«Вся Україна – це моя майстерня»: художник Любомир Мартинюк презентує благодійну виставку

                    Унікальна енергія митця у картинах

Любомир Мартинюк – відомий український художник-постмодерніст. Ще з 2014 року, з початку російської збройної агресії на Україну, митець віддає свої картини на благодійність. Цього разу художник на аукціоні «На крилах кохання», який пройшов у Львові, підготував 24 унікальні полотна. На виручені кошти планують придбати дрони, автомобіль та військовий одяг.

Один із організаторів аукціону Іван Тхорик розповідає, що кожна картина Любомира Мартинюка наповнена духовністю. Те, що мистецтво під час війни може стати реальним і завдяки йому можна врятувати життя бодай одного військового є справді неймовірним.

Власниця «Пекарні щастя» у Львові Оксана Новікова через російську агресію змушена була покинути рідний Сімферополь. У новому місті їй вдалося створити бізнес з нуля. У час повномасштабної війни у кав’ярні кримчанки презентують благодійну виставку.

За задумом, з виставки планують зібрати 700 тисяч гривень. На згадку Мартинюк із донькою розмалювали і фронтові артефакти.

 «Один із наших товаришів, кримчанин, воює у спецпідрозділі. Він знає нас, як волонтерів і ми долучились до виставки-аукціону. До 10 грудня буде «тихий» аукціон і люди зможуть побачити роботи, зробити пропозиції. А вже 10 грудня запросимо на відкритий аукціон і охочі зможуть придбати ці картини. Тут є для кожного, що обрати і кожному подобається щось інше. Енергія Любомира у його картинах дуже відчутна, ця енергія йде зсередини художника. Це космічне відчуття. Любомир малює рослини, але є такий великий простір для роздумів», ‒ зауважила Оксана Новікова.

                   "Картина - це те, що мною керує"

Любомир Мартинюк родом з Прикарпаття. Зараз чоловік разом з дружиною та дітьми, яких у подружжя семеро, проживають на Київщині. Митець працює у ботанічному саду, який водночас є його творчою майстернею.

 «Весь сад ‒ це моя майстерня. Радше я б назвав експериментальною лабораторією. Ці різні техніки йдуть із серця, люблю експериментувати. То піску насипати на полотно, то стружку з дерева, то ще одне полотно накласти, потім склеїти. Це створює рельєфність, якою дуже люблю бавитись, вона дає багато ідей і виникає за допомогою фарб несподівана робота. Одна не подібна на іншу.

Художник тримає у руках пензлик уже 28 років. За цей час він встиг створити тисячі картин. Митець не боїться експерементувати з кольором, технікою, образами та сюжетами.

Я зрозумів, що картина це не є рівне полотно на підрамнику і твій хист, професійність, що можеш намалювати, як тебе вчили. Картина ‒ це те, що мною керують враження, ідеї, експерименти. Я малюю війну, яка в мені, тобто, мені натхнення говорить і виходить не те, що планував. Така внутрішня відбувається сутичка. Я підкоряюсь натхненню, бо воно мене веде божевільною дорогою, але я бачу результат».

Ще змалку майбутній художник спостерігав за бабусею з дідусем – народними майстрами з Франківщини, і бачив як вони творять красу. Відтоді мистецтво його і захопило.

 «Дідусь був столяром і робив мистецькі витвори, живописна столярка, його паркани це були, як ромашки. Бабуся ткала верети, хоча працювала у лікарні, а вдома творила. Я допомагав їй з кольоровими нитками, оті смужки, відтінки, я тоді відчув, що люблю кольори. Вважав, що живопис творять святі люди. Не одразу малював, мріяв бути священником. Але почув і відчув сильний голос, що маю малювати. Коли навчався в Косівському коледжі, тоді зробив свою виставку, на якій було все завішано моїми роботами: акварелі, пастелі, підрамників не вистачало. Величезний ресурс я витрачаю на матеріали, щоб творити нове. І знаю, що всі труднощі у житті роблять людину людиною»

                  «Війна змінила плани, але не мету»

Широкомасштабна війна застала митця і його родину у Боярці. Через два він разом з родиною виїхав на Тернопільщину.

 «Над нами все літало і стріляло, ми не хотіли покидати Боярку. Але родичі дзвонили нам постійно, наголошуючи, що у нас діти. І ми поїхали. Я перший тиждень, коли росія напала на Україну, почала бомбити українські міста і села, не міг узяти у руки пензель. Лише молився і молився. Не відволікався від молитви. А через тиждень сів і малював, і малював на тлі вибухів. Зрозумів, що маю далі малювати, бо тільки це і вмію, зрозумів за час цієї війни, що коли художник малює, то молиться. Коли є натхнення, втілює образ, то це є небесне послання, яке має писати і дарувати людям. Ця божественна любов ллється в роботі митця. Це молитва фарбами.

Якщо картини куплять на благодійному аукціоні і воїни отримують все потрібне, то митець готовий віддати всі свої роботи лиш би допомогти.

Коли пишеш фарбами, то приносиш небесні ідеї на Землю, не страх і суєту, а перемогу через образ, дію. Через тебе у картинах молиться Бог. Чим більше зараз малюю, тим більше відчуваю, що роблю свою місію. Кидати своє покликання людина не може, не можна забувати про свою місію, творити, допомагати іншим, працювати для перемоги. Зараз ми захищаємо Україну, любов потрібна людям. І мистецтво у час війни ‒ це як жива вода, ковток свіжого повітря, простоти і чистоти ідеалу»

Спецпідрозділ ЗСУ «Зґард» брав участь у визволенні Бучі та Дмитрівки під Києвом, піднімав український прапор над островом Зміїний, працював у дуже важких ділянках під Херсоном, а зараз перебуває на Запорізькому напрямку.