Петро Дужий: ні вісім арештів, ні катування не зламали пропагандиста ОУН

Петро Дужий – член ОУН, якого заарештовували 8 разів, але так і не зламали.

Петро Дужий народився в селі Карів Рава-Руського повіту 7 червня 1916 року. Він був десятим з одинадцяти дітей Атанасія і Параскеви. Не всі діти Дужих пережили бідність Першої світової війни. У сім’ї залишилося чотири доньки – Марія, Олена, Параскева, Анна та троє синів – Микола, Іван, Петро. А 1932 року постраждала велика родина знову – помер Атанасій Дужий.

1928 рік.

1940 року маму Параскеву вивезли до Казахстану, через 3 роки вона померла.

У 1932 році Петро вступив до молодіжної підпільної організації ОУН.

У березні 1934 року 17-річний Петра уперше заарештувала польська поліція і відправила до львівської тюрми Бригідки, де був ув’язнений відомий націоналіст Зенон Коссак («Тарнавський»), який став першим політичним учителем Петра Дужого.

У вересні 1934 року, після шести місяців ув’язнення, Петра Дужого звільнили, а через місяць знову заарештували. У камері він зустрічає Миколу Лемика, який пожертвував своїм молодим життям, щоби захистити голодуючий схід України між 1932 і 1933 роками. Зустріч остаточно підтвердила світогляд Петра та його бажання боротися за незалежність України. Цього разу, завдяки високому інтелекту та дипломатичній гнучкості юриста – професора Володимира Старосольського, звільнення Петра стало можливим. У 1938 році Дужого заарештували втретє.

1 вересня 1939 року поліція вчетверте заарештувала Петра. Цього разу поляки зібрали всіх підозрюваних і без слідства та суду його мали відправити до польського сумнославного концтабору в Березі-Картузькій. Але в цій чорній справі поляки не досягли успіху, бо німці розпочали Другу світову війну, напали на Польщу, бомбили залізниці, звільнили полонених. З початком німецько-радянської війни Петро Дужий увійшов до складу похідної групи ОУН, якій поставмлм завдання проголосити відновлення Української держави в Києві.

Восени 1939 року, після приходу Червоної Армії, Петро скорегував свій напрямок і попрямував на Холмщину. Там він викладав, згодом був секретарем повітового шкільного інспектора, а згодом — інспектором.

Як активний учасник ОУН проходив військову підготовку та ідейно-культурно-просвітницьку підготовку. Коли 1940 року посилився розкол в ОУН, Петро Дужий перейшов до Степана Бандери, хоча ніколи не загострював стосунків з «мельниківцями».

1941 року Петро Дужий був включений у список 700 членів ОУН, які мали виконувати найвідповідальніші завдання. Цього року він пішов у Похідну групу — Північ. Але Дмитро Мирон (псевдо «Орлик») покликав Петра Дужого до своєї групи, яка мала проголосити Акт відновлення державності у Києві, подібно як у Львові 30 червня 1941 року.

31 серпня 1941 року німці заарештували групу у Василькові під Києвом і перевезли до львівської у тюрми на Лонцького. Таким чином Петро потрапив у в’язницю вп’яте. Восени Дужого німці звільнили, щоб потім з’ясувати, що його випустили помилково. І не тільки його, майже всю команду.

Петро Дужий у молодості.

У жовтні 1943 року Петра захопили німці. Це вже шосте ув’язнення. Знову допит і катування. Дужий двічі втікав і двічі його ловили. В результаті засудили до смертної кари. Дорогою до крематорію Петро Дужий відірвав дошку від підлоги фургона та встиг втекти з потягу. Його важко поранили, і ледве дійшов до Умані, де розширювалася підпільна організація. Після нетривалого лікування Дужого відправили на Волинь, і 21 листопада 1943 року в селі Будрадж він брав участь у першому з’їзді поневолених людей, де зустрічається з Романом Шухевичем, який від травня 1943 року після Миколи Лебедя очолив ОУН. Після зустрічі Петро Дужий повернувся до Львова.

1944 року Петра Дужого прийняли до складу Головного Проводу ОУН на пост референта пропаганди, співредактора і редактора видань ОУН і УПА.

У 1944–1945 роках — головний редактор часопису ОУН «Ідея і Чин». 1945 року Петро Дужий був нагороджений Бронзовим Хрестом заслуги.

Петро Дужий у таборах.4 червня 1945 року сталося незворотне. Зрадницька рука показала агентам КДБ криївку, в якій було вісім повстанців, у тому числі Петро. Це не перший випадок, коли КДБ використовувала струмені паралізуючого газу. Дужого заарештували усьоме.

П'ятнадцять місяців безсонних ночей та катувань під час слідства. У результаті 22 березня 1947 року в спецтюрмі Києва Петра Дужого засудили до розстрілу. Шістдесят п'ять днів і ночей незламний борець чекав на виконання вироку, підписаного головою Верховної Ради СРСР М. Шверником. На щастя, вийшов указ від 26 травня 1947 року, який скасовував смертну кару.

Понад п'ятнадцять років Петра Дужого тримали в далеких концтаборах Колими, Сибіру, Мордовії. В ув'язненні писав вірші (підпільно), значна частина яких (поеми, сонати) ввійшла до збірки «Розкуте слово», виданої у Мельбурні (Австралія, 1980 р.).

Восени 1960 року на вимогу урядів деяких західних держав Петра Дужого звільнили з ув'язнення і поселили у Запоріжжі під суворий нагляд. У травні 1964 року дружина Петра Дужого, Марія, з дому Юрчак, померла, а доньок Ларису і Мирославу забрали на виховання її батьки до Львова. У жовтні 1965 року Петро Дужий одружився із Марією Макогон, яка повернулася із ув'язнення у Магадані та Воркуті. Вона відновила своє спадкове право на батьківський будинок — особняк. У ньому також оселився і Петро Дужий із своїми дітьми.

Не так легко жилося Петрові Дужому у Львові. 27 жовтня 1977 року його через рукописи заарештували увосьме. Були допити, обшуки, конфіскація друкарської машинки, книжок. Усе це стало причиною тяжкого серцевого стресу і, можливо, це й врятувало його ще від одного вироку.

Петро Дужий після звільнення.

Але Петро Дужий не склав рук, а боровся, як міг: 1980 року в Австралії під псевдонімом Опанас Скелястий (Скеля — Петро) виходить його збірка «Розкуте слово».

Перенесені з юнацьких років нечувані муки, тюрми, знущання, приниження борця за волю України не могли залишитися безслідними. І після тяжкої хвороби 24 жовтня 1997 року Петро Дужий відійшов у вічність. Похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

Похорон Петра Дужого.

Завдяки старанням дружини Петра Дужого Марії побачили світ залишені ним неопубліковані твори, які ввійдуть до золотого фонду національно-визвольної боротьби українського народу XX століття.

Підготувала Софія ДУДАР