В очікуванні другого Нюрнберга

В очікуванні другого Нюрнберга
Фото з відкритих джерел.

Колонка Володимира Пилипенка, юриста, кандидата юридичних наук, керівника Українського центру соціально-правових досліджень.

У квітні Верховна Рада України ухвалила Заяву «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» та звернулася до міжнародних організацій, урядів та парламентів іноземних держав про визнання ними злочинних дій російської федерації геноцидом Українського народу.

Загалом, станом на сьогодні, уже 8 держав відгукнулись на звернення Верховної Ради та на рівні своїх парламентів підтримали Україну. 

До речі, першою це зробила Польща – ще в березні-квітні Сейм ухвалив відповідні Резолюції: «Про засудження воєнних злочинів, злочинів проти людяності та порушення прав людини, скоєних росією в Україні» та «Про засудження злочину геноциду в Україні». Пізніше заяви про геноцид в Україні прийняли країни Балтії – Литва, Латвія та Естонія. Потім були рішення парламентів Канади та Чехії, а також Ірландії. Окрім офіційних заяв законодавчих органів, про геноцид в Україні неодноразово висловлювались і президенти та глави урядів багатьох держав. Нещодавно проєкт резолюції про визнання дій росії в Україні геноцидом було зареєстровано і в американському Конгресі.

Все більше держав, вражені жахіттями, що коять російські військові за безпосереднього керівництва політичної верхівки росії, висловлюють свою однозначну позицію з приводу того, що в України вчиняється один з

найтяжчих міжнародних злочинів –геноцид. І хоча такі заяви є суто політичним інструментом реагування на злочинні дії російської федерації, вони все ж, крок за кроком, наближають невідворотність міжнародної

кримінальної відповідальності для тих, хто чинить геноцид проти українців.

Що таке геноцид як міжнародний злочин

Саме поняття «геноцид» з’явилось ще у першій половині ХХ століття. Його придумав і ввів у широке користування випускник Львівського університету, юрист-міжнародник Рафаель Лемкін, якого ще називають автором концепції геноциду в міжнародному праві. Термін походить із поєднання двох слів –грецького «genos» – раса, рід та латинського «cide» –вбивство. Лемкін обгрунтовував необхідність визнання геноциду як міжнародного злочину жорстокою політикою  німецьких фашистів по відношенню до євреїв, а також і тим, що фактично такі дії ( геноцид)  вже неодноразово вчинялись в історії людства по відношенню до інших націй.

Сьогодні правову основу для розуміння цього терміну становлять Конвенція «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» 1948 року та Статут Міжнародного Кримінального Суду. Ці два основні міжнародні документи містять визначення геноциду як міжнародного злочину.

Відповідно до них, геноцид –це дії, вчинені з наміром знищити повністю чи частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу. До таких дій, зокрема, належать: 

  • вбивство членів групи; 
  • завдання серйозних тілесних чи розумових ушкоджень; 
  • створення таких життєвих умов які розраховані на повне чи часткове фізичне знищення членів групи;
  • заходи, спрямовані на попередження дітонародження в групі та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої.

Міжнародна кримінальна відповідальність передбачена як власне за вчинення дій перелічених вище так і за змову у вчиненні геноциду, публічне підбурювання до геноциду, замах на вчинення геноциду та співучасть у геноциді.

Прийнято вважати, що об’єктивну сторону геноциду зазвичай формують дії, спрямовані саме на фізичне винищення представників певної групи. І лише дії щодо насильницької передачі дітей з однієї групи до іншої

не передбачають безпосереднього фактичного винищення, однак мають ту ж мету з розрахунком на майбутню перспективу. Злочин геноциду посягає на право певної групи на фізичне існування

Отже, геноцид –це завжди дії, що вчиняються з особливим наміром, який полягає у знищенні певної групи (спільноти). Відсутність саме такого специфічного наміру у злочинця призведе до того, що його дії будуть кваліфікуватись як воєнний злочин або злочин проти людяності, але не геноцид.

Міжнародне право виокремлює чотири захищених спільноти, проти яких може вчинятись геноцид - це національна, етнічна, расова чи релігійна група.

Цікаво, що протягом майже 50 років весь світ дискутував з приводу того кого саме і за якими критеріями відносити до таких груп. Лише у 1998 році, коли Міжнародний Кримінальний Трибунал по Руанді в перше в

світовій історії розглядав справу про злочин геноциду, він надав своє бачення щодо цих понять.

Так, відповідно до вироку Міжнародного трибуналу:

  • «національна група» –це сукупність людей, які усвідомлено користуються певними правовими зв’язками, що засновані на спільному громадянстві в поєднанні з взаємністю прав і обов’язків;
  • «етнічна група» -це спільнота людей, члени якої є носіями спільної мови та культури;
  • «релігійна група» - це спільнота людей, які сповідують одну релігію, цінності чи культ;
  • «расова група» – спільнота людей із спадковими фізичними рисами, які часто властиві певному географічному регіону, незалежно від мовної, культурної, національної чи релігійної приналежності.

Як бачимо, в понятті «національна група» ототожнюється розуміння національності і громадянства. Тобто, до складу національної групи за висновком суду належать не представники однієї національності, а громадяни однієї держави, безвідносно до їхнього національного походження. А тому, крізь призму такого визначення та враховуючи Конституцію України, в нашому правовому розумінні представники «національної групи» – це український народ - громадяни України усіх національностей.

Саме так, посилаючись на судову практику Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді та на Преамбулу Конституції України, трактувала поняття «національної групи» і Верховна Рада України, коли приймала відповідну Заяву про визнання дій росії геноцидом українського народу.

Звичайно така заява нашого парламенту носить більше політичний, а не юридичний характер, проте факти, викладені в ній та події, очевидцями яких стали ми та й увесь цивілізований світ, дають нам вагомі підстави

стверджувати, що в Україні дійсно вчиняється злочин, що має ознаки геноциду українського народу. Тому ми чекаємо на відповідну правову реакцію Міжнародного кримінального суду, зокрема його Прокурора Каріма Хана. Жоден злочин, вчинений рашистами в Україні не повинен залишитись непокараним. Нюрнберг-2 обов’язково настане. Інакше, для чого тоді міжнародне право?

Довідка

Нюрнберзький процес  — міжнародний судовий процес, який проводився альянтами проти представників Третього Рейху за підготовку та здійснення вторгнень в інші країни та інші злочини під час Другої світової війни.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: