Як у Львові понад 400 років тому відкрили першу братську школу, де ставали провідниками

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита в цей день, 29 червня 1586 року. За організацією навчання і розпорядком шкільного життя вона перевершила подібні західноєвропейські школи того часу.

Про діяльність братських шкіл в Україні та у Львові зокрема — розповідає ІА Дивись.info.

Рівень освіти в Україні тоді був низьким

Рівень освіти XV – XVI століттях в Україні був досить низьким. Діяли переважно початкові парафіяльні школи. На відміну від православної Церкви, яка на Сході не мала жодної вищої школи, католики і протестанти в Європі, включаючи Річ Посполиту, закладали вищі учбові заклади — університети, академії, колегіуми.

У Кракові університет заснували 1400 року. Це стало причиною того, що молодь з українських шляхетських родин змушена була здобувати освіту за кордоном. До прикладу, у Краківському університеті протягом XV – XVI століттях одержали освіту більше 800 українців. Українцями були й 13 професорів цього університету.

Проте основною залишалася початкова (парафіяльна) школа. Парафіяльні школи існували здавна при більшості церков та монастирів, але вони не мали чіткої постійної організації і залежали від наявності освічених духівників, які бажали навчати дітей. Такі початкові школи існували при церквах в усіх містах і містечках, багатьох селах.

1572 року галицькі міщани добилися королівського привілею на право навчати синів у Львові та в інших містах «вільним мистецтвам».

Найбільшого визнання здобула Львівська братська школа, яка протягом тривалого часу залишалась зразком для решти, і статут якої запозичувався новостворюваними братствами.

Львівська братська школа

Особливе місце в історії розвитку освіти в Україні посідає Львівське братство. Перші відомості про нього датуються 1463 року. Натомість 1586 року братство отримало окремі права від антіохійського патріарха Иоакима, які були закріплені й поширені константинопольським патріархом Єремієм.

Організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у статуті, який став зразком для інших братських шкіл.

О 9-й ранку розпочиналися заняття влітку, а взимку вчитель сам визначав час початку навчання. Учень займав місце в класі, яке визначалося результатами його успіхів. Якщо хтось із учнів не заявлявся на урок — учитель посилав когось із вихованців з'ясувати причину. Навчальний день починався з молитви, а потім школярі відповідали домашнє завдання і перевірялися виконані вдома письмові роботи. Після цього вчитель пояснював новий матеріал і видавав учням завдання, щоб вони переписали їх вдома. Іноді урок проходив у формі бесіди чи диспуту. Потім відпочинок. Діти обідали і знову поверталися до школи, виконували і перевіряли домашні завдання один у одного.

Статут передбачав не тільки режим навчальної діяльності учнів, а й роботу вчителів. За поведінкою вихованців стежили спеціально призначені вихователі або старші вихованці школи.

Особливої уваги заслуговують стосунки братської школи і батьків, які були зафіксовані у статуті. Коли батько приводив сина до школи, то підписував угоду з учителем, де зазначалося, чого школа має навчити учня. Крім того, в угоді визначались і обов'язки батьків чи опікунів — сприяти навчанню та вихованню своєї дитини. Угоду підписували у присутності двох свідків, найчастіше це були сусіди. Обов’язком батьків була перевірка домашнього завдання.

До школи брали дітей усіх станів. Дітям з бідних сімей надавалась матеріальна допомога. А сироти були під повною опікою братства, яке вимагало від учителів своєї школи однакового ставлення до всіх учнів. Становище учня в школі залежало не під матеріального стану батьків, а від його особистого успіху у навчанні та поведінці.

Діалектику і риторику викладав один учитель. Підручники з цих предметів були написані латинською мовою, але у статуті Львівської братської школи були вказівки щодо вивчення цих дисциплін та філософських наук за посібниками, написаними слов'янською мовою.

Серед предметів, які вивчали в школі — курс інтегрованої математики. Наприклад: арифметику вивчали разом з геометрією й астрономією. Були поширені і предмети естетичного циклу: малювання, співи.

Кінець XVI — початок ХVII століття знаменувалися поширенням віршування. Вірші складали вчителі й учні.

До нашого часу дійшли вірші Лаврентія Зизанія, Кирила Ставровецького, Йова Борецького, Памво Беринди та інших.

1592 року за підтримки гетьмана запорізьких козаків Сагайдачного Львівське братство одержало від короля Сигізмунда III право викладати в школі сім вільних наук: граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику.

Першим ректором Львівської братської школи був грек Арсеній, архієпископ елассонський, який склав граматику «Адельфостер» і викладав грецьку мову. Львівська братська школа мала сильний викладацький колектив. Це:

• Стефан Зизаній — викладач грецької мови,
• Лаврентій Зизаній - викладач слов'янської,
• Кирило Транквіліон Ставроведький — автор релігійно-моральних міркувань,
• Іов Борецький — викладач грецької та латинської мов,
• Памва Веринда — лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника - словника енциклопедичного типу.

Львівська братська школа не тільки постачала братським школам навчальні посібники, а й готувала для них учителів.

Братські школи в Україні

За зразком львівської школи відкрилися братські школи і в інших містах: Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам’янці Подільському, Кременці та Луцьку.

У братських школах підвищеного типу крім читання, лічби, письма та хорового співу, вивчалися "сім вільних мистецтв". На високому рівні вивчали предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику; предмети квадривіуму вивчалися на дещо нижчому рівні, крім музики. Остання виступала одним із
основних навчальних предметів. У вивченні мов братські школи, як правило, пройшли дві стадії: грекослов’янську, потім – латино-польську.

На першому місці завжди стояло вивчення слов’янської мови. На другому місці – грецької мови, оскільки вона давала змогу засвоювати на високому рівні античну наукову літературу.

На другій стадії розвитку братських шкіл вивчалася ще й латинська мова, яку спочатку не вивчали, адже нею велись богослужіння у католиків. Пізніше братчики зрозуміли необхідність латині, оскільки вона є мовою західної науки (для продовження освіти у західних навчальних закладах). Польську мову вчили аби влада дозволила відкрити школу. У першій чверті XVII ст. почали викладати українську мову.

Братські школи відіграли важливу роль у національному відродженні. Вони виховували своїх учнів в дусі патріотизму, любові і поваги до рідної мови, до культури свого народу.

Вплив братських шкіл на формування національної свідомості українців

Виникнення широкої мережі національних шкіл в Україні було наслідком загального культурного піднесення і зростання потягу народу до освіти та науки, свідченням глибокого проникнення ідей гуманізму в громадське і культурне життя.

Школи не стояли осторонь політичних проблем, які хвилювали громадськість. Вони виховували учнів у дусі патріотизму, поваги і любові до мови й культури свого народу і протистояли католицьким та єзуїтським навчальним закладам, що служили знаряддям полонізації української молоді, наступу на українську культуру. Це сприяло пробудженню і зміцненню національної свідомості народних мас, посиленню їх боротьби за незалежність.

Програми братських шкіл та навіть їхні назви — греко-слов`янські — значною мірою зумовлювались ідеологічними мотивами. Українські братські школи вигідно відрізнялися від західноєвропейських тим, що в них навчалися діти різних станів. «Багатії над убогими в школі нічим вищі не можуть бути, — зазначалось у шкільних статутах, — лише самою наукою, плоттю ж рівні усі».

Деякі братські школи, особливо Львівська та Луцька, успішно конкурували з католицькими, єзуїтськими. Але багато з них не досягли належного рівня. Польський уряд вбачав у братських школах розсадник «схизми», визрівання протесту, тому всіляко перешкоджав їх розвиткові.

Іноді братські школи зазнавали фізичних нападів і розорень з боку фанатичних вихованців польсько-єзуїтських шкіл, що діяли з мовчазної згоди офіційної влади. Так, у 1634 році єзуїтські вихованці напали на Луцьку школу «з палицями, шаблями та іншою зброєю», вони «розігнали побоями хлопців із училища.. побили вчителя Петра Босинського» й усіх, хто їм траплявся, «шаблями палицями й камінням били й мучили»

Болючого удару завдало відступництво дворян — захоплені блиском польської культури, вони почали переходити до католицизму. Незважаючи на повсюдне поширення, братства так і не утворили якогось координуючого органу, вони не мали гарантованого фінансування і їхня діяльність залежала від певних осіб. Така ситуація призвела до занепаду багатьох братських шкіл. У 20-х роках XVII століття Львівська школа знизила рівень навчання, Луцька потрапила до рук уніатів, а Острозька перетворилась у католицький колегіум.

Та незважаючи на це, національна школа XVI - початку XVII ст. мала велике значення: братські школи були провідниками ідей гуманізму в Україні, їхній тісний зв'язок з суспільно-політичним життям країни сприяв піднесенню національної свідомості українського народу. Педагогічний досвід братських шкіл успадкували і розвинули освітні заклади наступних століть.

Період конфронтації між православними та католиками приніс не лише невдачі для українського суспільства. Він сприяв культурному піднесенню, чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності, виникла полемічна література, з'явилися гідні оборонці православної віри.

Діяльність братств, без сумніву, піднесла національну українську освіту, їх можна справедливо назвати науковою лабораторією, що розбудовувала шкільну освіту та розвивала книгодрукування. Сотні вихованців братських шкіл, пройнятих духом національних традицій, обізнаних в науці, ставали мандрівними вчителями і несли по містах та селах українське слово, будили національну свідомість.