Яків Головацький: про співзасновника та зрадника «Руської трійці»

В цей день, 20 жовтня 1814 року, видатний діяч народився. Тож більше про нього — розповідає Дивись.info.

Працював на користь відродження української мови

Народився Яків Головацький у багатодітній родині греко-католицького священника. А навчався у Львівській початковій школі та Львівській гімназії. У 1831 році вступив на філософський факультет Львівського університету (нині – Львівський національний університет імені Івана Франка).

У 1832 році, перервавши навчання в університеті, подорожував містами і селами Галичини, Буковини та Закарпаття, збирав та записував народні пісні, вивчав рукописи й стародруки церков та монастирів.

Упорядковував особові збірки документів та приватні бібліотеки на запрошення їхніх власників, зокрема у 1832 році спільно з І. Вагилевичем упорядкував бібліотеку графа Я. Тарновського у селі Дикові.

У 1833 році спільно з М. Шашкевичем та І. Вагилевичем став фундатором напівлегального демократично-просвітницького та літературного угруповання «Руська трійця», члени якого ставили собі за мету «все життя працювати на користь народу і відродження руської народної словесності», тобто рідної української мови.

У 1833 році члени гуртка уклали першу рукописну збірку власних поезій та перекладів під назвою «Син Русі». Я. Головацький є співавтором забороненої цензурою збірки «Зоря» (1834), яка містила народні пісні, оригінальні твори «трійчан», історичні та публіцистичні матеріали.

У 1834–1835 роках навчався в духовній академії в м. Кошице (нині – Словаччина) та Пештському університеті (нині – Будапешт, Угорщина).

А влітку 1835 року повернувся до Львова й поновив навчання у Львівському університеті, який закінчив у 1841 році. Одночасно прослуховував лекції богословських курсів у Львівській духовній семінарії.

У 1837 році в Будапешті члени гуртка «Руська трійця» видали альманах «Русалка Дністровая», де замість язичія (один із типів штучно витвореної книжної мови на Галичині, Буковині та Закарпатті 19 століття) застосували живу народну мову, заклавши основи нової української літератури на теренах заходу України. В альманасі вміщено вірш Я. Головацького «Два віночки», здійснені ним переклади сербських народних пісень «Три зозулі» і «Смерть минулих», фольклорні записи, а також деякі бібліографічні матеріали.

Упродовж 1842–1848 років був священником у селах Микитинці (нині – Косівського району Івано-Франківської області) та Хмелева (нині – Заліщицького району Тернопільської області).

У 1846 році під псевдонімом Гаврило Русин у журналі «Річники слов’янської літератури, мистецтва і науки» (Лейпциг) надруковано німецькою мовою статтю Я. Головацького «Становище русинів у Галичині», в якій він різко критикував політику уряду в національному питанні в Галичині і виступав проти переслідування національно свідомої інтелігенції.

Викладав на кафедрі руської словесності, але згодом перейняв москвофільську позицію

У 1848 році він брав участь у роботі першого просвітницького собору (з’їзду) руських учених у Львові, де 23 жовтня виголосив головну доповідь «Розправа о язиці южноруськім і єго нарічіях», виступивши на захист рідної мови, підкресливши її абсолютну самостійність та самобутність. У 1850 році видав збірник матеріалів з’їзду «Исторический очерк основания Галицко-русской матицы и справозданье первого Собора ученых руських», де опублікував свою доповідь та промови інших учасників з’їзду.

У 1848–1867 роках Я. Головацький займався викладацькою діяльністю, ставши першим професором кафедри руської словесності (української мови та літератури) Львівського університету, був деканом філософського факультету та ректором навчального закладу. У Львівському університеті він заклав основи україністики та слов’янознавства, які отримали розвиток у діяльності його наступників.

У 1859 році учений очолив боротьбу проти прихильників заміни кирилиці латиною, яка завершилася виданням у Львові німецькою мовою збірника «Питання мови і письма русинів у Галичині».

У 1850-ті році перейшов на москвофільські позиції, що в подальшому помітно позначилося на його наукових працях.

У 1867 році Я. Головацький у складі делегації слов’ян Австро-Угорщини взяв участь у Всеросійській етнографічній виставці в Москві, на якій виголосив промову про руську національно-культурну єдність і слов’янське об’єднання, що у Відні було сприйнято різко негативно, як доказ домагань Росії на слов'янські землі і демонстрацію проросійської орієнтації австрійських слов'ян. Через це вченого було звільнено з університету.

Разом з тим був науковцем

До наукових досягнень ученого як одного з перших бібліографів на заході України належать бібліографічні твори: «Библиография по язику и литературе за 1837–1861 гг.» (рукопис, не опубліковано), «Библиографические находки во Львове» (1873) та «Дополнение к Очерку славянорусской библиографии В. М. Ундольского» (1874). Доповнення Я. Головацького до цієї бібліографії супроводжувалися широким вступним словом, у якому висловив власні міркування про стан, завдання і методику бібліографування слов’янських стародруків. Після вступного слова у хронологічному порядку подано 759 назв слов’янських друків за час від 1551 по 1865 рік.

Я. Головацький, ймовірно, є автором «Славянской библиографии» і «Школьной библиографии» (таку версію висунули у своїх дослідженнях українські бібліографи М. Гуменюк, І. Левицький і В. Коцовський). «Славянская библиография» містить бібліографічну програму збірника «Галичанин», складається зі вступу та розділів: «Украинская словесность» і «Обзор югославянской журналистики». «Школьная библиография» містить список із 52 підручників для західноукраїнських народних і середніх шкіл, виданих з 1848 по 1863 роки. Віденським книговидавництвом, Галицько-Руською матицею, Ставропігійським інститутом і приватними особами. 

Перу Я. Головацького належить рецензія на бібліографічну працю «Bibliografie polska» К. Естрайхера, в якій він слушно зауважив, що автор надто «розширив» рамки польської національної бібліографії, залучивши до неї і чесько-моравські видання.

Серед останніх праць, які видав Я. Головацький, є бібліографічні твори: «Первые учебники Галицкой Руси под австрийским правительством, изданные сто лет тому назад» (1887) та «Первенцы галицко-руской письменности с 1848 года» (1888).

В останні роки життя Я. Головацький стояв осторонь української літератури, не поділяв передових поглядів щодо її розвитку. Літературною працею займався переважно в 1830–1940‑х роках, пізніше виступав як учений і бібліограф. Велика наукова спадщина Я. Головацького й досі повністю не зібрана й не вивчена.

Яків Федорович отримав запалення легенів на Великдень 1888 і раптово помер. Похований він був на православному Евфросініевскому кладовищі у Вільні, при тому попрощатися з ним прийшло майже все російське населення Вільни, в тому числі важливі державні сановники