• USD: 39.10
  • EUR: 40.80

Шлях України до ЄС: як це було

Шлях України до ЄС: як це було

Вчора, 23 червня, Україна отримала статус кандидата у члени Європейського Союзу, але наш шлях до ЄС розпочався ще у далекому 1993 році.

Саме у 1993 в Україні з’явилося представництво Європейської Комісії, яка у Союзі виконує роль уряду.

Україна розглядалася як перспективний, але складний союзник. Основними проблемами була слабка економіка, відсутність демократії та залежність від Росії, яка не хотіла втрачати свого панівного становища у Східній Європі та була основним торгівельним та енергетичним партнером України.

Перший діалог між Україною та ЄС розпочався 16 червня 1994 році з підписанням «Угоди про співробітництво між Україною та ЄС», яка діяла 10 років. Тривалий процес ратифікації угоди закінчився лише 1998 року, адже вона має бути ратифікована не лише (трьома) Європейськими Співтовариствами, але також і всіма країнами-учасницями, яких тоді було 15. Того ж року Україна вперше заявила про своє бажання стати частиною ЄС.

Цей документ був зосереджений на економічних та соціальних питаннях, а також на необхідності вдосконалення державного управління та гарантування вільної преси та громадянських прав. Структура політичних дискусій була скромною: щорічна зустріч між «трійкою» ЄС та керівництвом України і деякі міжвідомчі консультації. Перша зустріч відбулася у Києві в 1997 році.

Жодне із засідань найвищого рівня не призвело до значних змін у застереженому підході ЄС. Лідери зосереджувались в основному на посткомунізмічному економічному переході та правах людини, а також на питаннях, пов'язаних із Чорнобильською АЕС та її стримуванням.

Тодішній президент Кучма заявляв, що до 2007-2011 років Україна виконає всі вимоги щодо членства в ЄС, але цього ніколи не сталося.

Леонід Кучма

Помаранчева революція у 2004 році наблизила Україну до ЄС, прозахідний президент Ющенко описав план із чотирьох пунктів: визнання України ринковою економікою, вступ до Світової організації торгівлі, асоційоване членство в Європейському Союзі і, нарешті, повне членство.

Помаранчева революція

У 2005 Європейський Парламент майже одноголосно виступив за тісніші стосунки з Україною.

13 січня 2005 року Європейський Парламент майже одноголосно (467 голосів проти 19) підтримав пропозицію, у якій Європарламент заявив, що хоче тісніших зв'язків з Україною з огляду на можливість членства в ЄС. Хоча до переговорів про членство в ЄС ще далеко, Європейська комісія заявила, що майбутнє членство в Союзі не буде виключено. Відповідаючи на байдужість Єврокомісії, Ющенко заявив, що має намір подати заявку на членство в ЄС «найближчим часом» і має намір уважно вивчити відносини України зі Співдружністю Незалежних Держав для забезпечення інтеграції в ЄС. Кілька лідерів ЄС висловили рішучу підтримку тіснішим економічним зв’язкам з Україною, але більше не підтримували такі заяви безпосередньо.

Віктор Ющенко

21 березня 2005 року міністр закордонних справ Польщі Адам Даніель Ротфельд наголосив, що Польща докладатиме всіх зусиль, щоби сприяти прагненню України досягти інтеграції в ЄС, статусу ринкової економіки та вступу до Світової організації торгівлі.

Через декілька днів опитування шести найбільших країн ЄС, проведене французькою дослідницькою компанією, показало, що європейська громадськість із більшою ймовірністю прийме Україну як майбутнього члена ЄС, ніж будь-яка інша країна, яка в даний час не є офіційним кандидатом.

У березні 2007 розпочалися переговори між ЄС та Україною про нову «більш широку угоду», спрямовану на надання правової бази для більш тісного економічного співробітництва та кращого політичного діалогу. Було домовлено, що Україна та ЄС розпочнуть паралельні переговори щодо створення зони вільної торгівлі.

За кілька днів до саміту міністри закордонних справ держав-членів на зустрічі в Авіньйоні (Франція) домовились, що підписана з Україною угода про асоціацію не матиме нічого спільного з угодами про асоціацію, підписаними ЄС із багатьма східноєвропейськими державами (з Польщі до Румунії на початку 1990-х, Західні Балкани до кінця 1990-х). ЗМІ повідомляли, що Нідерланди, Бельгія, Люксембург та Німеччина категорично виступають проти включення «Україна є європейською державою» до юридично обов'язкових документів ЄС. Це було визнано провалом політика доби Кучми, пана Романа Шпека, тодішнього посла України в Брюсселі. Його замінив пан Андрій Веселовський, досвідченіший дипломат.

Спільний план дій Україна — ЄС був схвалений Європейською Радою 21 лютого 2005 року. Він базувався на Угоді про партнерство та співробітництво 1994 року та забезпечував, на думку Європейської Комісії, всеосяжну та амбіційну основу для спільної роботи з Україною у всі ключові напрямки реформ.

Переговори про угоду про вільну торгівлю між Україною та Європейським Союзом розпочалися 18 лютого 2008 року між урядом України та Уповноваженим ЄС із торгівлі.

22 липня 2008 року було оголошено, що 8 вересня 2008 В Евіан-ле-Бен між Україною та ЄС буде підписана угода «Про стабілізацію та асоціацію».

Протягом цього року були ще численні зустрічі та підписання угод. Під час візиту короля Швеції Карла XVI до Києва, президент Ющенко заявив, що угода (про асоціацію) наполовину готова, і він сподівається, що буде можливість доопрацювати та підписати її під час головування Швеції в ЄС.

2009 рокі ЄС знову заявив про не розширення.

У травні 2010 року президент Віктор Янукович пообіцяв прийняти в червні 2010 року законодавство, необхідне для створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Янукович очікував скасування віз між Україною та країнами-членами ЄС і створення зони вільної торгівлі до березня 2011 року.

Віктор Янукович

Уряд Азарова продовжував політику, спрямовану на інтеграцію до ЄС. Протягом травня та червня 2010 року прем'єр-міністр Микола Азаров та міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко заявляли, що інтеграція до Європи була і залишається пріоритетом внутрішньої та зовнішньої політики України. Політика уряду Азарова не виключає інтеграції в ЄС, заявив 12 травня 2010 року комісар ЄС із питань розширення Штефан Фюле.

У 2013 перепоною на шляху до ЄС стали арешт екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

21 листопада 2013 року Верховна Рада не прийняла жодного з шести клопотань про надання дозволу екс-прем'єр-міністру Юлії Тимошенко на лікування за кордоном, що було вимогою ЄС для підписання угоди про асоціацію. Того ж тижня Тимошенко заявила, що готова просити ЄС відмовитись від вимоги про свою свободу, якщо це означає, що президент Віктор Янукович підпише угоду про асоціацію. Того ж дня постанова уряду України припинила підготовку до підписання угоди про асоціацію; натомість він запропонував створити тристоронню торгову комісію між Україною, Європейським Союзом та Росією, яка вирішувала б питання торгівлі між сторонами.

Такі дія спровокували хвилю протестів, які переросли у Революцію Гідності, що розпочалася 21 листопада 2013 як спротив проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на європейську інтеграцію та подальшою відмовою від цього курсу.

Євромайдан

Революції Гідності спочатку була мирними протестами студентів, які виступали за європейське майбутнє України, але після 30 листопада вона переросла у революцію та повалення режиму Януковича, під час акцій тоді загинуло 105 активістів.

Революція Гідності

У лютому 2014 українцям таки вдалося позбутися проросійського Януковича, але тоді відбулася анексія Криму. У березні 2014 року ЄС засудив анексію Криму Росією та «явне порушення Росією українського суверенітету та територіальної цілісності актами агресії з боку російських збройних сил». ЄС також заморозив (і спробував стягнути) «незаконно привласнені українські державні кошти», заморозив активи та заблокував в'їзд до ЄС росіян та українців, яких вважають винними у заворушеннях в Україні. Політичну частину Угоди про асоціацію підписав 21 березня 2014 року новий прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, а решту частин угоди щодо вільної торгівлі відкладено до травневих виборів. Митні збори за український експорт до ЄС були тимчасово скасовані в квітні 2014 року. Фінансову допомогу також обіцяли Україні. У травні 2014 р. Україні було надано двосторонню позику щодо макрофінансової допомоги на мільярд євро.

21 березня 2014 року, за каденція Петра Порошенка було підписано політичну частину Угоди про асоціацію України з ЄС, а 27 червня економічну.

Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно, в режимі телемосту, ратифікували цю Угоду 16 вересня 2014 року; президент Порошенко одразу в Раді підписав закон про ратифікацію.

Схвалення відповідного рішення Радою ЄС. Режим тимчасового застосування може поширюватися лише на ті сфери Угоди, які стосуються виключної або змішаної компетенції ЄС, оскільки застосування Угоди в інших сферах вимагає її ратифікації державами-членами ЄС. Таким чином, обсяг тимчасового застосування охоплює окремі статті/глави розділів «Політичний діалог і реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері закордонних справ та політики безпеки», «Юстиція, свобода та безпека», «Економічне та галузеве співробітництво», «Фінансове співробітництво», «Інституційні, загальні та прикінцеві положення».

Через тиск Росії, у рамках тристоронніх переговорів ЄС—Україна—Росія, було досягнуто домовленості про відтермінування до 1 січня 2016 року тимчасового застосування розділу IV, який стосується зони вільної торгівлі. Як компенсацію, ЄС продовжив режим автономних преференцій України до 31 грудня 2015 року. Такі преференції дозволяли скасувати мита на українські товари в країнах ЄС, натомість для Євросоюзу зберігалися старі митні правила.

Мета тимчасового застосування частини положень Угоди — наблизити безпосереднє виконання торговельної частини Угоди та не втрачати час, допоки відбудуться всі формальності на національному рівні та на рівні ЄС щодо набуття Угодою чинності.

З 21 лютого 2019 року в Конституції України прописано вступ України в Європейський Союз, що робить неможливим зміну зовнішньої політики України.

Петро Порошенко

За президенства Володимира Зеленського 3 листопада 2021 року, на засіданні економічного комітету ВРУ депутати ухвалили рекомендації для Кабмiну щодо необхідності перегляду (зміни) умов та норм Угоди про асоціацію з ЄС, прийнятої у 2014 році, через її доведену невигідність та економічну збитковість для України.

Тим не менш євроінтеграція України продовжилась.

Після початку повномасштабного нападу Росії на Україну 24 лютого Європейський Союз вирішив активізуватися з наданням Україні статусу кандидата на вступ.

Володимир Зеленський

Європейський парламент 1 березня 2022 року переважною більшістю голосів (637 голосами «за», тільки 13 євродепутатів виступили «проти», 26 утрималися) затвердив резолюцію, яка рекомендує державам-членам ЄС працювати над наданням Україні статусу кандидата на вступ. Утім, голос Європарламенту є рекомендаційним.

8 квітня 2022 року президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн передала Зеленському анкету-опитувальник, заповнення якої є обов'язковою умовою вступу України до ЄС.

Після заповнення обох частин анкети на вступ до ЄС, Європейська комісія рекомендувала Європейській раді надати Україні статус кандидата на вступ до Європейського Союзу.

Вчора, 23 червня, відбулася історична подія, Україна таки отримала статус кандидата на членство у ЄС.

Очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила, що Україн необхідно попрацювати, щоб перейти до наступного етапу процесу, і висловила впевненість, що цей шлях буде швидким.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: