Інтерес до України зараз надзвичайний, – співзасновниця Дня вишиванки Леся Воронюк

ІА Дивись. Інфо поспілкувалась із нею про заснування свята Дня вишиванки, її першу вишиту сорочку, новий проєкт - книгу «Нетлінні» та плани на майбутнє.

 – Розкажіть трохи про себе. Ваша освіта, чим займалися. Як прийшли до того, що потрібне таке свято?

Якраз День вишиванки дуже пов’язаний з моєю освітою. Я навчалася на Факультеті історії, політології і міжнародних відносин в Чернівцях. І саме, будучи студенткою, це свято запропонувала.

Одного разу побачила свого друга, Ігоря Житарюка, який теж був тоді студентом, у вишитій сорочці і запропонувала, щоби разом з одногрупниками, друзями, обрати один день і так одягнутися. Не по черзі, а щоб це було точно видно –  нас багато.

І так із невеличкої студентської акції зародився Всесвітній день вишиванки. Адже протягом останніх 7-8 років свято відбувається в понад 100 країнах світу.

– Чи пам’ятаєте свою першу вишиванку? В якому віці це було?

Те, що бачила на своїх дитячих фотографіях – це коли я тільки почала ходити. Мені був рочок, напевно. Там я в маленькій вишитій сорочці, яку мені зробила мама. Звичайно, я себе в цьому віці не пам’ятаю, але фото збереглося.

І я завдячую своїй родині. Звичайно, першочергово тим, що виростала в абсолютно українському, а не зросійщеному, зрадянізованому середовищі. Можливо, це і дало ґрунт під ногами, щоби далі займатися культурною спадщиною та й, зокрема, святом вишиванки.

– Як взагалі починалося розширення за межі України цього свята?

Спочатку наше завдання було в тому, щоби свято вийшло принаймні за межі Чернівців. Насамперед ми комунікували з університетами та з друзями з інших міст, які були студентами. Саме вони були головною рушійною силою свята.

Коли вже свято набрало сили в Україні, то ми зрозуміли, що воно може стати дуже гарним майданчиком для презентації України закордоном. Тому почали комунікувати з українською діаспорою та посольствами.

Вже значно пізніше ми набули партнерських зв’язків з іншими організаціями за кордоном, які працюють також в галузі культури. І саме за допомогою таких комунікацій нам довелося масштабувати свято.

Тепер вже не ми намагаємося працювати за кордон чи знаходити там зв’язки, а навпаки – отримуємо запити, що з’являються нові осередки та організації, які також хочуть долучитися до свята.

– У вас є головний проєкт до Дня вишиванки 2023 - книга «Нетлінні». Розкажіть про неї.

Так, насправді, я думаю, що це один з найважливіших проєктів, які ми взагалі реалізовували за всі роки.  

Загалом в нас були ще три документальні фільми: «Спадок нації», «Соловей співає», «Ткацький шлях». І ось книга «Нетлінні» – результат роботи понад десяти членів команди. Це підсумок трьох місяців експедицій. Ми збирали те, що ніхто до нас не досліджував. А саме – вишиті тризуби, жовто-блакитні стяги. Це державна символіка в українській вишивці якраз періоду радянської окупації і трохи ранішого часу також.

Сподіваюся, що це буде таке досить важливе видання для сучасних українців, адже всі ці вишиті сорочки є доказом того, що ми, навіть тимчасово втрачаючи незалежність, всеодно не губили свою ідентичність і обстоювали її. До того ж робили це абсолютно в небезпечні періоди. Тоді дивом вдавалося переховувати ці речі, закопувати, скажімо, в криниці чи десь замуровувати в стіни...

Українці завжди вірили в те, що настане момент – і ці речі все-таки можна буде дістати, одягати й носити.

– Чи адаптована книга для іноземної аудиторії?

Вона виходить одразу двома мовами - українською та англійською. Звичайно, ми отримуємо дуже багато замовлень на українські проєкти, щоб показувати за кордоном. І ось книга якраз буде одним із таких.

Це дуже важливо, аби те, що ми створюємо тут - книги, фільми, виставки - воно все було адаптоване для іноземної аудиторії. Тому що інтерес до України зараз надзвичайний, і треба ним скористатися, аби розповісти свою правдиву історію.

– Чи маєте ще якість проєкти, пов’язані з вишиванками?

Ми працюємо протягом усього року, тобто свято один раз на рік, а наша громадська організація працює весь рік. І всі проєкти мають в нас такий просвітницький і культурний характер.

Фільми, які я називала, це про вишиті сорочки, а також це дещо ширший контекст. Наприклад, про вишиті сорочки – це про «Спадок нації», про ткацтво – це «Ткацький шлях», а міфи про українську мову – це «Соловей співає». 

Втім, більшість проєктів, звичайно, акцентуються саме на вишитих сорочках. Це різноманітні фотосесії, виставки, які ми робимо в Україні та закордоном. Дослідницькі лекції.

А також, це, наприклад, організація показів сучасних дизайнерів, які працюють з етнотематикою. Влаштування фестивалів та дипломатичних заходів. Тобто всі можливі формати ми намагаємося використати для різних цільових аудиторій, щоби всіх їх зацікавити темою української культури.

– Чи можете назвати імена та прізвища ваших співзасновників?

Так, звичайно. Отже, це: Олександр Ткачук, Михайло Павлюк, Сергій Бостан, Оксана Добржанська, Ірина Мітнович. Після того, як ми заснували свято, то, у 2015 році, зареєстрували таку громадську організацію, яка так само називається - «Всесвітній День вишиванки».