«Найкрутіші зараз носять військову форму»: розмова з розвідником про патріотизм, армію та тригери

ІА Дивись.info поспілкувалась з розвідником із позивним «Бойко». Тут про особливості служіння у розвідці, ставлення до роботи у «тилу», патріотизм та те, чим цивільні можуть допомогти наблизити перемогу.

Український «пропагандист» та перші два тижні Великої війни

Військовий служить вже втретє і вдруге — на війні. Спершу проходив строкову службу 2011 року.

«Це було свідомим рішенням. І вже тоді я вирішив, що напровсяк потрібно бути готовим. Коли росіяни вторгнулись в Україну 2014 року, мене двічі призивали. Один раз навіть відмовили, бо сказали, що моя спеціальність є непотрібною. Коли я прийшов вдруге, мене взяли», — розповідає наш співрозмовник.

Це був 2015 рік. Стрілецький батальйон: «Був час, аби “розкачатись” і я не мав тоді нічого напряму пов’язаного із розвідкою, бо у нас навіть не було передбаченого такого підрозділу. Ми самі виїжджали на об’єкти, прокладали стежки».

Він каже, що розумів, що Велика війна з Росією, найімовірніше, почнеться, втім не чекав із зібраними речами, аби не розводити паніки. Натомість, говорить, було розуміння, що робити у перші два тижні. Це була інформаційна частина.

До 24 лютого 2022 року чоловік працював із іноземним проєктом щодо розвитку малих міст та в медіасфері — робив матеріали про війну.

Жартує, що до повномашстабної війни працював таким собі українським «пропагандистом», бо показував те, що відбувається насправді. Окрім цього, комунікував із іноземними ЗМІ.

«Доходило до того, що ми шукали журналістів, які приїжджали на замовлення Russia Today (RT — російська пропагандистська державна багатомовна телекомпанія - ред.) та показували певну картинку про те, що буцімто нацисти захопили владу. Їх ми передавали компетентним органам», — ділиться чоловік.

Після того чоловік прийшов до підрозділу офіцера, з яким вже служив: «Знав, куди я йду і з ким. За собою привів ще людей. Так і сформувався підрозділ».

Розвідка — розум, очі, рішення

Питаю про особливості роботи розвідників. Нацгвардієць відразу інтригує, що «це дуже цікаво». І додає:

«Дуже часто всі бачать результати спецоперацій, але насправді це 24/7 та 7 днів на тиждень дуже багато рутинної роботи. Усе залежить від того, де ти і чим саме займаєшся. Якщо у тебе стоїть задача виявити російські мережі, наприклад, то ти своїми ніжками ходиш, спілкуєшся із сотнями людей, аналізуєш цю інформацію, знаходиш агентів. Наступний етап - аналіз того, що є у ворога: супутникові знімки, фото з безпілотників. А якщо не рутинна робота, то ти перевіряєш кожну стежку і коли вночі заводиш людей, маєш пересвідчитись, що нею ніхто не проходив, вона не замінована тощо».

Окрім цього, розвідка шукає маршрути для техніки, машин для евакуації поранених. У деяких підрозділах вони можуть виступати першопрохідцями, коли щось стається. Зрештою специфіка роботи залежить від моменту та місця, констатує співрозмовник.

І додає, що в розвідку може податись кожен охочий, але не всіх туди візьмуть. Насамперед найважливішою для розвідника є фізична підготовка, максимальна витривалість: «Ти маєш розуміти, що вдень потрібно пройти 30-40 кілометрів. Якщо витримуєш, то маєш добру фізичну форму. А це зважаючи на те, що за спиною у тебе 30-40 кілограмів, ти у берцях, бронежилеті, інколи ти повзеш, інколи — в болоті».

Додає, що важливо також бути й емоційно витривалим. І розвідники мають швидко ухвалювати конкретні рішення. І насамкінець — аналітичний склад розуму, аби швидко працювати із великим обсягом інформації та робити висновки. У розвідці помилок не пробачають. Принаймні серйозних.«Бойко» сміється з останньої тези. Говорить, що суттєвих помилок не робили, якщо всі цілі:

«Розвідка - це мультизадачність. Тому не завжди ти можеш бути на зв’язку, аби ухвалити критично важливе рішення. А якщо говорити про те, що би я сказав собі тоді, то, напевно, підтягнув би фізичну форму. У перші місяці завжди важкувато».

Розвідка, зрештою, це універсальні солдати, які можуть та вміють виконувати будь-які бойові задачі: «Що б не сталося, завжди на завдання вирушає розвідка і це навіть подобається, бо ти завжди будеш в епіцентрі подій, нічого не пропустиш».

«Ворога краще переоцінити»

Говоримо й про росіян в межах того, що цивільні часто знецінюють ворога, а між тим подекуди й втрачають наснагу жертвувати на збори військових.

«В окупантів є важлива мотивація, яка існує на війні — вижити. Тому вони будуть убивати, нищити та атакувати. Недооцінювати ворога ніколи не варто. Краще переоцінити, аби бути готовим до будь-якого розвідку подій та бути ефективнішими. Так, ми можемо говорити про те, що у росіян стали гірші танки. Так, це правда, але вони продовжують стріляти. Наша відмінність у тому, що в нас найголовнішою цінністю є людина», — коментує він.

Чи має розвідка свої забобони?

Відповідає, що безпосередньо ні. Втім, у кожного розвідника є персональні «витівки», які вони виконують перед бойовим виходом чи завданням. У нього — дзвінок до коханої дружини та мами, аби вони не хвилювались, коли чоловік буде кілька днів без зв’язку.

«Чи кажу мамі, що ми зараз у районі, де пошкодили вишку (зі зв’язком - ред.), тому, коли полагодимо, відразу дам про себе знати», — сміється він.

Говорить, що найважливіше для розвідки - чітко та правильно виконувати свої обов’язки, аби зберегти особовий склад, ухвалювати рішення.

Зрештою дні розвідника не є подібними між собою. Залежність є від часу та місця. Інколи доводиться провести цілу добу у лісі та тишком-нишком відслідковувати, що відбувається обабіч й неподалік. Але наснаги у бою та далеко від дому надають банальні речі — жарти, обговорення різноманітних тем.

«Інколи це банальні дискусії, що і як робити. З побратимом ми постійно б’ємось об заклад про те, що буде наступного місяця на базі аналітичної інформації, до якої ми маємо доступ. Сперечаємось на 4 “маскарпоне” чи лимонні тарти. З одним хлопцем уклали парі, чи він одружиться до кінця року. І якщо я програю, то з мене кілограм “маскарпоне”. Ймовірно, що на Новий рік весь підрозділ смакуватиме десертом, якщо хтось програє», — ділиться розвідник.

Такі речі, говорить, допомагають повернутися до життя. Також є постійна підтримка за межами служби. Головне — мати довіру до побратимів, бо ти не знаєш, коли саме ця людина врятує тобі життя.

Поміж цим, говоримо про військових у тилу і чому їх суспільство часто критикує.

«Люди, які ніколи не були на війні, не мають розуміння, яку функцію виконують такі воїни. Уночі ми спимо спокійно, але ППО працює, їхня розвідка працює. Усі чули про мобільні групи, які виїжджають збивати російські ракети, але чи хтось ставив собі питання, що інколи ці хлопці доби-дві-три не сплять, виконуючи таку роботу; для того, аби хлопцям було простіше і вони швидше орієнтувалися, є розвідники, які допомагають їм корегувати ці удари. Вийдіть уночі з ліхтарем і знайдіть у небі, як щось летить», — коментує нацгвардієць.

Також йдеться про допомогу у виявленні російських мереж. Часто хлопці у цивільному допомагають у цьому. Це підвезення зброї й прокладання маршрутів, охорона критичних об’єктів по всій країні. Тут теж працює розвідка:

«Якщо люди цього не бачать - це, мабуть, добре. Отже й ворог цього не помітить».

Які питання дратують військових?

Крім запитань про закінчення війни, «Бойка» нервує, коли питають: «Ну шо там?».

«Особливо, як їх ставлять чоловіки, яким за 30 років. Якщо це відбувається, коли поряд дружина, вона одразу мене відволікає і заспокоює», - підкреслює він.

Українські військові, акцентує, нікого не вбивають, а знищують ворога, звільняють землю.

«Ми змушені це робити, бо росіяни до нас прийшли. І в цьому наша відмінність із ворогом: вони прийшли до України, аби вбивати заради захоплення територій», — пояснює, що ця форма має бути правильною.

А останні два місяці його дратує наступне: коли чоловіки звертаються із питанням про те, як потрапити на службу:

«Воно складне. Відповідаю. Після чого вони кажуть, що подумають. Часто люди, коли бачать військових, намагаються показати, які вони круті. Але потім “відсіюються”. Страх - це нормально, але не варто нервувати цим, а після цього публікувати світлину зі спортзалу із підписом “Справжні чоловіки мають тренуватись”. Якось ми приходили в один із залів віддати речі нашому побратиму і всі завмерли, музику вимкнули, бо думали, що військкомат прийшов. Ті, хто хотів піти на фронт, просто беруть та роблять».

Натомість, коли люди відпочивають та транслюють веселе спокійне життя - це не викликає такого обурення. Однак, говорить, це також має межу.

«Бісить, що чоловіки, які виїхали за кордон, кажуть, які вони круті. Так ти повернись сюди! Зараз інші пріоритети. Бажання похвалитись та показати, що ти кращий за когось, дратує. Найкрутіші зараз носять військову форму. Саме зараз. Потім буде інша ситуація. Сподіваюсь, що через кілька років, найкрутішим буде той, хто зможе започаткувати власний стартап. І це найважливіше, бо без цих хлопців у формі нічого може не бути. Усе вирішується саме зараз. І це людям потрібно зрозуміти», — пояснює, бо тригерить це через те, що в нього є побратими, які полягли і в них є родини, котрі не розуміють, чому так відбувається. І додає:

«Бісить, що по центру (Львова - ред.) ходять п’яні як чіп люди, поки військові у болоті по коліна в окопах. З іншого боку, люди мають право відпочивати, але не варто це робити напоказ».

«Я українець і бойко»

Нацгвардієць каже: найважливіше - не забувати, ким ти є. Саме тому на тезу про те, що патріотичні настрої в Україні зросли, відразу називає свій позивний. І він є таким через те, що він з Бойківщини. Тут історія набагато цінніша.

«Тому, коли молодь говорить про патріотичне вдосконалення, я рекомендую одне: спершу вивчіть, звідки ви. Якось ми їхали неподалік Кривого Рогу і побачили пам’ятник. Подумав, що ще не знесли радянський монумент. Спинились, а це пам’ятник (Костя - ред.) Пестушка. І почали думати, хто він. Виявилось, це отаман Холодного Яру.

Коли ти знаєш, звідки ти і звідки твоє коріння, ти маєш більшу прив’язаність до своєї території і краще розумієш не тільки себе, а й Україну. Коли ці поняття розмиваються, з’являється “какая разніца”. Є досі у Луганській та Донецькій області люди, які пам’ятають, що відбувалося у 30 роках, як їх нищили більшовики – ті, хто пам’ятає ці тисячі повстань. Це люди, які розуміють, чому варто захищати свою землю», — вважає співрозмовник.

Додає, з Львівщини зараз пішли насамперед воювати ті, хто знають, хто такі УПА, Січові Стрільці, бо мають цю «прив’язку» до минулого: «І тут не йдеться про особливе виховання чи уроки в школі, а усвідомлення та пошук свого коріння».

Відійти від «обезликування» людей

Його тішить, що Україна відійшла від радянських наративів приховування реальності. Зокрема, йдеться про наслідки війни:

«У нас спершу говорять "людина", а потім про те, що в неї інвалідність. Нам це показують і це є перший крок. Наступним має стати те, що ми показуємо, що люди загинули і ми не маємо цього приховувати. Але й не маємо на цьому спекулювати».

Вважає, що не потрібно узагальнювати всіх, хто поліг на війні, як окрему когорту — “Герої сучасної російсько-української війни”. Це ж стосується жертв серед мирного населення:

«Ми маємо знати імена та історію кожного. Бо це люди, котрі кимось працювали, щось робили, але пішли на фронт 24 лютого та, на жаль, загинули. Тоді ми знову говоримо про людину, а не про абстрактних жертв, яких тисячі. Радянський міф саме на цьому й будувався, що нам розповідали про якогось невідомого солдата, на якого кожен “накидував” щось своє. А коли ми у кожному районі, селі та місті будемо знати, хто загинув і його історію, ми ніколи не потрапимо у пастку цих абстракцій. Бо навіть кожна дитина знатиме імена борців за Незалежність, якими би не були вороги та влада».

Додає, тільки таким чином, ми зможемо уникнути будь-яких маніпуляцій та міфів, які й досі намагаються нам нав’язати вороги.

Я в тилу. Як можу допомогти?

А для тих, хто зараз у тилу, «Бойко» радить допомагати тим, чи можете: плести маскувальні сітки для воїнів, долучатись до пожертв, а чоловікам — тренуватись.

«Немає непотрібних людей. Кожен щось може дати. Ремонт машин, енергетичні батончики. Маєте можливість - донатьте. Якщо не маєте - це не значить, що ви ніяк не можете повпливати на наближення Перемоги. Якщо працюєте, то сплачуйте податки. Найважливіше, що може зробити кожен українець - мислити критично: припинити поширювати пропаганду та дивитись “хароших руских”», — радить нацгвардієць.