«Мета - щоб хороші люди отримували хороші речі», або Як працює Християнська медична асоціація

«Мета - щоб хороші люди отримували хороші речі», або Як працює Християнська медична асоціація

Християнська медична асоціація - благодійний фонд, який допомагає тисячам людей по всій Україні ліками, проводить навчання для медиків, влаштовує курси із домедичної допомоги. Та насамперед йдеться про людей.

Про віддану команду, завдяки якій заклади отримують необхідну допомогу. З початку російського вторгнення забезпечили заклади, військових та інших людей у потребі понад 244 тоннами необхідних препаратів та обладнання. 

«Волонтерство - це про щедрість», - каже Рудольф Мигович, очільник асоціації. 

А ще говорить, що мета ХМА - робити людей щасливими. 

Про те, чим займаються в Асоціації, як доставляють препарати у прифронтові регіони, чого потребують військові та цивільні та як працюють волонтери, Дивись.info запитала у Руді (так до керівника звертаються у команді). 

Рудольф Мигович

Просторі склади, вщент заповнені коробками та палетами. Аптечний запах та високі стелі. Напередодні Рудольф зустрічає мене на околиці Львова, де ми й домовились зустрітися. Питає, чи не маю алергії на різкі запахи препаратів. Відповідаю, мовляв, поки не перевіряла. І ми заходимо всередину. Чути гамір, люди метушаться, чоловіки вантажать великі палети і кудись завозять.

На стінах висять малюнки зі словами про віру в перемогу України та шалену підтримку англійською мовою. Голова ХМА пояснює: це до них приїжджали волонтери з усього світу та залишали на згадку такі приємні презенти. 

Заходимо до кабінету Рудольфа, де щоранку він із колегами проводить наради перед насиченим робочим днем та п’є каву. «Каву потрібно пити обов’язково, - підкреслює він, розповідаючи про робочі процеси. - Та й починаємо плануватись».

Сам очільник Асоціації народився на Закарпатті у родині пасічників. Після школи вступив до медичного університету, а на третьому курсі зрозумів, що покликання бути лікарем - не його. 

«Зрозумів, що мені подобаються організаторські моменти, подобається робити так, аби лікар був щасливим, бо я знаю, як медики іноді втомлюються під час роботи. Вони приїжджали на тренінги на вихідні і були щасливими. Я зрозумів, що організовую це із великим задоволенням, отримую від цього кайф, тому вирішив рухатись у напрямі медичного менеджменту», - розповідає Рудольф про себе. 

Каже, що перед цим потрібно було закінчити навчання. 

«Зрозуміти, що таке, власне, лікарня», - підкреслює. 

Після випускного в медичному та закінчення інтернатури по неврології у лютому нинішнього року чоловік продовжив працювати у Християнській медичній асоціації, яку очолив 2019 року. 

Як виникла ХМА? Хто до неї належить? 

– Сама Асоціація виникла 1991 року. Її започаткували медики-християни, які співпрацювали зі світовою спільнотою. Робилось все для обміну досвідом. Після зруйнування СРСР багато лікарів переїхали до України допомагати, наприклад, встановлювати медичну систему, допомагати у медвиїздах, навчати наших спеціалістів, роздавати безкоштовно медикаменти людям у потребі тощо.

Члени нашої асоціації — медики-християни різних конфесій. Ми не є деномінаційною структурою, тобто ми не належимо до певної церкви. Найбільше серед нас протестантів, але також є католики, православні та інші.

ХМА - організація національного рівня. Наші представники є у Вінниці, і у Києві, і в Одесі. Різні команди займаються різною діяльністю. Ми не диктували, що саме вони повинні робити. Але йшлося про головне: робити так, щоб медики ставали кращими і більше любили свою роботу. 

З початком повномасштабної війни ми створили медичний склад у Львові. За цей період ми змогли побудувати комплексну ефективну структуру, в якій є і логісти, і підрядники, і відповідальні особи на кожне питання. Ми співпрацюємо з багатьма фондами, адже одна з наших основних задач — забезпечувати медикаментами та гуманітаркою населені пункти в гарячих точках. Ми доставляємо допомогу локальним фондам, а вони уже розвозять її по прифронтових зонах та тимчасово окупованих територіях. Тому гарні відносини з фондами вкрай важливі.

— Чи всі, хто є у колективі, має медичну освіту і наскільки вона важлива у вашій роботі? 

– До повномасштабної війни у колективі були тільки медики. Зокрема вони займались сортуванням, адже розумілись на препаратах. Війна внесла корективи, та й коли організація почала рости, ми вирішили залучати сюди фахівців з інших галузей. 

Йдеться про тих, які оперують у юридичних, логістичних, бухгалтерських сферах. Цим повинні теж займатись професіонали. Тому я зараз не можу сказати, що наша команда складається тільки із медиків. На ключових позиціях, за які повинні відповідати тільки люди із медичною освітою, стоять тільки медики. Адміністратор складу має медичну освіту. Деякі працівники - вимушені переселенці, яким була потрібна робота. Тут працюють люди із Маріуполя, Ірпеня та інших міст, які вони були змушені покинути через війну.

Знайти кваліфікованого спеціаліста, який сортуватиме медичну гуманітарку, нереально. 

У нас працювали близько 40 фармацевтів, представники фармкомпаній, які прекрасно розбираються в таблетках, але вони теж шукають інформацію, наприклад, про інтубаційну трубочку, аби ввести її у систему. З іншого боку, ти не витягнеш анестезіолога, який тобі про це розповідатиме. До нас зі всього світу приїжджали волонтери та допомагали сортувати на складі. Але все одно так не триватиме завжди. Тобі потрібно вчити не медиків, яким потрібна робота, адже у хороших медиків є робота зараз. Деяких лікарів із досвідом нам вдалось запросити на склади. Це дуже цінні кадри, але зараз логіст чи проєкт-менеджер - не медики. Але нам потрібні у команді ці люди, щоби допомагати залучати інші країни до допомоги. 

— Чи маєте ви графік роботи? 

– Працюємо з понеділка по п’ятницю, з 09.00 до 18:00 години. Але вихідні мусять бути. Я не буду хейтити інші фонди, у яких їх немає, але притримуюсь думки, що людям потрібно відпочивати. Адже вони вигорають, незважаючи на війну. У команді не потрібно психологічно зламаних людей через три місяці. Час іде. Ти мусиш думати про стан своєї команди. 

Тому у нас такий робочий графік. Звісно, є випадки, коли люди приходять з самого ранку, бо потрібно розвантажити фури зі свіжою гуманітаркою вдосвіта, але у 80% все йде чітко за графіком. 

— Скільки людей є у команді? 

– Нині у нас є близько 20 працівників. Додатково працюють й волонтери. По всій Україні - ще чверть сотні. Багато людей на складі не потрібні. На початку ми створили команду волонтерів із близько 70 медиків. Якщо є потреба, то ми до них звертаємося і запрошуємо допомогти. Бо коли забагато людей - виходить хаос. 

— Як відбувається координація роботи? Опишіть робочий день команди.

– Якщо говорити про розпорядок, то ми приходимо, п’ємо каву. Її потрібно обов’язково пити (посміхається). Починаємо планування, аби кожен розумів, чим сьогодні займатиметься. Які запити опрацьовуватимуть. На початку тижня  і наприкінці обговорюємо, що плануємо і що потрібно покращити. Організація фактично будується на очах. Нині я б її назвав благодійною логістичною та технологічною фармкомпанією. Ти мусиш бути чутливим, на кожній ланці відчувати, що потрібно покращити. Ми запрошуємо людей, аби вони нам допомагали. Наприклад, так було із Юрою, який є менеджером. Ми попросили його прийти кілька разів до нас та побути у команді, аби він сформулював портрет того, як нам діяти далі. Він зробив свої корективи. Така ж історія стосувалась логістики. Ми попросили фахівців допомогти нам  із впровадженням системи обліку. Сам на сам впоратися важко. 

Планування - швидке й чітке. Ми обговорюємо потреби, дедлайни. Шукаємо спонсорів, роздаємо задачі й йдемо працювати. 

Хтось сортує, хтось складає запити. Все працює як гра. Знайди собі штуки на складі. Люди перевіряють звіти та запити лікарень. У нас є верифікаційні групи. Тобто якщо до нас надходить якийсь дивний запит, ми його обговорюємо, мовляв, чи ці цифри реальні. Цим опікуються спеціалісти із різних галузей, зокрема ті, які знають, що відбувається у департаментах охорони здоров’я - це структура, яка отримує меддопомогу від міністерства.

Якщо, наприклад, лікарня у Запоріжжі просить дуже багато чогось, а це є у департаменту, ми все ж радимо їм звернутись до відомства. Хоч і медикаментів багато, ти все одно мусиш бути обережним і перевіряти інформацію, працювати із перевіреними людьми. Усе це дуже дорогі речі. Якщо ти віддав палету тушонки і її хтось з’їв, то з ліками так не працює. Одна палета може коштувати і 20, і 50 тисяч доларів. І якщо ти віддаси препарати не туди, буде дуже сумно. Наше завдання полягає у тому, щоби хороші люди отримували хороші речі, бо часто у них немає можливості сидіти та шукати всю цю гуманітарку, бо вони просто працюють і саме в цю мить роблять щось важливе. 

— Які загалом є потреби з початку війни? Як ви їх відстежуєте? Як відбувається процес координації?

– Ми почали готуватися до війни за два тижні. У той час ми вже працювали над комунікацією. Телефонували до Америки чи Швеції та казали, що, найімовірніше, великої війни не оминути. Тому ми почали домовлятися про майбутні процеси. Як ми медично будемо забезпечувати потреби, бо знаємо, що будуть переповнені лікарні, у військових будуть запити. У нас є міжнародна спільнота християн-медиків і різні благодійні організації чи лікарні, із якими ми працювали до того. Це контакти по всьому світові. У Лондоні - завідувач відділення, у Швеції - інфекціоніст, у Німеччині - невролог, у США - пластичний хірург. Вони на своєму рівні якось допомагають Україні та надсилають нам допомогу. Коли ми почали отримувати від них допомогу, інші організації звернули на нас увагу, бо побачили, що процес відбувається прозоро.

Волонтерство - це про прозорість: коли ти чітко отримуєш щось, віддаєш тощо. Ми цим займаємося вже пів року, поки триває повномашстабна війна, і майбутні шість місяців точно зупинятися не плануємо.

Зрештою, потреби десь змінюються, десь - залишаться такими ж, як і були. У військових, наприклад, вони майже не змінюються. Йдеться про знеболювальні, кровоспинні. Змінюються лише згідно із сезоном. Улітку нам потрібно закуповувати спреї від комарів, нині почали готуватися до того, що будуть потрібні протизастудні, антибіотики - речі, які потрібні тоді, коли на вулиці холодно. 

На початку повномасштабної війни у лікарень було дуже багато запитів. Ми працюємо за списками. Немає такого, що медзаклад порожніє і йому потрібно абсолютно все і одразу. Є базові потреби. Щодня, наприклад, їм потрібен фізрозчин. Жодна лікарня від цього не відмовиться. Усе залежить від поставок. Нині у лікарнях ситуація покращилася: немає катастрофічного голоду. 

І третя категорія, із якою ми працюємо – це потреби цивільних.

Десь на другий місяць повномасштабної війни, коли почали налаштовуватися аптеки на звільнених територіях, ми зрозуміли, що не зможемо забезпечувати всю Україну цивільними препаратами. Ідеться про ліки від тиску, від цукру. Адже це нереальна місія. Якщо ти ставиш собі нереальні цілі, ти їх не виконаєш.

Ми поставляємо препарати у гарячі точки чи окуповані території - там, де безпосередньо можливості отримати ліки у людей немає. Виключення є. Якщо ми говоримо про Чернігів та Суми - то там було дуже важко. Туди, звичайно, ми постачали у великих обсягах. Деокуповані Буча, Ірпінь. Сюди ми одразу відправили багато ліків для мирних мешканців.

— Як відбуваються поставки на окуповані території? 

– Розповідати усе не буду: бувають й сумні історії. Гуманітарку передають через церкви, фонди, оскільки лікарні це ніяк не доставлятимуть. Наприклад, один священник розповів, що йому вдалось передати гуманітарку завдяки хабару - ящику цигарок. До душпастирів ставляться (окупанти - ред.) краще. Є різні моменти. Це справді важка ситуація, свої виклики там є, але чому ми це робимо?

Бо якщо тут людина десь кудись може звернутись – і до сімейного лікаря, у якийсь фонд державний, то там – ні, нікуди. росіяни щось завозять, фотографуються, але до людей то далеко не завжди доходить ( та допомога - ред.). Тому справді залишились люди, які не мають змоги виїхати.

Але ті бабусі одні. Їх справді шкода, їм треба препарати і вони там нічого не можуть зробити. Звідки ми це знаємо? Бо у нас люди, які на складі працюють, члени команди, які знайомі із людьми звідти. І ми безпосередньо розуміємо, що відбувається, і тому ми не можемо їм не відправляти допомогу. 

— Тобто ви до сьогодні відправляєте? 

– Так, відправляємо туди, де є можливість.

— Знаю, що попри війну та безпосередню участь у забезпеченні гуманітарними препаратами, ви не припиняєте займатися іншими проєктами. Чула, що вам вдалось забезпечити українські медзаклади ліками проти онкології на увесь рік. Розкажіть про це. 

– Це дуже хороша історія. У нас є знайома зі США, яка працює у фармкомпанії. Їй вдалось на мільйони доларів завезти в Україну препаратів. 

Йдеться про 15 тисяч 990 упаковок азацитидину та 2 тисячі 870 упаковок децитабіну на загальну суму понад 282 млн грн. Цієї кількості ліків вистачить, аби увесь рік забезпечувати хворих на онкологічні захворювання в Україні.

Ці препарати вкрай важливі для подовження життя пацієнта при мієлодиспластичному синдромі, допоки не відбулась трансформація у гострий лейкоз. Особливо вони потрібні людям старшого віку, які не зможуть пройти курс хімієтерапії. Тому ми дуже раді, що зможемо забезпечити українців ліками, яких вони потребують. 

Це фантастика, що нам вдалося це зробити. Чому йдеться про річний запас? Бо термін придатності добігає кінця якраз наприкінці 2023 року. 

Щоб отримати ліки, потрібно заповнити спеціальну форму. Препарати видаються безкоштовно і лише українським лікарням. Усі, хто потребує ліків, зможуть отримати їх через лікарні, в яких проходять лікування.

Наш склад функціонує для того, щоб кінцева вартість медикаментів для пацієнта була якомога меншою. Хоч у нас і безкоштовна медицина, але вона небезкоштовна для пацієнтів, тобто вони самостійно купують деякі ліки. Наша ж мета - щоб пацієнт не купував максимально антибіотики чи знеболювальні, чи хірургічний халат. Або щоб лікарня на це не витрачала кошти, оскільки є фонди, які готові це постачати, багато з Америки, багато від британської NHS (Національна служба охорони здоров'я (National Health Service) - ред.), вони віддають зі своїх складів. І тому це круто, коли ми можемо мати таку синергію. Особливо у воєнний час, коли, будьмо чесними, з грошима нелегко.

Розкажіть про свої найважливіші проєкти, якими Ви зараз займаєтесь?

– Один з наших найбільших проєктів — це склад, він забирає найбільше часу. Нещодавно ми перетнули позначку у 244 тонни медикаментів, які ми отримали та відправили по Україні усім, хто їх потребував.

Також ми привозимо в Україні закордонних лікарів, які навчають своїх українських молодих колег і так само відправляємо українських медиків за кордон на навчання у провідні американські лікарні.

І ще ми проводимо тренінги першої медичної допомоги. Ми віримо, що зараз, під час повномасштабної війни, кожен українець чи українка мусить знати алгоритм дій при наданні першої медичної допомоги.

Також ХМА організувала приїзд пластичних хірургів з США, які безкоштовно оперували українських діток із найскладнішими вродженими вадами, мінно-вибуховими травмами обличчя та післяопіковими дефектами.

А як щодо виїзних клінік? Як це працює?

– Це ще один вкрай важливий проєкт. Ідея дуже проста — там де немає кваліфікованої медичної допомоги, ми маємо її забезпечити. Ми приїжджаємо у населений пункт на 2-3 дні, оглядаємо пацієнтів, надаємо медичну допомогу і їдемо. Зараз ми організовуємо виїзні клініки там, де зруйновані села, немає інфраструктури, де багато людей похилого віку.

Особливо це потрібно на деокупованих територіях, де може бути зруйновано і 30-40% села. Звідти повиїжджав медичний персонал (якщо він там був), евакуювались люди молодшого та середнього віку, а люди похилого віку лишились. Саме вони найдужче потребують нашої допомоги. Але водночас ми робимо їх на Заході України, бо є такі місця, де цієї медичної інфраструктури і не було. І навіть сюди ми теж впроваджуємо навчання. Інтерни, молоді лікарі їздять з нами, сидять разом зі старшими лікарями на прийманнях, дивляться, як вони працюють, як ставлять діагнози, які ресурси використовують. В клініках беруть участь як українські, так і іноземні лікарі. У нас уже були американські, казахські лікарі. 

Ці процеси вимагають серйозних планувань.  Війна війною, але треба розуміти, іноземні медики працюють і хтось з них жертвує своїми відпустками, величезними коштами. Тому це все треба планувати, особливо, коли говоримо про суперспеціалістів.  Є лікарі-хірурги з Оксфорда, вони мені обіцяли, що приїдуть на кінець листопада – початок грудня, то було 2 місяці тому. Вдалося привезти близько 20 спеціалістів. 

Це почалося з початку війни чи було ще раніше? Скільки це триває?

– Ні, були до початку повномашстабної війни. Відновили роботу на 2-3 місяць після всеосяжного російського вторгнення.

Розкажіть про курси про домедичну допомогу? Хто може взяти у цьому участь?

– До нас на курси приїжджають тактичні медики або комбатмедики. Я переконаний, що всі ми маємо знати, як надавати першу медичну допомогу. Це базові курси. Що би не трапилось, ми всі маємо це знати. Їх можуть пройти усі охочі. У нас на сайті і в на сторінці в Інстаграм, на фейсбук-сторінці можна зареєструватись, подати заявку. Провели десь близько 20 таких подій.

Поділіться вашим досвідом волонтерства, які поради можете дати?

– Досвіду дуже багато, можна цілу книгу писати. Очевидно, потрібно бути гнучким, прозорим та відкритим, тобто чесним. Банально, але це дуже важливо, відкритість до людей дуже відчувається навіть через океан, це запорука успіху. Це також і відкритість до пропозицій, але пропозиції мають відповідати потребам.

Ми в комунікації з Міністерством здоров'я, у нас дуже хороші стосунки, там дуже класні люди є і ми з ними дружимо. Багато говоримо про трансплантологію, з’явилися контакти Massachusetts General Hospital (оригінальна та найбільша навчальна лікарня Гарвардської медичної школи, розташована в районі Вест-Енд у Бостоні, штат Массачусетс. Це третя найстаріша загальна лікарня в Сполучених Штатах і має місткість 999 ліжок - ред.), ми відправляємо туди команду з 13 людей. Вони провчаться там 3 місяці, ми їм забезпечимо харчування, проживання, переліт. Вони вертаються сюди і вчать інших. Вийде набагато дешевше навчання .  

Тренінги уже пройшли понад 300 українських лікарів, яких навчили унікальних сучасних технологій і практик.

І останнє. Потрібно піклуватися про свою сім’ю, про свої стосунки, бо це твій психологічний стан. Спілкуюсь з багатьма військовими і вони кажуть, що нам треба жити. І вони борються заради цього. І говорити, що зараз ми не можемо відпочивати чи не можемо сміятися з дітьми своїми - це не є правильно. Глибоко переконаний, що ти мусиш піклуватись про себе, про свою сім'ю, бо інакше вигориш. 

До речі, а чи існує конкуренція між організаціями? 

– Є хороша співпраця з іншими партнерами, спільні проєкти з фондами, набагато легше разом і грошима скидатись. Нема конкуренції. Я тільки щасливий, якщо якийсь фонд щось добре зробить для країни. 

Якщо ви бажаєте отримати від ХМА ліки, медичне обладнання, гуманітарну допомогу, заповніть форму або напишіть у Facebook. Також штабу організації у Львові постійно потрібні волонтери для розвантаження та сортування допомоги — для детальної інформації напишіть у Facebook.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: