Микола Яковченко: постать українського актора в історії кіно

За твердженнями колег, в житті він був дотепним, веселим і доброзичливим, з вічно усміхненими очима. Актора запам’ятали з парасолькою і собачкою-таксою на повідку. Цей образ і взяли за основу під час створення пам’ятника в Прилуках. 

Сьогодні, 3 квітня, день народження Миколи Яковченка, тож Дивись.Інфо вирішили розповісти вам про нього трішки більше.

Здобутки актора

Він грав тільки другорядні ролі, але його знала вся країна. Сучасники називали його «найнароднішим серед усіх заслужених і найзаслуженішим серед усіх народних». Видатний режисер Сергій Параджанов бачив у ньому українського Чарлі Чапліна. Але все ж Яковченко був індивідуальністю. Пам'ять про нього зберігається в невигаданих історіях, байках та анекдотах.

Ось його крилаті висловлювання, які його шанувальники пам'ятають й дотепер:

• «А горілка та була, як молода артистка в першому спектаклі…».

• «Зав'язав, не п'ю. Але з тобою — з великою охотою».

• «Мадам, ви така красива, як шхуна. У вас три карбованці немає?».

• «Не треба тому чорта шукати, у кого він за плечима».

• «Подивлюся в дзеркало — і плюнуть хочеться!».

• «Сьогодні ви муж і жена, а завтра сам Бог не скаже, чим ви будете. Очень, очень і очень!».

• «Що б не сталося, ми це переживемо!»

• «Яке я хамло?!»

А звання народного артиста Федорович отримав у 1970 році.

Фільмографія

З 1920 по 1927 рік Микола Яковченко виступав на сценах професійних театрів Сімферополя, Черкас, Чернігова, Дніпропетровська, Харкова. 

А от кар'єру актора кіно українець розпочав у 1959 році – у стрічці «Щорс», де зіграв безіменного бійця. І протягом наступних десятків років він активно знімався. Зокрема, після виходу епохальної комедії «В степах України» у нього з'явилося коло палких шанувальників.

Трохи більше ніж за дві декади Яковченко знявся у 60 кінофільмах. Найпопулярнішими з них є «Мартин Боруля» (1953), «Максим Перепелиця» (1955), «Вона вас кохає» (1956), «Координати невідомі», «Шельменко-денщик», «Штепсель одружує Тарапуньку», «Правда» (усі: 1957), «Перший парубок», «Літа молодії», «Поема про море» (усі: 1958), «Чорноморочка» (1959), «Серце не прощає» (1961).

Крім того, він знявся у кінофільмах «За двома зайцями», «У ніч перед Різдвом», «Королева бензоколонки», «Максим Перепелиця», «Дід лівого крайнього». Ці стрічки пам'ятають і зараз.

Життєпис артиста

Народився Федорович 3 травня 1900 року в містечку Прилуки Полтавської губернії (нині Чернігівська область). Батько Федір Іванович був помічником керуючого астраханським рибним промислом, мама Параскева Іванівна займалася домашнім господарством та вихованням дітей, яких у родині було п’ятеро.

1912 року Микола вступив до Другого Прилуцького вищого початкового училища імені Кислих. По закінченні навчання до престижної Першої Прилуцької чоловічої класичної гімназії не вступив – успішність не дозволила. Тож далі вчився у міській єврейській гімназії, де вивчив грецьку, німецьку та французьку мови й латину, а ще – всерйоз захопився  аматорським акторством, до чого виявив неабиякий хист. Мав сильний  голос: коли співав у церковному хорі, парафіяни ходили не лише помолитись, а й послухати Яковченка.

У революційні часи Микола Яковченко нібито працював у червоноармійському санітарному потягу. Але часом у вузькому колі  демонстрував  свої високі царські нагороди – два Георгіївські хрести – й захоплено та зі знанням справи розповідав про військо білого генерала Шкуро. 1918 р. відбувся дебют майбутнього актора – на прилуцькій аматорській сцені. Затим була трупа Пилипа Хмари, яка спочатку ставила п‘єси Л.Андрєєва, а з 1919р. перейшла на український репертуар.

У 1920-27р.р. М.Яковченко працював у багатьох театрах – Лубенському, Харківському, Черкаському, Чернігівському, Сімферопольському…  1927р. почав служити в Київському (згодом академічному) українському театрі ім.І.Франка. 1931-го актора запросили до Харківського театру революції.

Актор багато і натхненно працював, грав в усіх спектаклях театру. 1933р., після ролі Вурма у «Підступності й коханні» Ф.Шіллера дістає запрошення від відомого режисера Леся Курбаса до  Харківського українського драматичного театру імені Т. Шевченка. 

1934р. Микола Яковченко повернувся до Києва. В театрі ім.І.Франка його зустріли з радістю. Лише у виставі «Платон Кречет» за п’єсою О.Корнійчука зіграв 100 разів.     

Був на радянсько-фінській війні, повернувшися, служив у Київському державному театрі музичної комедії. Восени 1940р. доля знову привела М. Яковченка до театру Франка. Під час Другої світової з «франківцями» брав участь у поїздках фронтових театральних бригад.   

Особисте життя та смерть

Зустрівши на гастролях красуню Тетяну Євсєєнко, артист не зміг встояти. Вони одружилися і незабаром у щасливого подружжя народилися дві дочки: Ірина та Юнона.

Післявоєнні роки забрали дружину, і артист почав випивати. Алкоголь ще нікому не допоміг, і дочки як могли, рятували батька, який потрапив у залежність.

На жаль, невдовзі обидві жінки померли від спадкової хвороби. Не пощастило й онукові Миколі, синові Юнони: ще солдатом, він «підсів» на наркотичні речовини і пішов кривою доріжкою. Говорять, він помер молодим. А його батько звів рахунки з життям, кинувшись із балкона.

Цікавий факт: після відходу всенародного улюбленця з'ясувалося, що Яковченко не має жодного фото, яке підійшло б для похорону: скрізь він або в образі, або регоче. Серйозний портрет коміка вдалося створити за допомогою фотошопу.