Однодумець і соратник Шевченка: про Олександра Навроцького
В цей день, 22 жовтня 1892 року, він помер. Тож Дивись.info розповідає про нього більше.
Мав антикріпосницькі погляди
Життя Навроцького розпочалося 28 липня (9 серпня) 1823 р. Зростав він у родині безпомісного дворянина, а тому з дитинства терпів нестатки. До того ж, Олександр рано осиротів: його батько, поручик у відставці, помер ще в доволі молодому віці. Маєточок Навроцьких опинився під опікою І. В. Капніста – сина відомого письменника і громадського діяча В. В. Капніста. А сам Олександр опинився під животворним впливом ще одного Капніста – Олександра Васильовича, колишнього учасника декабристського руху і друга Т. Г. Шевченка.
Початкову освіту майбутній літератор і бунтар здобув у Золотоніському повітовому училищі, там він навчався від 1833 до 1836 р. А потім Олександр подався до губернського центру – м. Полтава, де упродовж шести років (1836 – 1842) опановував знання у класичній гімназії. А проживати йому довелося в будинку виховання бідних дворян. Значну матеріальну допомогу в навчанні хлопця надали брати Капністи. Навроцький був одним із найкращих учнів Полтавської гімназії: жадібний до знань, допитливий, надзвичайно працелюбний і відповідальний у виконанні домашніх завдань.
Справді доленосними стали роки його навчання на філологічному факультеті (історико-філософський відділ) Київського університету св. Володимира, до якого він вступив у 1842 р. Навроцький самовіддано гриз граніт науки і, здавалося, ніщо не віщувало непередбачуваних крутозламів його життя. Та згодом він потрапив під вплив свого двоюрідного брата М. І. Гулака, який відзначався доволі радикальними поглядами і передав їх Олександру. Саме від кузена Навроцький дізнався про опозиційні твори Т. Шевченка і згодом повністю сприйняв його антикріпосницькі та антитоталітарні погляди. Кобзар дуже швидко заволодів єством Олександра, став його кумиром. Ю. Андрузький твердив, що Навроцький «майже напам’ять знає твори Шевченка». Олександр надзвичайно активно пропагував позацензурні поезії великого поета-демократа серед студентського загалу.
Світогляд майбутнього соратника Шевченка формувався під впливом передових ідей того часу, вивчення реалій життя, у ході запальних дискусій на студентських зібраннях.
Вступив у Кирило-Мефодіївське братство
Коли він дізнався про створення опозиційного Кирило-Мефодіївського товариства, він, не вагаючись ані хвилини, вступив до нього, адже безапеляційно поділяв credo братчиків. Більш того, значною мірою під впливом Гулака він примкнув до радикального крила цієї організації, став одним із найближчих соратників Т. Шевченка (їхнє знайомство відбулося в 1846 р.).
Після викриття Кирило-Мефодіївського товариства за допомогою зрадника Петрова 3-м відділенням, генерал-лейтенант Дубельт 20 березня 1847 р. віддав розпорядження про арешт поряд з іншими братчиками і О. Навроцького, який тоді знаходився на Полтавщині. 1 квітня того ж року його було заарештовано в маєтку Капністів і поручик Паліцин доставив нашого земляка до Санкт-Петербурга, в жандармське управління. На допитах молодий опозиціонер виявив велику мужність і несхитність, він не виказав жодних таємниць товариства, рішуче відмовився свідчити проти будь-кого із соратників, не говорячи вже про свого кумира Шевченка. Л. Дубельт, не приховуючи свого роздратування, писав у донесеннях, що Навроцький «по прежнему отозвался совершенным неведением всего, о чем его спрашивали, решительно утверждая, что будто бы не имел ни малейшего сведения о замыслах своих товарищей… По упорству своему в запирательстве следует первым за Гулаком». Два місяці виснажливих допитів не зломили силу духу нашого земляка, проте висновок слідства був безапеляційним: «…Улик против Навроцького столь много, что виновность его несомненна…». За вироком суду 30 травня 1847 р. молодого опозиціонера мали відправити на 6 місяців до в’ятської в’язниці, а потім надати відповідну службу в одному з повітових містечок.
Про кількамісячне ув’язнення у В’ятці Олександр Олександрович згадував, що він «…був у відчаї. Туга за батьківщиною, спогад про минуле, безнадія довели мене до того, що я поставив перед собою питання: нащо мені жити? І, мабуть, мало не дійшов до самогубства» А потім були два роки примусового проживання в північній Єлабузі. В’язниця та заслання підірвали здоров’я Навроцького, і він захворів на сухоти. Може б і скінчилося тоді його ще молоде життя (тяжка хвороба в умовах несприятливого тамтешнього клімату не залишала жодних шансів), якби не клопотання за нього перед владою княжної В. Репніної, О. Капніста та матері Олександра. Відтак, у березні 1849 р. була «явлена монарша милість» і політзасланця перевели під нагляд поліції до Курська, а через рік за його клопотанням поліційну опіку було знято.
Після недовгого перебування в столиці Навроцький виїхав у Дагестан, де служив у м. Темір-Хан-Шуре (нині Буйнакськ). Певний час жив у Єревані, дослужився до рангу статського радника. Його життя скінчилося у м. Темір-Хан-Шуре 10 (22) жовтня 1892 р.
