В очікуванні донора, або Як живуть українці, які чекають на трансплантацію органів

Що таке трансплантація і хто може стати донором - розбиралась ІА Дивись.info.   

Життя у лікарняній палаті 

«Поїду додому, до дітей. А ще вип’ю гарячого чаю… я три роки не їм нічого теплого», - мріє молода жінка, очікуючи на трансплантацію легень у львівському госпіталі. 

Маргариті Смілянець 34 роки. Вона - мама п’яти дітей, яких не бачила вже півтори роки. У жінки пошкоджені обидві легені. Через це Маргарита не може самостійно дійти далі, ніж до дверей лікарняної палати, адже одразу починає задихатись. Ще вона любить фрукти і гарячий чай, але такі звичайні для здорової людини радості їй недоступні – строга дієта. 

«У вересні 2017-го у мене була операція. Після операції почалося кровохаркання і довго не могли виявити що це. Коли я попала у Київ в Інститут Яновського, виявилось, що на ослаблений після операції організм, підсів грибок і «доїв» зсередини. Для того, щоб пролікуватись, я провела півтори роки в ізоляторі. Таке собі задоволення…» - розповідає жінка. 

У 2019-у їй офіційно видали довідку про потребу у трансплантації легень. З цього часу Маргарита чекає, коли з’явиться донор, а заразом і шанс на життя. Загалом останні п’ять років вона проводить у лікарняних палатах. Для того, щоб відволіктися і заробити собі на ліки почала робити вироби з бісеру, які вже облетіли п'ятнадцять країн світу.  

«Я лежу в палаті, фізично робити нічого не можу. А треба гроші. Так я зробила перше намисто, продала у фейсбуці, купила на ті гроші ще матеріалів. І тепер піввалізи», - показує поряд з ліжком.

Другий шанс на життя 

Трансплантація органів – тема для України доволі нова, овіяна міфами та домислами. Через це отримати дозвіл на посмертне донорство для лікарів буває непросто: або родичі не дають згоду, або при житті людина над цим питанням не замислювалась. 

«Люди думають, що лікарі (органи, - ред) продають або що когось десь зловлять заради органів. Але насправді це все міфи, - говорить Маргарита, - Лікарі повинні зафіксувати смерть мозку. Це відбувається в присутності не одного спеціаліста. Там велика команда, яка підтверджує. Якщо мозок не живий, а організм живий, фактично людину підтримують самі апарати – тоді вона може стати донором». 

Тим часом для таких пацієнтів як Маргарита пересадка органів дає другий шанс на життя. 

«Черги як такої нема. Є список людей, які занесені у базу і коли з’являється потенційний донор, система підбирає людину, яка максимально підходить, - розповідає Маргарита. І додає, - трансплантація – це добре, тому що дається другий шанс на життя. І ніякої корупції тут нема, особисто я ніде нікому нічого не плачу. Я просто лежу і чекаю, чекаю. Я не знаю як це правильно сказати, зараз буду плакати.. хотілося б щоб люди розуміли, що це шанс для когось. На тому світі ті органи нікому не потрібні». 

Скільки донорів потрібно українцям 

Середньостатистичний європейський показник на наше населення це 1500 трансплантацій нирок, 1000 трансплантацій печінок і по 200 серця і легень на рік. Як і у всьому світі в Україні найбільше потребують донорів нирок, адже пацієнтів з такою патологією найбільше. Хоч це найпростіша операція, говорить керівник центру трансплантації львівської лікарні швидкої допомоги Максим Овечко. 

«Виконуючи такі показники, ми будемо вважатися середньостатистичною країною Європи. Зараз ми виконуємо приблизно 1/5. Це якщо взяти нирки, а якщо взяти легені, то це два відсотки від потреби», - розповідає трансплантолог. 

При цьому лікар зазначає, дефіцит донорів існує у всьому світі і це не унікальне явище для України. Немає стовідсоткового забезпечення у жодній країні. 

«Навіть в Америці половина людей так і не дочікуються своїх органів. Це треба розуміти на старті. Так як в нас роками взагалі не розвивалася трансплантація, звісно, це сфера молода для України. Хоча в Україні трансплантації проводяться ще з 90-х років, але саме коли стосується легень, яких всього пересадили в Україні тричі (на момент розмови, - ред.). Два рази в нашій лікарні і один раз в Києві, то, звісно, що це для людей дуже нове. І не всі погоджуються на донорство після смерті, навіть коли ми говоримо з родичами. Хоча тенденція йде до кращого і згод стає дедалі більше. Але це все одно близько 50 відсотків», - розповідає лікар. 

Міфи про донорство 

Перший міф – те, що органи продадуться чи кудись вивезуться. Є загальна недовіра, що така операція може проводитись чесно. 

«Це абсолютний міф, оскільки у трансплантації органів бере участь велика кількість спеціалістів. Це історія, яка не зав’язується на одній, двох людях. Коли в нас, наприклад, проводяться такі операції, іноді задіюється до п’ятдесяти лікарів абсолютно різних спеціальностей. Це хірурги, анестезіологи, кардіологи, неврологи, терапевти… Коли в нас є донор в лікарні і ми проводимо пересадку серця, печінки, нирок, то реально в цю добу працює мінімум п’ятдесят, а інколи може й всі вісімдесят людей. Будь-яка розумна людина розуміє, що це неможливо зробити якось так, щоб про це ніхто не знав», - говорить лікар. 

Крім цього, органи живуть дуже нетривалий час, а для пересадки має бути ідеальна генетична сумісність. Не можна взяти будь-який орган і будь-кому пересадити.

«Наприклад, серце живе всього 3,5 години до того, як воно мусить бути вже пересаджене. Печінка – 8-12 годин, нирка - до доби. Це абсолютно короткі терміни, потім органи стають непридатними. За цей час треба встигнути зробити генетичні тести і зрозуміти кому цей орган підійде. Бо органи не пересаджуються будь-кому, мусить бути абсолютно ідеальна генетична сумісність. На ці тести йдуть години, іноді 5-6 годин. Тому це неможливо зробити швидко і органи не універсальні. Загалом на проведення операції впливає дуже багато факторів, - зазначає Максим Овечко. І наголошує, - для пацієнтів операція абсолютно безкоштовна». 

Хто і за яких умов може стати донором

«Перш за все має бути констатація смерті мозку, бо донори просто так не беруться. Донор – це людина, в якої стався або дуже тяжкий інсульт, або якась травма мозку, яка несумісна з життям. І донори є, але реально лікарень в Україні, які займаються констатацією смерті мозку, дуже мало. Це навіть не одна п’ята, а можливо і не одна двадцята. Сумарно це мізерні цифри, тому такий дефіцит», - розповідає лікар-трансплантолог. 

Після констатації смерті мозку можна стати донором у двох випадках: якщо на це посмертно дають згоду родичі, або пацієнт за життя надав згоду сам.  

«Для того, щоб надати згоду, можна піти в будь-яку лікарню, в якій є трансплант-координатор і написати заяву «Прижиттєва згода на посмертне донорство», яка завантажується в єдину інформаційну систему, що є в Україні. Для цього необхідно мати паспорт і обов’язково залишити свій підпис. Так людина по смерті може стати донором автоматично без згоди родичів. Планувалося зробити таку заяву у застосунку «Дія», але це було ще до повномасштабного вторгнення. Поки що така опція недоступна», - говорить лікар. 

Він також зазначає, в перші місяці повномасштабної війни кількість операцій зменшилась. Але загалом в 2022 році було зроблено більше операцій, ніж у попередньому.  

«Це не зупинило ні лікарів, ні пацієнтів, пересадки проводяться на досить хорошому рівні. Держава це оплачує, вони є абсолютно безкоштовними для людей. І тому їх кількість зростає. Я думаю, цього року їх буде ще більше, ніж минулого. Розвиток системи йде, незважаючи на війну», - говорить трансплантолог. 

Україна йде до трансплантаційної незалежності

В українців справді з’явився унікальний шанс зробити пересадку органів у своїй державі.  

«В нашій лікарні за три роки більше двохсот пацієнтів отримали нові органи і можна поспілкуватись з будь-ким з них і пересвідчитися, що це абсолютно безкоштовно. Пацієнти взагалі нічого не купляють. Держава платить за трансплантацію нирки 800 тисяч гривень, печінки – 1,5 мільйони гривень, серця – 2 мільйони гривень, легень – 2,6 мільйона гривень. Це дуже дорогі операції, тому що вони високотехнологічні. Надзвичайно дороге обладнання і надзвичайно дорогі ліки треба для того, щоб орган не відторгся», - зазначає Максим Овечко. 

За його словами, тенденція йде чітко до трансплантаційної незалежності: коли ми самі повністю покриємо потребу в своїх органах:

«Це говориться і на рівні влади, і абсолютно всі українці, всі лікарі в цьому зацікавлені. Це буде наша велика перемога. Люди не будуть помирати, тому що кожного дня хтось помирає, так і не дочекавшись свого органу. І це не одна людина. Тому всі йдуть до цього. Зараз збільшується кількість центрів, ми так само їздимо і допомагаємо запускатися в плані роботи і в плані збільшення кількості трансплантацій, - говорить лікар. І додає, - це настане абсолютно точно, бо темпи величезні і кожного року йде позитивний приріст. Тому надіємось, що за наступні 3-5 років ми станемо трансплантаційно незалежною державою». 

Коли це станеться, тоді тисячі людей в Україні зможуть отримати фахову допомогу і жити наповну поза лікарняним ліжком. Також другий шанс отримають і сім’ї пацієнтів, як діти Маргарити, що чекають маму.