Що таке любити по-російськи

Коли почалася війна, першого ж дня я написала кільком росіянам, яких вважала своїми друзями. Повідомлення були сердиті, тому не чекала на відповідь. Одною з тих, кому написала, була моя троюрідна сестра. Колись вона приїжджала в Україну і ми потоваришували. Надя була однією з трьох людей з численної родини, хто остаточно неомоскалився і зберігав ген українства. Вона онука сестри моєї бабусі. Їх вивезли 1946-го нібито за зв‘язки з УПА. Втім, найімовірніше ціллю совєтів була чотирикімнатні квартира у районі Старого Ринку. Пришити політику – найпростіший спосіб позбутися господарів. Батька сімейства заарештувати, а дружину з трьома дітьми (найстаршому сину було шість, наймолодшій доньці – рік) завантажили у товарняк, а потім скинули посеред снігів Красноярського краю. Пристосувалися, вижили.

Бабуся Емілія ніколи так і не навчилася добре розмовляти російською. Час від часу вона гостювала у нас, а потім приїхала померти в Україні. Старший син Богдан також остаточно не став кацапом. Він добре розмовляв українською, коли приїжджав у гості, багато читав українських історичних книжок. Коли помер, то його просто закопали на цвинтарі, бо батюшка не захотів відспівувати уніата.

Краплина українства дісталася його старшій доньці. Якось вона приїжджала теж у гості. Додому вона поїхала з російсько-українським словником. Час від часу ми переписувалися в соцмережах. Але все почало мінятися, коли кузина, інженер за освітою і колись працювала на авіаційному заводі, почала перепощувати бздури про збиття боїнга у небі над Донбасом чи про вбивство «украінскімі каратєлямі» мирних донецьких жителів. Вона припинила це робити після одного мого допису і ми продовжували спілкуватися.

Але настало 24 лютого 2022 року. Коли я побачила, як бомби летять на Київ, відразу написала, не чекаючи відповіді. Мені просто треба було сказати їй, що це не лише путін, що це робить кожен росіянин, який підтримує його політику чи просто мовчки спостерігає зі словами «а что я магу падєлать?». Тоді вона мені написала, що дуже переживає за нас і буде молитися. Я розізлилася ще більше. Не збиралася більше їй писати, але коли загинув Віктор, відправила їй фото могили. Знаю, що вона намагалася передати свої співчуття бозна-як і бозна через кого, мовляв акаунти у фб заблоковані. Не знаю. Мені нецікаві причини і не потрібні співчуття від них. Ніхто з так званих російських друзів жодного разу навіть не поцікавився, а як ми, чи чогось раптом не потребуємо? У кого ще остаточно не атрофувалася совість, хочуть, щоб їх вважали непричетними до злочинів росіян в Україні. Але не йдеться про щось особисте. Це просто так дуже по-російськи: вбивства, згвалтування, грабунки виправдовувати гуманістичними ідеями. А ще вони дуже хочуть, щоб їх всі любили, настільки, що готові заради цієї «любові» вбивати, а потім здивовано казати: «Пачєму ета ви нас нє любітє?!»   

Ця війна не є чимось винятковим у російсько-українських відносинах. Вся наша спільна історія просочена кров’ю. Вони століттями вели війну за знищення гену українця. Тільки від нас залежить, що буде після Перемоги: раз і назавжди порвати зв’язки з московією чи «панять і прастіть», як це було вже не раз?

Матеріали у рубриці Погляди - Колонки, є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених у Колонках. Редакція не несе відповідальності за достовірність та тлумачення викладеної інформації та виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.