Крок, який робили понад десять років, або Що змінить в Україні ратифікація Стамбульської конвенції

Нині важливість ратифікації є першочерговою, оскільки це перший міжнародний юридично обов'язковий законодавчий акт, згідно з яким права жінок є під захистом як у мирний час, так і впродовж війн.

Як працює документ та що зміниться в Україні після ратифікації, ІА Дивись.info запитала у гендерної експертки, а також членкині громадської організації «Центр жіночих перспектив» Марти Чумало.

«До цього Україна йшла з 2011 року. Україна однією із перших підписала цю конвенцію і була однією із тих країн, хто створював цей документ: ми належали до робочої групи. 2016 року була можливість її ратифікувати. Закон про це був на розляді у Верховній Раді. Разом із ним у пакеті йшла низка документів, які передбачали зміни національного законодавства щодо домашнього насильства, себто криміналізація, приписи, терміновий заборонений припис. Поліція вже має право зараз приїжджати і дистанціювати кривдника, тобто він немає права наближатися до жертви до десяти днів, але українське законодавство було прийняте, а ратифікація - відхилена. Зараз упродовж цих шістьох років час від часу питання ратифікації стояло дуже актуально. Було дві петиції до президента і вони набрали по 50 тисяч необхідних голосів і президент обіцяв, що документ винесуть на ратифікацію», – розповіла вона.

Наприкінці січня нинішнього року необхідну кількість голосів набрала друга петиція із вимогою схвалити конвенцію - після цього глава України Володимир Зеленський на неї зреагував, пообіцявши, що після доопрацювання Міністерством закордонних справ необхідних документів, ВРУ її ратифікує.

Поміж цим вимога ратифікації Стамбулської конвенції або ж Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству непублічно озвучувалась деякими державами членами ЄС як передумова затвердження статусу кандилата на членство в Євросоюзі, писала Українська правда 18 червня.

«Також це питання комунікувалося деякими європейськими країнами. Нині ми вибираємо шлях на євроінтеграцію, а ЄС також підписав Конвенцію як спільну структуру і був запит, що Україна повинна ратифікувати її. У суботу Зеленський подав закон про ратифікацію Стамбульської конвенції у пакеті з іншими євроінтеграційними законами і весь цей пакет, зокрема ратифікація, отримали підтримку», – пояснює наша співрозмовиця.

Що зміниться після ратифікації конвенції

Після ратифікації міжнародної угоди Ради Європи, яку станом на кінець 2020 року підписали вже понад 35 європейських країн, встановлюється кримінальна відповідальність за насильство проти жінок. Йдеться про всі прояви - фізичне, сексуальне, економічне, психологічне. Це також і примусовий шлюб, аборт або стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, «злочини, вчинені в ім’я так званої честі», переслідування тощо.

 

«По-перше, ми матимемо чіткі індикатори, за якими ми можемо дивитися чи ефективна держава, чи ні. Наприклад, на кожних десять тисяч мешканців у населеному пункті має бути хоча б одне місце для постраждалих від домашнього насильтва. Тобто для жінки із дитиною чи з кількома, або навіть без дітей. Мають створюватися муніципальні притулки, щоб ті, хто став жертвою домашнього насильства, могли би бути у безпечному місці. 

Якби ми нині мали ці притулки ще з 2016 року, то сьогодні було б набагато більше безпечних місць, де могли би перебувати також люди, які утікають від війни», - пояснює Марта Чумало.

Каже, що фактично в Україні створять мережу спеціалізованих закладів, у яких допомагатимуть жінкам, які стали жертвами домашнього насильства. Співрозмовиця вкотре підкреслює: якби ратифікація відбулась 2016 року, то нині би у державі було створено щонайменше один великий центр, куди могли б звернутись ті, кого зґвалтували.

«І зараз би ми не возили українок, які постраждали від цього, всією Європою і не шукали б фахівців, які надають послуги сумнівної якості жінкам, яких зґвалтували під час повномашстабного російського вторгнення», - зазначає членкиня «Центру жіночих перспектив» - організації, яка впродовж двадцяти років протидіє домашньому насильству.

З її слів, Стамбульська конвенція дає чіткі цифри щодо послуг, телефонних ліній, якості навчання тощо.

Поміж цим, є дуже важливий момент - держава має періодично звітувати перед міжнародним комітетом Ради Європи про те, наскільки вона просувається у напрямку виконання тих стандартів Стамбульської конвенції.

«Країна перебуває під моніторингом, всі моніторингові групи приїжджатимуть і зустрічатимуться не лише із представниками держави, а й з громадськістю і дивитимуться, якої якості послуги надаються. Це дуже суттєвий інструмент забезпечення прав жінок, коли міжнародна спільнота відстежує національні механізми і дає ті чи інші рекомендації. Такий інструмент є дуже успішним, тому що багато країн Європи вже проходили кілька таких візитів - і Австрія, і Швеція, і вони досить успішні у захисті жінок від насильства, але ці моніторинги є передумовою покращення цих послуг», – каже активістка.

Марта Чумало додає, що окремим питанням виноситься захист українок від насильства за кордоном, адже поки не була ратифікована конвенція, громадянки, які мешкають за океаном, були захищеними «не до кінця».

«Йдеться про тих, які зазнають переслідувань від своїх кривдників. Зараз ця прогалина заповнюється. Це також стосуватиметься українських кривдників за кордоном. Нині це не зовсім актуально (зважаючи на повномасштабну війну - ред), однак коли настане мирний час, процес відновиться», - вважає вона.