«Запорізька січ»: історія та уривки першого українського фільму

Як усе починалося

Зародження кінематографу припало на кінець 19 століття, коли українські землі були розчленовані між Австро-Угорською і російською імперіями. Незважаючи на це, майже водночас із першими показами у Франції, кіно з’явилося і в Україні.

Популярний український фотограф польського походження Альфред Федецький у 1896 році зняв не тільки перший фільм в Україні, а й і у всій російській імперії. Це була хронікальна стрічка про перенесення у Харкові Озерянської ікони. Згодом Альфред знімав ще декілька документальних сюжетів і наступного року — першу ігрову стрічку «Фокусник Альбані».

Натомість «Запорізька Січ» Данила Сахненка була створена аж через 15 років після починань Федецького. Але оскільки усі попередні фільми були тривалістю в кілька хвилин, а тривалість «Січі» — близько 50-ти, то саме стрічка Сахненка увійшла в історію українського кінематографу як перший повнометражний ігровий фільм.

Забігаючи наперед, фільм не зберігся. І це не дивно, адже, наприклад, в США було втрачено 70% повнометражних фільмів, знятих у цей же період. А винна у всьому тогочасна плівка, вона була легкозаймистою та швидко псувалася. До того ж у ті часи кінематограф не вважався мистецтвом, через що ніхто і не піклувався про збереженням кінокопій для наступних поколінь.

Як кінотехнік став режисером

На щастя, збереглися багато цікавих фактів про процес створення «Запорізької Січі». Його автор потрапив у індустрію техніком та працював за кіноапаратом, а оскільки будь-якому обладнанню властиво ламатися, то комусь потрібно його і ремонтувати. Займався цим, очевидно, Сахненко. Ця праця дала свої плоди. Майбутній режисер заслужив собі славу найвправнішого майстра кіноапаратів у Дніпрі та отримав пропозицію роботи від найбільшої тогочасної кінокомпанії «Пате». Вони шукали кореспондента для свого кіножурналу і, відповідно, прийшли з пропозицією до того, хто розбирався у техніці найкраще.

Сахненка підівчили, видали кіноапарат та доручили знімати хроніки важливих у місті подій. Вже через два роки успішної праці українець отримав від кіножурналу винагороду — техніку у свою власність. Тоді і розпочався творчий шлях режисера.

В 1911 році театр Миколи Садовського гастролював у Дніпрі, отож Сахненко, не втрачаючи нагоди, разом із корифеями відзняв театральні постановки «Мати-наймичка» та «Наталка Полтавка». Тоді в об’єктиви потрапили видатні діячі українського театру, включно з Марією Заньковецькою. І хоча ці стрічки теж не збереглися, проте точно були успішними і підтвердженням цього є те, що «Наталка Полтавка» демонструвалася в кінотеатрах ще протягом 20-ти років.

Після співпраці з корифеями, у Сахненка назріли ще більш грандіозні плани. Разом зі своїм знайомим він започаткував власне кіноательє «Батьківщина». Першим фільмом якого і стала «Запорізька січ».

Цікаві деталі про фільм

«На березі Дніпра побудували курені, хати, трохи не півсела запросили взяти участь у баталії. Для всіх учасників пошили спеціальне історичне убрання. В цій баталії бере участь коло 400 душ, з гарматами і човнами на Дніпрі», — писали в місцевій газеті.

Масштаби фільму вражали. Історичним консультантом був сам Дмитро Яворницький — відомий дослідник козацтва. Тоді він керував у Дніпрі музеєм та забезпечив на зйомках автентичний реквізит. Можна натрапити й на думку, що Яворницький виступав й автором ідеї фільму, але підтверджень цьому немає.

З одягом, зброєю та декором допомогли і нащадки запорозьких січовиків із села Лоцманська Кам’янка (нині Дніпро), де і знімали стрічку. Долучилося також місцеве товариство «Просвіти». А щодо сюжету, то збереглися лише окремі описи сцен: на село нападають татари, один хлопець рятується і скаче на Січ, доповідає про все козакам і ті мчать на допомогу.

Тут важливо зазначити, що кінематограф у ті часи досі залишався виключно німим. Не було у фільмах і діалогів, тому сценаріям приділяли не надто багато уваги. Існував загальний опис сцен, керуючись яким, режисер (він же й оператор) стояв за камерою та викрикував настанови людям у кадрі.

А от потужною у фільмі була реклама. Перші покази відбулися у Дніпрі, напередодні місто повністю завішали красивими афішами - і не дивно, адже це був комерційний проект, в який акціонери вклали гроші і мали сподівання отримати прибутки.

І не марно. Згодом у кіноательє «Батьківщина» створили ще 20 копій стрічки, тоді автори та актори возили їх на покази кінотеатрами усієї імперії. Подейкують, що фільму вдалося заробити у 5 разів більшу суму, ніж ту, яку витратили на виробництво.

Проте подальше доля Данила Сахненка склалася не надто успішно, адже розпочалася Перша світова війна, було встановлено більшовицький режим. Тому з приватним кіновиробництвом йому довелося попрощатися, а решту життя присвятити штампуванню кіноагіток у підтримку радянської пропаганди.

 Наразі доля першого українського повнометражного ігрового фільму залишається невідомою. Вцілілими вважаються лише чотири кадри, проте кінознавці не втрачають надій віднайти стрічку. Вони співпрацюють із закордонними архівами і тому, можливо, колись «Запорізька Січ» Данила Сахненка ще повернеться на свою батьківщину.

Автор: Едуард Піжук