Декомунізація Львова: найбільша жіноча організація в Україні, на честь якої перейменували вулицю
У 1893 році вулиця була названа честь польської королівської династії П'ястів. Пізніше, у 1946 році, була перейменована на честь радянського математика Миколи Лобачевського. І тільки у вересні 2022 року отримала назву Союзу Українок — найбільшої жіночої організації в Україні.
У межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви».
Жіночий рух на українських теренах розпочався водночас із зародженням феміністичних організацій у світі. На початку ХХ століття в Україні діяли жіночі товариства. Вони не лише працювали з гендерними темами, а й поширювали патріотичні ідеї.
Союз охопив жінок з усієї України
1 лютого 1917 року з ініціативи «Кружка ім. Ганни Барвінок» відбувся з'їзд львівських жінок на якому було створено «Союз українок» з осередком у Львові. Організаційним ядром «Союзу українок» стали 14 філій та 11 гуртків «Жіноча громада». На початку серпня 1919 року з ініціативи Бланки Баран, Іванни Одриної та Марії Струтинської жінки Наддніпрянщини та Галичини зустрілися у Кам'янці-Подільському і проголосили заснування «Союзу українок». Він охопив жінок усіх частин України. У 1921 році у Львові відбувся установчий з'їзд, на якому були присутні 312 делегаток від різних жіночих організацій Галичини, Волині, Буковини та з-за кордону. На з'їзді прийняли статут «Союзу українок».
Метою союзу була активізація жінок, піднесення їхнього освітнього й економічного рівня, суспільної гігієни, суспільної праці, участь у світовому жіночому русі тощо. Організація своєю працею виховала новий тип української громадянки.
9 травня 1933 року «Союз українок» ухвалив резолюцією, в якій засудив Голодомор.
З 23 червня по 27 червня 1934 року в Станиславові (нині Івано-Франківськ) «Союзу українок» організував «Конгрес українського жіноцтва». На конгресі були присутніми понад десять тисяч жінок, і не тільки із Заходу України, але й з різних країн Європи, Канади, США, а також представниця Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу Мері Шіпшенкс.
1938 року польська влада заборонила на кілька місяців «Союз українок».
Після заборони польською владою організація відновила діяльність у Львові та Києві
Діяльність «Союзу Українок» відновили у 1989 році у Львові, а у 1991 році була утворена Всеукраїнська жіноча громадсько-просвітницька організація «Союз Українок» у Києві. У статуті зазначено, що вона є «… спадкоємницею демократичних традицій СУ, що діяв в Україні з 1917 року, був ліквідований внаслідок більшовицької окупації у 1939 році і відновив свою діяльність у 1991 році».
Серед тих, хто відроджував організацію, були Катерина Стеценко, Олена Суслова, Галина Дацюк, Надія Самуляк, Надія Харчук, Ольга Горинь та Олена Замостян. Коли спілку очолила Лілія Григорович, вона втратила феміністичний характер і багато її учасниць та засновниць покинули організацію.
У січні 2014 року Союз українок увійшов до Комітету жіночого спротиву.
Союз українок займався просвітленням
У першій половині 1920-х pоках праця «Союзу українок» була спрямована на відновлення діяльності у воєнній руїні й на організаційні заходи. Пізніше — на приєднання жінок-селянок до «Союзу українок».
У програму курсів надання фаху українським жінкам. «Союз українок» вчив їх веденню дитячих садків, хатнього і городнього господарства, основ гігієни. Випускниці таких курсів, а їх було понад 200, працювали здебільшого у філіях «Союзу українок». Вони займалися куховарінням, трикотажним в'язанням, вишиванням, кроєм та шиттям та іншим.
Проводили й освітню роботу. Союз Українок влаштовував літературні вечори, доповіді, виставки, відзначав різні річниці тощо. За допомогою інструкторок ці акція поширювалася й на села. 1936 року при 36 філіях і 203 кружках існували бібліотеки. Тоді ж діяло 145 гуртків доросту для дівчат 14 -18 pоків. Там вони вивчали українознавство, народне мистецтво, хатнє господарство тощо.
Видавнича діяльність «Союзу українок» була незначною. Першим офіційним органом організації був «Жіночий вістник». Крім інструкцій, календарів, рефератів Головної Управи та кількох брошур, «Союз українок» видавав часопис «Жінка». Його редактором з 1935 року була Мілена Рудницька.
Організація тісно співпрацювала з такими ж міжнародними
Керівництво «Союзу українок» встановило зв'язки з міжнародними жіночими організаціями. 1923 році спілка стала частиною «Міжнародного жіночого союзу» і брала участь у його конгресах у Римі, Парижі, Берліні й Марселі. Організація навіть мала свою секцію у «Лізі миру і свободи». Крім того кооперативна секція «Союзу українок» стала членом «Жіночої кооперативної ґільдії» і брала участь в її конгресах у Відні, Лондоні та Парижі.
Взаємини з міжнародними організаціями допомагали жінкам у заходах проти терору окупантів на українських землях. У 1924 вдалося Мілені Рудницькій піднести в закордонній пресі справу вбивства польською поліцією Ольги Басараб — громадської діячки Галичини початку XX століття. А у 1933 — справу штучно організованого голоду на Центральних і Східних Землях.
А восени 1939 року «Союз українок» було ліквідовано радянською владою.
Коментарі