхня показова ввічливість тріщить по швах, а нутро виривається назовні.

Понад два місяці херсонці живуть з відчуттям постійного страху: їхні телефони перевіряються на кожному кроці, а за будь-який прояв патріотизму можна стати зниклим безвісти «прєдатєлєм».

Шукають не лише активістів, журналістів, депутатів, військових та їхні родини. Приводом для затримання може стати і просте привітання з днем народження українською мовою.
З чим доводиться стикатись українцям в окупації ІА Дивись.info розпитала у місцевої мешканки Софії, яка з міркувань безпеки не називає своє прізвище, адже у місті залишаються її друзі та близькі.

Списки, провокації та катівні у підвалах

«24 лютого була в Києві, я тут навчаюсь і живу. До мене в кімнату прийшли друзі і сказали: «Все, почалось». Я зразу зателефонувала батькам, які були в Херсоні, питала, як вони, – згадує дівчина. – Херсон з перших днів був в окупації. Я боялась, що місто закриють і вони там залишаться. На щастя, близько трьох тижнів тому їм вдалося виїхати. Зараз вони в Одесі, до якої летять ракети майже щодня і ситуація не найкраща».

За її словами, з окупованої території люди виїжджали на свій страх і ризик. Виїхати змогли не всі.

«Останні два тижні я не знаю жодного випадку, щоби комусь вдалось покинути місто. Я бачила відео, як люди намагались виїхати у якихось вантажних бусах, тримаючись просто за все, що було під руками. Я не знаю коли були зроблені ці кадри. Сьогодні спробують виїхати мої друзі. Надіюсь, їм це вдасться. Це хлопці, їх можуть і не випустити. Раніше мій друг намагався на велосипеді виїхати хоч кудись. Росіяни відібрали в нього велосипед, документи, телефон і змусили пішки повертатись до міста десь двадцять кілометрів», – розповідає дівчина. (На момент виходу статті стало відомо, що хлопці успішно добрались до підконтрольної Україні території. Згодом, про розстріляну колону, в якій було близько сотні машин з людьми, що намагались евакуюватись).

За словами Софії, після окупації Криму херсонці розуміли, що область є кордоном, який росіяни будуть проривати найперше. Та сподівались, що наступ буде затримано на мосту. Цього не сталося.

Як заявила місцева влада, майже сорок п’ять відсотків українців покинули Херсон. Окупанти вже нібито формують списки для того, щоб у їхнє житло заселити біженців з інших територій.

«Мені здається, це робиться і для того, щоб змусити людей повернутись, тому що мало залишилось тих, які готові працювати і щось робити. Насправді виїхати дуже важко. Рашисти почали обдирати людей, заходити у квартири, вимагати якісь списки людей, які виїхали. Вони забирають майно, гроші і лишають десь на окраїні. Це робиться для того, щоб люди залишались у місті, мовляв «лишайтесь, працюйте, розмовляйте російською, беріть наші рублі», – розповідає Софія.

На Херсонщині росіяни не поводили себе настільки жорстоко, як на Київщині та в інших окупованих територіях. Місцеві це пояснюють тим, що регіон не такий багатий, тому в окупантів не виникало заздрощів. Тим не менш терор все ж існує, і люди зникають.

«Зникає дуже багато (людей, - ред.). У мене є знайомі, які зникли ще 8 березня. Їх немає ніде. Ні у підвалах, ні в автозаках, ні у в’язниці, тому що ходили дізнавались де вони взагалі. Їх немає. Зараз зникає ще більше, але вони хоча б є у Херсоні: у підвалах багатоповерхівок, у відділках. Але є багато зниклих безвісти», – розповідає Софія.

Причина смерті: українець

Насамперед шукають націоналістів, патріотів, людей, які проти цього режиму або виступали на мітингу, продовжує дівчина.

«Шукають саме цих людей передусім. Вони питають у власників будинків, хто, що, де і як. Особисто знаю одну історію про дівчину, яка сама прийшла до окупантів і сказала: «Ось, у моєму будинку є декілька людей, ходімо все вам зараз покажу». Дуже ласкаво запросила їх до підвалу: «Користуйтесь, будь ласка. У 25 квартирі живе Микола, який все почав (йдеться про організацію мітингів та українські спільноти, що проти російської окупації, - ред.)».

Зрозуміло, що на Миколу скинули усіх собак і його більше ніхто не бачив. Більша частину будинку, здебільшого чоловіки, побували у підвалі. Потім їх забирали у якісь відділення або ще кудись. Щодо відділень, то це, наскільки я розумію, відділення поліції або в’язниця. Зараз є така чутка, що росіяни збираються випустити в’язнів із в’язниць і послати на війну проти України», – розповідає дівчина.

Для того, аби виявити «нациків», просто на вулицях перевіряють телефони. Фотографія з українським прапором чи будь-який допис у соцмережах може стати причиною затримання, продовжує дівчина.

«У людей перевіряють телефони, не дивлячись на те, що ти робиш і куди йдеш. В якийсь момент мама, тато, друзі можуть прислати тобі фотографію з прапором. Це sмs, яке присилають, ти повинен видалити через дві хвилини, але ти забуваєш. І навіть просте вітання з днем народження українською мовою, якщо зловлять – це все: тебе забирають.

У телефоні не має бути нічого: ні фейсбук, ні інстаграм, ні телеграм. Ми у телефонах часто забуваємо видаляти повідомлення, слідкувати за підписками. У Херсоні люди видаляють телеграм майже кожного дня. Вони зайшли в соцмережі, написали, видалили. Виходять на вулицю, повертаються додому, ввечері пишуть щось мені і знову видаляють», – розповідає дівчина.

З іншого боку, херсонці часто не можуть стримати емоцій, коли їх зупиняють на вулиці з вимогою перевірити телефон.

«Люди їх (росіян, - ред.) ненавидять, готові голотою обзивати, але розуміють, що безсилі, тому що вони не військові, не найсильніші у світі і проти куль нічого не зроблять. Попри все, коли у них забирають телефони, вони інколи їх (росіян, - ред.) штовхають, називають тварюками, окупантами, тому що не можуть мовчати. Зрозуміло куди поїде людина після таких слів, – говорить Софія. – Важко йти на поступки совісті та моралі. Дуже важко змусити себе розмовляти російською, якщо ти все життя розмовляв на суржику. У багатьох моїх знайомих з 2014-го року є патріотичні тату. Хтось їх замальовує, набиває поверх них інші. Коли ти маєш сховати український паспорт, мовчати – це виживання».

Спочатку у росіян була тактика друга, сусіда, який прийшов допомагати. Саме у Херсоні ця тактика вже тріщить по швах.

«Моя подруга ходила у кав’ярню, питала людей, які там працюють, як вони. І вони розповідають, що раніше російські військові приходили, розплачувалися гривнями і навіть говорили «дякую». Тепер ці самі люди приходять, ногою відкриваючи двері, із питанням: «Крим чий?»

Попередні спроби оголосити на Херсонщині так звану «ХНР» зазнали фіаско. Патріоти України сказали, що це неможливо. Проте зараз росіяни контролюють місто за допомогою зброї і проводити мирні мітинги стає дедалі небезпечніше.

9 травня мав пройти мирний мітинг «Херсон – це Україна», але була неймовірна кількість озброєних росіян, люди просто не могли вийти. Вони боялись взагалі покинути будівлю. Мій знайомий вийшов просто купити хліб і продукти, які ще там залишились. Він не зміг цього зробити, тому що підійшов до магазину, побачив там чотирьох озброєних росіян і зрозумів, що навіть пройти повз них страшно. Він хлопець і невідомо що з ним може бути. Тому вирішив, що краще посидить вдома і поп’є водички», – говорить дівчина.

В очікуванні Перемоги

У Херсоні є велика проблема з ліками. Особливо з інсуліном та тими, які потрібні для людей, що мають проблеми із щитовидною залозою. У Чорнобаївці, про яку знає вся Україна, гуманітарна катастрофа. Місцеві часто ображаються, коли про Чорнобаївку складають пісні і меми, тому що їм насправді дуже складно.

«З області завозять у великій кількості овочі та фрукти. Вони дешевші, ніж у Києві, але виникає проблема, що більшу частину продуктів забирають росіяни. Також хліб та інші продукти завозяться лімітовано. Продукти є, але їх мало і невідомо куди вони зникли з полиць, – говорить Софія. – Крім того, складна ситуація у селах, де овочі та фрукти розкуповують дуже швидко. Також приходять солдати, які готові купувати за російські рублі або відбирати силою. Я знаю особисто людей, яким так погрожували «або ви полуницю віддаєте нам безкоштовно, або ми її купуємо за рублі. Якщо ви взагалі відмовитесь ми просто заберемо її всю і спалимо хату. Вас звичайно депортують».

Також дівчина зазначає, у Херсонській області у деяких населених пунктах росіяни все ще намагаються бути друзями, але нічого не міняється, вони роблять блокпости між будинками і намагаються насадити російську мову і російські паспорти.

Спочатку зникло телебачення, потім зв'язок, почали транслювати кримські канали та росія1.

«Можливо, я себе нагнітаю, але чую зайвий шум, якого раніше не було, коли спілкуюсь з друзями із Херсона. Цілком ймовірно, що можуть прослуховувати телефони. Хоча це тільки мої здогадки і передчуття, – розповідає Софія. Дівчина також додає. – Допомагати стає важче, адже щоразу коли хтось іде до бабусі віднести ліки чи продукти, наражає себе на небезпеку. Люди стараються не виходити зайвий раз із дому і справді ризикують життям, коли допомагають, але все одно відгукуються. Говорять: «Я тут, у мене є машина». Це неймовірно сильно».

«У Новій Каховці і Каховці «друзів» не було з першого дня. А в інших містах більш менш можна жити, хоча б не тягають за руки. У людей істерики, панічні атаки. Вони їдять, сплять, перевіряють телефони, лягають спати. Потім настає новий день і все заново. Хтось плаче, інші люди мовчать. Люди живуть з відчуттям, що тебе в будь-який момент можуть застрелити, повісити і сказати, що ти «прєдатєль», – говорить дівчина.

Вона також зазначає, що українці звикли до постійного стресу і вже не надають йому такого сильного значення, поки залишаються на тимчасово окупованих територіях. Найбільше емоцій виникає тоді, коли вдається вибратись. Тому більшість евакуйованих не стримують сльози при зустрічі українських військових.

«Батьки виїхали близько трьох тижнів тому, у них гора впала з плечей. Стає набагато легше, коли бачиш перший український блокпост. Навіть якщо вони знаходяться там, де все одно постійно літають ракети і є загроза обстрілу. Навколо завжди є люди, які готові допомогти і розуміють їх. Саме з подачі мами я почала ретельно вчити історію України та вчитись грамотно говорити українською мовою», – говорить дівчина.

Незважаючи на складні умови, херсонці продовжують жити, з нетерпінням очікуючи Перемогу, яка означатиме свободу бути собою на своїй землі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: