Безпечне народження: запустили проєкт про пологи під час війни

Мета проєкту – допомогти жінкам зорієнтуватися в масиві інформації  про вагітність і пологи, аби вони могли прийняти зважене рішення і знали, як діяти в екстреній ситуації.

«У час війни, яку росія 8 років веде проти України, жінкам часом доводиться народжувати в абсолютно екстремальних умовах. Інколи дістатися до медичного закладу небезпечно і жінка народжує в укритті, у підвалі, чи вдома. Проєкт “Безпечне народження” для тих, хто чекає малюка і шукає додаткову інформацію, щоб підготуватися до пологів та післяпологового відновлення. І для тих, хто проживає у прифронтових регіонах, і для тих, хто знаходиться у відносно безпечних містах. Бо ніколи не знаєш, де застане повітряна тривога, і коли буде відносно безпечний момент переміщатись у пологовий», — каже засновниця проєкту Вікторія Лучка.

Цей проєкт для усіх жінок, їхніх партнерів чи партнерок, які готуються до пологів, і які хочуть володіти збалансованою інформацією про пологи та післяпологовий період.

«Що більше жінка знатиме про фізіологію пологів і як можна собі допомогти у пологах, як налагодити грудне вигодовування, як прожити перші години після пологів, як якісно відновитися, як організувати побут з малюком, тим скоріше жінка здобуде опору у своєму материнстві», — додають автори проєкту. 

Про те, як виникла ідея проєкту, розповідає засновниця Вікторія Лучка.

«У травні цього року я познайомилася з канадською акушеркою  Бетті-Енн Девіс. Це була доленосна зустріч. Я приїхала перший раз до Львова з 7-місячною донькою з Відня, куди я тимчасово перебралась на початку повномасштабної війни росії проти України. А Бетті-Енн приїхала з місією – допомагати українським акушеркам, поділитися  своїм багаторічним досвідом роботи та досліджень. Мабуть, вже тоді в неї була і таємна мета – допомогти акушеркам здобути власну автономію у професійній діяльності

І ми – група ініціативних жінок – доули, перинатальна психологиня, і я, мама та правозахисниця – почали серйозно думати в напрямку змін. Не локальних, хоча це дуже важливо, а системних, на державному рівні».

За словами Вікторії, перша проблема в українській системі акушерства – те, що акушерський догляд жінкам у період вагітності та пологів надають переважно лікарі акушери-гінекологи, а не акушерки:

«Лікарі, яких вчать у вузах розбиратись у патологічних станах, у тому що є “не нормою”, у складних випадках. І це прекрасно, що лікарі мають цю кваліфікацію. Але дуже рідко можна зустріти лікаря, який був  безперервно у пологах з жінкою від самого початку пологів і аж до завершення. Який бачив увесь процес пологів, не уривками у своїх візитах від породіллі до породіллі між пологовими залами, а цілісно з одною жінкою пройшов увесь шлях. А це може бути і 8, і 16 годин, і більше. Це означає підтримувати жінку, допомагати їй проживати перейми, створювати безпечний простір і головне – не втручатись. Не спішити, не стимулювати. А бути поруч на той випадок, коли потрібна допомога, активні дії. Уривчасті візити – створюють фрагментарне враження пологів, не дають можливості зрозуміти жінку, цілісно сприйняти картину.

Це власне відповідальність акушерки – приймати фізіологічні пологи. Пологи низького ризику без ускладнень та патологій. А завдання лікарів – надавати кваліфіковану допомогу при ускладненнях. Чи то у лікарні, чи в пологовому центрі, чи вдома. І саме для цього вони і вчаться».

Зараз, каже Вікторія, акушерки в Україні не мають повноважень самостійно приймати пологи. Відповідальність за пологи залишається за лікарем. Тому, на думку Вікторії, збільшується тенденція до медикаментозних пологів і численних рутинних втручань у процес. 

– Навіть  тоді, коли жінка для себе обирає інший варіант – прожити пологи максимально фізіологічно, їй часто доводиться за це боротися прямо у пологах. Лікар – спеціаліст, якого вчили вирішувати проблеми і давати раду патологіям, акушерка ж – це медичний фахівець з фізіологічних пологів.

Друга проблема, на думку Вікторії – це брак кваліфікованих акушерок в Україні та брак освітніх можливостей професійного розвитку для акушерок.  

– І в сумі це дає класичну проблему «курка-яйце»: акушеркам не можна зараз дати автономію, бо вони здебільшого недостатньо кваліфіковані, але й акушерки не можуть покращувати свої навички, бо їх відсторонюють від процесів прийняття рішення та відповідальності у вагітність, в пологах, та після пологів. 

Пригадую, ми сиділи у Львові в кнайпі, Бетті-Енн ділилась історіями про те, як Канада дійшла до трансформації своєї системи положництва, створення професії акушерки, унормування домашніх пологів. Моя дочка Квітослава в той час повзала десь навколо.

Наші мрії про реформу акушерства в Україні в той момент перервала повітряна тривога. Бетті-Енн тоді сказала дуже важливу річ. Що немає часу чекати. Війна – коли жінки народжують у підвалах пологових, в метро, на передовій – це великий поштовх до змін. Бо хто як не акушерка зможе приїхати і допомогти жінці у віддалених районах, коли є труднощі з добиранням у пологовий? Хто як не акушерка може супроводжувати жінку під час вагітності-пологів та після пологів, коли навантаження на медичну систему шалене, коли лікарні та медичні установи зруйновані. Коли треба шукати рішення негайно. І власне акушерка – це та спеціалістка, яка йде за жінкою, надає професійний догляд будь-де. І для цього не обов’язково потрібна лікарня. Це може бути і дім, і пологовий центр, в якому працюють лише акушерки. Чи лікарня, коли є потреба медичного втручання. 

У серпні минулого року Вікторія відвідала одну з найбільших акушерських конференцій:

– У залі зібралися близько 500 людей, я нервово чекала свого виступу. Зал був схожий на амфітеатр. Я стояла внизу, а навколо сиділи досвідчені акушерки та дослідники з усіх куточків Європи, Америки. Я була єдиною українкою в залі. Я, не акушерка, мала виступити перед поважною спільнотою і розказати наші історії народження в часі повномасштабної війни. Моя донька, якій тоді було 10 місяців, гуляла по сцені та завдавала ведучій клопоту. 

Десять хвилин виступу проминули блискавично швидко для мене. Я завершила словами про те, що у нас немає часу чекати. Нам потрібно діяти зараз, щоб змінити систему акушерства в Україні. І я закликала учасників конференції долучитися до цієї трансформації у свій спосіб. Робити дослідження в Україні, навчати українських акушерок, донатити гроші на проекти в Україні.

Це був дуже зворушливий момент для мене. Люди аплодували стоячи, у багатьох були сльози на очах. Бо вони почули історії українок, які народжували під обстрілами. 

Вікторію до цієї теми привів власний досвід пологів:

– Я народжувала вдома, у супроводі кваліфікованої акушерки в Києві. Хоча пологи вдома в Україні ніяк не регламентовані, сотні жінок обирають власний дім місцем народження дитини з тих чи інших причин. Хтось боїться медичної системи через попередній негативний досвід, хтось почувається більш безпечно вдома, адже знаходиться на своїй території і хоче відчути себе головною в пологах. Часто це питання рутинних маніпуляцій, які зустрічаються в пологових будинках, і жінка, яка обирає пологи вдома, не хоче витрачити свої сили під час пологів на боротьбу з медичним персоналом, тож вирішує народжувати вдома з акушеркою, якій довіряє. Таких жінок сотні і важливо, щоб вони також мали можливість безпечно народити вдома з кваліфікованим медичним персоналом. 

Для мене народжувати вдома – було раціональне й виважене рішення. Я багато готувалась до пологів і хотіла прожити цей досвід максимально фізіологічно, без медичних рутинних втручань, у спокійній атмосфері, разом з чоловіком та акушеркою, яка консультувала мене протягом усієї вагітності, і з якою у мене вибудувались теплі довірливі відносини. Але переїзд у пологовий за потреби – завжди залишався відкритою опцією. У країнах, де домашні пологи є внормовані, це називається трансфер.  Лікарня знає, де і коли відбуваються домашні пологи і готова прийняти 

жінку та дитину якщо виникає така необхідність. Як свідчить статистика, переїзд у лікарю зазвичай відбувається через бажання жінки отримати епідуральну анестезію. 

Саме власний досвід пологів вдома привернув увагу Вікторії до української системи акушерства. 

– Акушерська модель – це те, як влаштовано надання догляду жінці у період вагітності, пологів та після пологів у країнах західного світу. Голандія, Данія, Британія, Канада, Нова Зеландія, Австралія – одні з найяскравіших прикладів акушерської системи. У цих країнах  високий відсоток жінок, які обирають для себе акушерський догляд. Але пологи вдома, як частина медичної системи, доступна навіть і у близьких територіально та історично до України країнах. Наприклад, у Польщі. 

В акушерській системі першою інституцією, де жінка може народжувати, є дім. Такі пологи приймає сертифікована акушерка. Друга інституція – це акушерський центр. Там пологи приймають лише акушерки. Вони часто розташовані при лікарнях. Але є й абсолютно автономні акушерські центри. І третя інструкція – це лікарня. При показаннях передбачений трансфер під час пологів з інституцій першого та другого рівня до лікарні. І це є частиною системи. 

Моя велика мрія зараз, власне всієї нашої команди safebirth.in.ua – це запровадження в Україні акушерськоїсистеми. Щоб жінка могла безпечно народити там, де обере: у лікарні, в акушерському центрі чи вдома. Щоб акушерки стали автономними, підвищили свою кваліфікацію і могли надавати жінкам безперервний  догляд у період вагітності, пологів та після пологів.