Чи існує життя після переїзду, або сумніви переселенця

Переїзд - це завжди стрес. Але, одне діло, спланований - коли знаєш, куди ( країна, місто, робота, житло), до кого ( друзі, родичі, знайомі), скільки (плануєш бюджет, розраховуєш, відкладаєш). У тебе є час все "розкласти по поличкам". Переглянути старі фотоальбоми під час збору речей, роздати улюблені рослини, щоб за ними піклувалися, переміряти одяг і так і не викинути розтягнуту кофтину...ще ту, що бабуся носила (бо тож частина тебе)... Ще багато таких ритуалів. У кожного з нас своя схема. А в голові так багато планів на майбутнє, роздумів про "нове" життя, перспектив... І мамині якісь настанови, і з друзями "прощальна" вечеря і багато фото, які "нікому не можна показати, бо тільки для своїх". І є час "попрощатися з домом".

Інша справа - травматичний, вимушений переїзд. Евакуація під час воєнних дій. Коли береш з собою спогади, "запах дому", якщо повезе, хапаєш пару речей і улюбленого кота та тікаєш. В голові - пусто. Організм працює на автопілоті. Інстинкт самозбереження. Навколо гинуть люди, палають будинки, крики, сльози, відчай, страх. Ніхто не знає які перспективи чекають попереду, але, що точно відомо - доїдуть не всі. Аналізувати все те, що людина переживала в ту мить, якщо вижила, можна і треба роками. У кожного своя неповторна історія, трагедія. Кожен з тих, хто втік від смерті, назавжди біженець (переселенець). І починається довгий шлях адаптації до "життя спочатку".

Спочатку закриваються базові, соціальні потреби через волонтерів, знайомих, родичів. Житло (а думками повертаєшся у своє місто і молишся, щоб будинок вцілів), документи (добре, що паспорт був в кармані, або встиг кинути пару важливих паперів у " тривожну" валізку), медогляд (смішно, бо після сирого підвалу і голоду, тепер, ніякі віруси не страшні), одяг (бо крім розтягнутої бабусиної кофтини і того, що ще на тобі, більш нічого нема та й не треба, бо речі ще пахнуть домівкою). Ще щось дуже, дуже важливе, бо ти вижив, а тепер треба жити далі.

Перші дні пролітають швидко. Місяці. І ось вже треба самостійно, без сторонньої допомоги, йти далі. І тут нова порція випробувань: соціальна ізоляція (ніхто не розуміє те, що ти пережив...вони не втрачали все), мовний бар'єр (причому, з такою проблемою зіштовхуються навіть при переїзді в іншу область), пошук роботи, житла, гірші соціальні умови, ніж були вдома. Все це стає причиною серйозних психологічних проблем. Якщо додати сюди розлуку з близькими людьми, особливо, коли вони ще в небезпеці або смерть когось рідного, то депресія, нервові зриви, посттравматичні розлади гарантовані. Окрім цього людина може відчувати фізичний біль, мати проблеми зі сном, відсутність апетиту, не мати бажання спілкуватися з іншими, виходити з приміщення. Апатія чи агресія також є важливими проявами пережитого стресу.

Треба розуміти, що людина яка пережила воєнні дії, особисту трагедію, смерть - довгий час буде перебувати у шоковому стані. Їй складно буде йти на контакт з іншими людьми, спілкуватись, розповідати про пережите. Та й не кожен захоче працювати з біженцями, бо, найчастіше, свій біль вони виливають на волонтерів, соцпрацівників, лікарів. І це не капризи. Це крик про допомогу. А ще складно зближуватися з людьми, бо знову можеш їх втратити і знову буде боляче. Нема майбутнього. Ось, що робить горе. Якщо фізично ти живий, то всередині гаснеш.

Якщо у вас поряд є людина, котру Ви "втрачаєте", то не гайте часу. Самими лише розмовами складно допомогти. Тут потрібна робота фахівців. Як кардіолог лікує серце, так психолог лікує психічне здоров’я. Пам'ятайте, що не соромно звернутися по допомогу, не соромно говорити про пережите. При чому, не лише дорослим, а й дітям потрібна кваліфікована консультація і опора для подальшого розвитку і виходу зі стресу.

Важливо не тільки виявити проблему, а й вчасно знайти її вирішення, щоб вона не впливала на подальше життя. Прибрати сумніви,побороти страхи та знайти свій шлях- все це можливо. Просто потрібно прикласти трохи зусиль, прийняти допомогу сторонніх і не боятися просити про підтримку.

Отримати допомогу  та дізнатися більше про наші послуги та звернутися до нас ви можете знайшовши нас у фейсбук: «MHPSS center Mariupol\Dnipro».

Або через телефон гарячої лінії: +380979343993 (з 10:00 до 18:00).