Наші хлопці героїчно борються на фронті, бо в них вірить вся міжнародна спільнота, – Ірина Гримак

– Майже пів року минуло від початку повномасштабного вторгнення. Як за цей час змінилася робота Львівської обласної ради, з якими проблемами довелося зіштовхнутися і як ви їх вирішуєте?

– Я б, напевно, хотіла розпочати з того, що коли ми пережили перші хвилини трагічних подій, які відбулися 24 лютого, Україна на короткий час завмерла. Кожному довелося перебудувати свої емоції, переживання і зрозуміти, як рухатися далі, що відбулося і що потрібно робити. Дуже важливо, що більшість наших громадян знайшли себе, незважаючи на нові виклики у нашій реальній історії і важливо, що ніхто не залишився байдужим. Всі працюють на те, щоби країна і далі могла відбуватися як міцна європейська держава, яка має майбутнє і перспективи. Однозначно, що такими самим шляхом йде Львівська обласна рада. Весь депутатський корпус активно задіяний у тих чи інших справах, усі допомагають на шляху до нашого переможного фіналу над агресією з боку рф.

Якщо говорити про депутатський корпус, то сьогодні багато депутатів служать у лавах ЗСУ. Хтось вже є на фронті, хтось тут бере участь у військових вишколах, і коли буде необхідність підсилити наші бійців на фронті, зроблять це. Всі, без виключення, хто не є війську, працюють як волонтери, займаються добрими справами, підсилюючи тил Львівщини, адже ми розуміємо, що є тиловою областю, яка забезпечує перебування внутрішньо переміщених осіб, а також доводиться вирішувати багато питань з логістикою щодо поставок вантажів або допомоги на фронт. Звичайно, йдеться і про стабільність проживання наших мешканців, щоб вони максимально комфортно і безпечно почували себе. Є багато сфер і галузей, де працюють усі без виключення. Ми розуміємо, що медицина змінила свій формат роботи, освіта готується до нових реалій і викликів, які сьогодні стоять перед нами. Так само і культура. Багато представників депутатського корпусу працюють над захистом культури, зокрема пам’яток архітектури, постійно тривають комунікації з нашими міжнародними партнерами. Тому сьогодні кожен активно працює на те, щоб наблизити перемогу.

Щодо викликів, то Львівська обласна рада – це насамперед вищий представницький і політичний орган у регіоні. Але ми не говоримо сьогодні про політику взагалі, а лише про ті справи, які необхідні для забезпечення цивільного населення і Збройних Сил України. Також є додаткові функції – це наші комунальні установи. Ми максимально забезпечуємо процес їхнього підсилення з точки зору можливостей швидко реагувати на зміну формату роботи. Йдеться про забезпечення ресурсом для того, щоб вони могли надавати якісні послуги, зокрема внутрішньо переміщеним особам, тому що сьогодні дуже багато наших установ задіяні саме до прийому і забезпечення усім необхідних саме цієї категорії людей. Окрім цивільного населення, яке приїхало сюди приватно або централізовано евакуаційними маршрутами, у нас є дуже багато установ з різних регіонів нашої країни, які були евакуйовані. Йдеться про заклади соціального напрямку незахищених соціальних категорій: інтернати, сиротинці, геріатричні заклади. Тому ми замкнули на собі опіку над такими людьми і, відповідно, забезпеченням їхнього перебування тут. Водночас сьогодні ми працюємо над питаннями, які будуть перед нами стояти у післявоєнний час. Тому що ми всі очікуємо цього моменту, але цього недостатньо. Ми вже маємо напрацьовувати певні механізми, розуміти напрямки, куди ми маємо рухатися далі, як протистоятимемо викликам повоєнного часу, як Львівщина має розвиватися далі і ставати на рейки нового життя.

Напевно, зовні ця діяльність не є такою помітною. Мені приємно, що не робимо з цього піар. Все відбувається за замовчення, адже кожен є патріотом своєї країни і хоче тут жити. Не можна бути байдужими до тих людей, які сьогодні є у потребі, а також якою завтра буде наша країна на геополітичній та економічній карті. Ми повинні були б стати повноцінним партнером для всієї міжнародної спільноти, яка сьогодні активно проявляє позицію допомоги для нас.

– Львівська обласна рада, загалом, і ви, зокрема, ведете активну міжнародну діяльність. Відбулися візити до Польщі, Литви, Італії, Німеччини. Яка мета цих візитів і чого вдалося досягнути?

– Насамперед дуже важливим є те, що фактично з моменту повномасштабного вторгнення у нашу країну вся цивілізована демократична спільнота, за виключення кількох держав, які ми добре всі знаємо, повернулася до нас обличчям і підставила плече. Звичайно, що кожна країна має свої особливості, ресурси: одні нас підтримують постачанням зброї, інші - допомагають фінансово, а є країни, які опікуються біженцями, які покинули терени України і переїхали на тимчасове проживання до європейських країн. Тому насамперед коли ми їдемо за кордон, то наша основна мета – подякувати мешканцям тих країн за їхню підтримку, позицію і бажання  бачити Україну рівноправним партнером демократичного цивілізованого світу.

Водночас ми розуміємо, що є багато комунікацій на рівні уряду та президента. Але є багато питань, які потребують допомоги і підтримки на регіональному рівні. Зокрема це фінансовий чи технологічний ресурс, щоб область могла собі давати раду. Ми розуміємо, що наших фінансових ресурсів, які сьогодні є, може не вистачити.

І важливою є комунікація між громадами, тому що підтримка, зокрема моральна, є дуже важливою. Я всім без виключення кажу про те, що наші хлопці героїчно борються на фронті завдяки тому, що в них вірить не лише весь український народ, але вся міжнародна спільнота, яка прагне миру. ЗСУ боронять усю європейську спільноту.

Також ми говоримо про такі глобальні речі, як співпраця на довготривалий період часу. Завдання голови обласної ради – максимально зблизити наші громади з європейськими, щоби був обмін культурою, щоб про нас більше чули і більше знали. Щоб люди у Литві, Німеччині чи Польщі розуміли, що ми однакові і прагнемо одного, а наші вектори збігаються у розумінні того, як би сьогодні мав розвиватися весь світ. Я впевнена, що така робота буде продовжуватися на рівні громад. І вона відкриє нові можливості для молоді, щоб у майбутньому її активність відбувалася на доброму європейському рівні.

– Є ініціатива щодо програми розвитку української мови у Львівській області. Саме на її розробкою працює Львівська обласна рада. Що це за програма, у чому її суть?

– Думаю, що про детальну візію ми будемо говорити на початку вересня, коли робоча група вже напрацює певні пропозиції. До роботи залучаються експерти. Насамперед стояла дискусія чи йдеться про підтримку української мови чи її розвиток. Я не вважаю, що на Львівщині актуально говорити про підтримку, адже українська мова в Західній Україні є пріоритетною. Ми говоримо українською мовою і за нею нас ідентифікують. Тож важливо говорити про її розвиток, щоб вона мала своє продовження з точки зору національного коду. Для будь-якого народу мова є ідентифікатором.

Якщо говорити про окремі частини цієї програми, то дуже актуальною сьогодні є доступність до мови. Йдеться насамперед про можливості її вивчення. Тому що сьогодні на Львівщині проживає багато внутрішньо переміщених осіб. Вони приїхали зі східних чи південних областей і захочуть залишитися жити тут далі. Хтось, звісно, повернутися до своїх домівок. І ми маємо разом над тим працювати, щоби так можливості з’явилася якнайшвидше. Але сьогодні всі говорять про те, щоб отримати цю мовну ідентифікацію. Відновити те, що забуте, або мати можливість опанувати те, що для них є важливе – вивчити українську мову, якою вони хочуть розмовляти.

Тому ми говоримо про доступність до української мови саме за рахунок можливостей навчатися  тим людям, які цього хочуть. Це один зі шляхів. Наступний – популяризація української мови. Україна сьогодні є брендом у світ, хоча, на жаль, це викликано трагічним подіями. Тому дуже важливими елементами цієї популяризації є мова, культура та історія. Думаю, що великий комплекс заходів буде представлено у програмі, і сьогодні нам активно у цьому допомагає Офіс уповноваженого з питань української мови. Думаю, що подібні програми з’являться і в інших регіонах.

– Ініціатива створення програми належить Львівщині чи все ж вона надійшла зі столиці?

– Ця ініціатива не виникла сьогодні, вона було передбачено низкою інших програм. Наприклад, йдеться про програму розвитку культури чи освіти. Щодо комплексної програми, то питання так не стояло, адже Львівщина – це той регіон, де мова не потребує підтримки. Натомість уповноваженим було ініційоване впровадження державної програми, складовими якої є регіональні ініціативи.

– Розкажіть більше про стратегічні напрацювання Львівської обласної ради як політичного органу…

– Перемога не за горами, ми вже повинні готуватися до поствоєнного часу і розуміти, як ми будемо відповідати на виклики щодо нового переформатування щоденного життя. У цьому напрямку активно ведеться робота. Єдине, що ускладнює процес – це події, які зараз відбуваються на території нашої країни. Йдеться про збройну агресію, також це економічна модель. Дуже важко спрогнозувати економічну ситуацію, тому що потреби є великі, а фінансові ресурси недостатні. Є обмеження щодо експорту наших товарів, ускладнення в залученні інвестицій, тому що Україна, зокрема Львівщина не є безпечною територією для залучення міжнародних інвестицій. Водночас йдеться і про робочу силу, адже багато чоловіків перебуває у лавах ЗСУ. Весь цей комплекс питань, який постійно виникає через військові дії, наштовхує на прийняття певних рішень. Але говорити про чіткі остаточні відповіді на ці запитання не доводиться, оскільки ми маємо дуже нестабільну ситуацію.

Водночас дуже багато робиться по кожній галузі, зокрема це медицина, освіта, культура. І сьогодні вже у сфері економіки ми маємо напрацювання щодо агропромислового комплексу, середнього підприємництва. Львівщина не є тим регіоном, де можна говорити про потужності важкої промисловості. Попри те ми працюємо з громадами, тому що однією з економічних складових є той потенціал, яким володіють місцеві громади: виробничі потужності і площі, земельні ділянки, де можна розміщати ті чи інші інвестиційні проєкти, зокрема інфраструктура (дороги, інженерні мережі, транспортне сполучення).

Також міжнародна діяльність є однією з частин нашої комутації з партнерами для того,щоб вони могли максимально зрозуміти правила гри, за якими бізнес тої чи іншої країни може заходити і які гарантії він отримає від нас, аби здійснювати свою діяльність. Увесь цей комплекс має лягти в основу стратегії Львівщини у післявоєнний час.

– Чи є обласні програми є для внутрішньо переміщених осіб?

– Сьогодні програм, спрямованих на ВПО, нема. Я вважаю, що ми не маємо робити на цьому акцентів, тому що це ті самі українці, які в силу тих чи інших обставин опинилися тут. Наше першочергове завдання – максимально створити для цих людей такі умови, щоби вони почувалися комфортно як вдома. А це насамперед комунікації з ними, їхня адаптація до середовища, в якому вони проживають, адаптація дітей до освітнього процесу, отримання медичних послуг, залучення до трудової активності, працевлаштування тощо.

Ті програми, які існують і адмініструються військовою адміністрацією, розповсюджуються на всіх. Крім того, неабияку роль відіграють волонтери, громадські та партнерські організації. Ми одна громада й одне суспільство.

– Є маса питань, які були до війни, під час війни існуватимуть після війни. На чому сьогодні робляться акценти? 

– Жодна програма не згорнута. Стоїть лише питання фінансового ресурсу. Для всіх ініціатив коштів не вистачає. Тому доводиться обирати пріоритети. Зокрема йдеться про інфраструктуру, інженерне господарство. Наближається зима і підготовка до неї мусить активно проходити. Також частково йдеться про економічний напрямок: АПК, підприємництво. Фінансовим ресурсом ми підтримуємо малий і середній бізнес для того, щоб підприємці могли залишитися на плаву. Адже наслідком буде скорочення робочих місць, зниження надходжень від податків тощо. Тому всі програми працюють, і там, де є можливість реалізовувати програми без фінансового ресурсу, наприклад, з гуманітарною складовою, вони однозначно реалізуються. Тепер кожна програма отримала за замовчання таку позначку як «інші джерела фінансування». Якщо раніше йшлося про місцевий бюджет, кошти громади чи держави, то тепер є підтримка різних донорів, зокрема просто небайдужих людей, які допомагають фінансовими ресурсами, грантовими коштами для реалізації тих чи інших ініціатив.

– Україна відзначає 31 річницю Незалежності. Які у Вас відчуття перед цією датою?

– І радісні, і сумні. Радісні, тому що це лише 31 річниця. І я впевнена, що років за 30 уже нові покоління будуть святкувати 61 річницю, а будуватимуть нашу державу нинішні діти. Чому сумні відчуття? Я вважаю, що цього дня має бути багато святкових подій, позитивних емоцій і про це мають чути у кожному куточку земної кулі. Моя мрія, щоб про День Незалежності України знали і німці, і американці, і австралійці… Щоб Незалежність України була на карті великих світових державних свят. Щоб про це пам’ятали за межами нашої держави. Сьогодні не доводиться гучно святкувати. Але цього дня ми маємо говорити про те, що 31 річниця – це велика подія для України, велике свято і цього дня ми маємо насамперед вшанувати тих людей, хто своєю боротьбою, своїми вчинками і життям подарувати можливість кожному українцеві святкувати 31 річницю Незалежності.