Один з найгарніших театрів Європи: про львівський театр опери та балету

Львівський театр опери і балету відкрили в центрі міста 21 вересня 1940 року. Це один з найгарніших театрів України і Європи загалом.

Будівля театру

Міський театр став однією з найвизначніших споруд Львова, збудованих наприкінці періоду, який в історії архітектури характеризується як «історизм», або «еклектика». Стилістично споруда відноситься до неоренесансу та необароко, але присутні також елементи модерну. Застосовано велику кількість форм обидвох стилів та рясне скульптурне декорування. Ретельно опрацьовані і декоровані усі фасади, а не лише головний, оскільки споруда не входить у жодну лінійну забудову і має достатньо добрий круговий огляд. Будівля на залізобетонному фундаменті і кам'яному цоколі збудована переважно з цегли. У перекриттях застосовано залізобетонні конструкції. Займає територію розмірами 45×95 метрів. Застосовано сучасні станом на 1900-й рік інженерні рішення у комунікаціях.

Наприкінці 2013 року будівлю обладнали спеціальною підйомною платформою, яка уможливлює самостійне відвідування опери людьми в кріслах колісних.

Основою головного фасаду є складний портик, опертий на коринфських колонах колосального ордеру і потрійній аркаді, архівольти якої в свою чергу стоять на іонічних колонах. Уся будівля і зокрема головний фасад має почленований глибоким горизонтальним рустом перший ярус. Три входи влаштовані у нішах. Входи фланкуються тосканськими колонами, також заглибленими у ніші. Портик вінчає утворений гербовими щитами фриз і трикутний, багато декорований скульптурою фронтон.

Найбільш декорованою частиною головного фасаду є поле трикутного фронтону розмірами 4,2×20 м. Його прикрашає скульптурна композиція Антонія Попеля «Радощі та страждання життя». Виготовлена з гідравлічного вапна з домішками цементу. На краях фронтону розміщені дві бронзові скульптурні групи з крилатими символічними постатями. Зліва — «Комедія і драма», справа — «Музика». На вершині — статуя «Слави» з позолоченою пальмовою гілкою піднятою над головою. Гілка символізує нагороду тим, хто присвятив себе мистецтву. Усі скульптури авторства Петра Війтовича.

З двох боків під куполом також розміщено бронзові скульптурні групи Едварда Подгурського. Під фронтоном проходить фриз із гербових щитів з прізвищами відомих польських акторів, виконаний Едмундом Плішевським за ескізами Ґорґолевського. Фриз двічі розривається парними постатями муз, виконаних Антонієм Попелем, Тадеушем Вісньовецьким, Юліушем Белтовським та Юліаном Марковським. Між статуями муз уміщено барельєфи міфологічної тематики. В архівольтах арок лоджії розташовано алегоричні фугури авторства Станіслава Вуйцика. Замкові камені арок виконані у вигляді голів левів. На краях другого ярусу головного фасаду в півциркульних, завершених конхами нішах встановлено дві триметрові сидячі алегоричні статуї з полянського пісковика. Зліва жінка з маскою авторства Антонія Попеля уособлює Комедію, справа жінка з ножем — Трагедію, скульптор Тадеуш Баронч. Дах театру двосхилий, над сценою влаштовано чотирикутний у плані купол. Наріжні вежечки купола — це замасковані вихідні вентиляційні отвори. Масивні обеліски тильного фасаду — замасковані комини.

Розташування

Ще на стадії обговорення ідеї, коли місце під будівництво лише обиралось, одним з основних питань було впорядкування території навколо театру, його взаємодія з навколишнім архітектурним середовищем. 1905 року існував проєкт створення пам'ятника Шевченкові перед оперним театром за проєктом Богдана Лепкого, за спонсорування Костянтина Володковича. Довго тривала справа спорудження пам'ятника Юліушу Словацькому, також не доведена до кінця. Автором мав виступити Едвард Віттіг. До 1939 року було лише обрано місце. Пам'ятник, але уже В. І. Леніну було встановлено 1952 року (скульптор Сергій Меркуров, архітектори В. Шарапенко, І. Француз), а у вересні 1990 року — демонтували. Непростим був шлях появи фонтану. Проєкт Міхала Лужецького від 1905 року, як і пізніший задум світлового фонтану 1930 року реалізовано не було. На початку 1980 років фонтан збудовано, але він так ніколи і не запрацював. На його місці влаштовано клумбу. У 2000-х роках відбулась перебудова колишнього готелю «Дніпро» на проспекті Свободи, 45 (за австрійських часів — «Нью-Йорк»), зведеного 1912 за проєктом Романа Фелінського у помірковано-неокласичних формах модерну. Було споруджено ще кілька поверхів і споруда готелю стала візуально конкурувати з головною домінантою проспекту — театром. При цьому було порушено елементарні дозвільні процедури. Висвітлення незаконного будівництва у пресі не дало результатів.

У жовтні 2020 року площу навпроти театру відбулась реконструкція площі перед Львівським Національним Академічним театром опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Нова площа і сухий фонтан стали подарунком жителям і гостям міста Львів від компанії «Сокар Благо».

Історія

Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року за проєктом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського — автора багатьох монументальних споруд Польщі й Німеччини.

Відкрився театр для глядачів 4 жовтня 1900 р. прем'єрою лірико-драматичної опери «Янек» Владислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Головну партію співав український тенор Олександр Мишуга. В урочистому відкритті взяли участь письменник Генрик Сенкевич, композитор Ігнацій Ян Падеревський та делегації з різних європейських театрів.

1892 року закінчувався 50-літній привілей на використання містом давнього театру, що належав фундації Станіслава Скарбека. Задовго до цієї дати розпочали пошуки місця під будівництво нового міського театру. У Політехнічному товаристві Львова відбувалася публічна дискусія. Розглядали ділянки на місці колишнього Низького замку, площі Святого Духа (нині площа Підкови), площі Голуховських, парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка), площі Смольки (нині Генерала Григоренка), площі Галицької, Губернаторських Валів (територія між вулицями Винниченка і Підвальною). Кожна з ідей упиралася в потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як, наприклад, дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), палацу Бесядецьких, Порохової вежі з гімназією чи частини оборонних споруд бернардинського монастиря. При цьому цінність пам'яток не брали до уваги (характерна особливість містобудівних проєктів того часу). Але брак коштів унеможливив будь-який із варіантів.

1894 року місто отримало позику в 10 млн крон, з яких 700 000 планували витратити на будівництво театру. Для цього зрештою було обрано площу Голуховських, що, зокрема, визначалося тим, що ділянка повністю належала місту. 12 липня 1895 року був оголошений конкурс із доволі специфічними умовами — проєкт мав бути виконаний лише «архітекторами польської та руської національності». Останній термін надсилання проєктів — 1 січня 1896 року. Журі складалося з 11 членів, серед яких, зокрема президент міста Едмунд Мохнацький та 6 архітекторів, обраних міською радою. На конкурс надійшло лише два проєкти, які розглядали без розкриття авторства під умовними «гаслами». Першу премію присуджено проєктові Зиґмунта Ґорґолевського, хоч із поважними засторогами щодо переробки. Оскільки Горголевський займав посаду директора цісарсько-королівської Державної промислової школи у Львові, щоб уникнути звинувачень про зловживання службовим становищем, свій проєкт він спочатку надіслав у Лейпциг, звідки вже анонімно його переслали до Львов. Не бажаючи прийняти поразку, суперник по конкурсу Ян Завейський ініціював активну громадську дискусію. З цього приводу відбулося два засідання Політехнічного товариства за участі Завейського і провідних львівських архітекторів. Було прийнято рішення модифікувати обидва проєкти і повторно розглянути. Після модифікації перевагу Горголевського було лише підтверджено. Після цього продовжувалося внесення змін до проєкту, які однак хоч і були численними, але загало́м не змінили вигляду майбутнього театру. На вулиці Сонячній, 6 (нинішня Куліша) за проєктом Горголевського спільно з Іваном Левинськи було також заплановано будівництво дому для зберігання декорацій. 1898 року для уточнення питань пластичного декорування фасадів скульптор Петро Гарасимович виготовив гіпсову модель.

На початку будівництва гостро постало питання фундаментів. Через складні геологічні умови випробування ґрунту тривало довго. Точка зору фахівців магістрату, які пропонували будівництво на стрічковому фундаменті, принципово розходилася з позицією членів Політехнічного товариства, яке вважало такий спосіб ненадійним і пропонувало два альтернативні проєкти фундаментів, що загрожувало підняттям вартості будівництва майже на 25 %. Однак рішення залишалось за магістратом, і 5 червня 1897 року було розпочато земляні роботи, а від 21 серпня 1897 — бетонування. Детальний проєкт фундаменту та керівництво бетонуванням виконав професор Львівської політехніки Ян Богуцький. 26 січня 1898 року на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь про хід робіт, де вкотре критиками був атакований сам задум стрічкових фундаментів. Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручено фірмі Івана Левинського, асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в Сянку.