Стародавні і сучасні українські колядки: про що в них співають і яке їхнє значення

За традицією на Різдво українці зранку ходили до церкви, а у вечері починали колядувати по хатах, пише Українська правда. Життя.

Завдання колядувальника – принести господарю добру звістку про народження Христа, побажати гарного врожаю, приплоду худоби, добробуту та щастя, а в взамін отримати винагороду.

Традиція колядування і виконання колядок існує і зараз. 

Українські колядки: як і коли колядували українці 

За часів язичництва 25 грудня давні слов'яни відзначали день сонцестояння, яке називали святом Коляди. За легендою, богиня Коляда народжувала нове сонце на ім'я Божич, на якого полював змій Коротун.  

З тих пір пішла традиція: ходити від хати до хати, щоб сповістити людям про народження нового Сонця, і поспівати господарю та його родині про силу природи та побажати добробуту. 

Тексти язицьких колядок до наших днів майже не збереглися.

Із появою християнства обряд проводився вже на честь народження Христа, а у колядках розповідалося про пов'язані з цим події. Традиція вітати господаря оселі збереглася.   

Як пише Володимир Борисенко у книзі "Традиції та життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців", до колядувань було прийнято готуватися, збиратися разом та проводити "репетиції", щоб колядувати правильно.

Спершу йшли колядувати діти, а потім і дорослі. Групи дівчат і хлопців, зазвичай, ходили окремо. У кожній групі був ватажок.

Після колядування господаря оселі вітали з Різдвом та дуже часто у віршованій формі "непрозоро" натякали на винагороду.

Іноді так:

"Та виносьте ковбасу, бо я хату рознесу" або "Виносьте також книш (пиріжок), бо напущу в хату миш".

Колядники також використовували "індивідуальний підхід" до кожного члена родина: чоловіка, жінки, парубка та дівчини.

Особливості регіону також мали значення. Наприклад, на Житомирщині, де було розвинуте бджолярство, пасічників, або "медових господарів" вітали особливо.

Добрий вечуор, святий вечуор.

Вийди, дядьку, та поглянь, дядьку,

Що у твоїм саду шуміт та гуде.

Пчолина матка йде та ройка веде.

"Візит делегації бджіл" приносив господарю добрі вісті: одруження дочки і сина та здоров’я.

Дуже важливу роль під час колядування та щедрування грали костюми колядувальників та ігри. Тобто, це була така собі маленька вистава.

У ХVIII-ХІХ сторіччі в Україні, особливо на заході, набув поширення вертеп – пересувний театр, який виступав на ярмарках та будинках заможних людей. Головною темою вистав була біблійська тематика, зокрема народження Христа. Також розігрували і побутові сцени, в яких персонажами виступали Запорожець, Москаль, Турок, Піп тощо.

Походи делегацій ряжених колядувальників, які несли різдвяну зірку, були більш поширені у центральних і лівобережних регіонах. Саме вони водили "козу", роль якої грав один з учасників групи, він був у масці і кожусі і виконував ритуальний танець.

Старовинні українські колядки: про що вони?

Одної з найпопулярніших старовинних різдвяних колядок була "Небо і земля", в якій прославляли народження Ісуса:

Небо і Земля нині торжествують.

Ангели й люди весело празнують.

Христос родився, Бог воплотився,

Ангели співають, царіє вітають,

Поклін віддають, пастиріє грають,

"Чудо, чудо!"  – повідають.

У колядці "Нова радість стала" окрім подій у Віфліємі, також міститься побажання добра господарям будинку і добробуту Україні:

Нова радість стала, яка не бувала,

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами убого оповився.

Пастушки з ягнятком перед тим дитятком

На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.

- Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю,

Даруй літа щасливії цього дому господарю.

Даруй господарю, даруй господині,

Даруй літа щасливії нашій славній Україні.

Одна з найвідоміших українських колядок "Добрий вечір тобі, пане господарю", у якій описується весь цикл зимових християнських свят.

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Застеляйте столи та все килимами, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

А той перший празник – Рождество Христове, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

А той другий празник – Святого Василя, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

А той третій празник – Святе Водохреща, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Вся наша родина, славна Україна, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився! 

 Як церква ставиться до колядок і колядників

Церква добре ставиться до колядок, а також виконує їх у храмах, бо вони є невід’ємним народним елементом Різдва, розповідає отець Тарас Жеплінський, керівник інформаційного відділу департаменту інформації УГКЦ.

"Під час виконання колядок людям хотілося поділитися радістю, добром, які наповнювали серце у Різдво, і побажати, щоб новонароджений Бог подав їм те, чого вони потребують або навпаки забрав проблеми", – каже священник.

Утім, за словами Тараса Жеплінського церква популяризує лише ті колядки, які саме про свято Різдва, а не лише про його атрибути.

"Колядки про смаколики, якими ми ділимося на Різдво, або "Дайте, дядьку, п’ятака", то все – другорядне і похідне. У колядці має бути задекларована суть: син Божий народився",  – розповідає священник.

Коли і кому годиться колядувати, щедрувати та посівати

Колядування

Як твердять фольклористи, колядувати можна, починаючи від Святвечора – 6 січня – аж до 15 лютого, тобто до свята Стрітення, пише Всвіті.

Щоправда, найпоширенішим для колядок є час напередодні Різдва: як тільки на небі являється перша зірка – розпочинається Свята Вечеря, а ближче до її завершення діти й підлітки збираються гуртом і йдуть вітати всіх колядками з народженням Христа.

Колядувати ходять від хати до хати, не оминаючи нікого. У великому місті, звісно, цього зробити не вдасться, але поколядувати під квартирами сусідів можна.

На початку слід запитати господарів, чи можна колядувати. Якщо вам відмовили – мовчки, без образ, підіть.

Колядки співаються повільно, протяжно. Рядки, які повторюються (рефрени), варто таки повторювати. Якщо ви не вмієте співати колядки, попросіть, щоби вам хтось допоміг вивчити кілька нескладних, таких, щоби ви могли їх «потягнути».

Кожна колядка має завершуватися віншуванням – побажанням родині достатку, але під цим розуміється, щоби родина була здоровою, щоб родили добрі врожаї, велася худоба, були мир, добро і злагода.

На жаль, сьогодні колядування часто зводиться лише до грошової винагороди, а тому діти намагаються якомога швидше проспівати колядку, щоб тільки отримати гроші. Спробуйте пояснити своїй дитині, що суть колядки – у добрих побажаннях, святковому настрої. А колядників обдаровуйте не грошима, а тим, як це робили раніше – цукерками, яблуками, горіхами…

У будь-якому випадку, пам’ятаймо, що колись кожна українська родина вважала за честь, що колядники її не оминули і прийшли привітати з Різдвом.

Щедрування

Щедрівки, як і колядки, величають господаря, господиню та їхню родину, зичать достатку, багатого врожаю, приплдоду худоби, доброго роїння бджіл.

Щедрують із вечора до півночі в переддень Святого Василя, чи, як ще кажуть – Старого Нового року, тобто 13 січня.

За християнським календарем – це також день преподобної Меланії. Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарям про урочистості та справити гостини, які в народі так і називають – гостини Меланки.

Зранку цього дня господині готують другу обрядову кутю – щедру. Крім того, печуть млинці, пироги з сиром, варять вареники, щоб було чим гостити щедрувальників. На столі цього вечора також буде і скоромне – ковбаси, холодець, шинка.

До речі, щедра кутя є в основі багатьох звичаїв. Щоб помиритися, сусіди йшли одне до одного зі щедрою кутею, аби зустріти у злагоді Новий рік. Парубок, якому до того дівка викотила гарбуза, вдруге засилав сватів, сподіваючись на згоду.

Звечора до півночі щедрувальники обходять оселі. Щедрують переважно дівчата. А парубоцькі гурти «водять Меланку». Хлопці, вбрані у Меланку й Василя, Цигана, Смерть, Козу та інших персонажів, висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками.

Кожна щедрівка має неодмінний приспів: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір».

На цілий світ відомий «Щедрик» – щедрівка в геніальній обробці Миколи Леонтовича. Її виконують в Україні, мало не всіх країнах світу, а в Америці, Британії, Канаді вона стала лейтмотивом Різдва у багатьох відомих кінофільмах.

Посівання

Наступного дня, 14 січня – на Василя – щойно починає світати, йдуть посівати зерном.

Збіжжя беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких.
Завітавши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх із Новим роком та святом Василя:

Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, щастя до хати приносять лише хлопці, тому посівати дівчатам не годиться.

Посівальники завжди були бажаними гостями, їх запрошували до столу, обдаровували пиріжками, яблуками, бубликами та іншими ласощами. А найщедріші дарунки діставалися тому, хто увійшов до оселі першим.

Читайте також: Вперше в історії Епіфаній проводить Різдвяну службу в Києво-Печерській Лаврі (відео)