1918: про Листопадовий переворот у Львові
У Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії, яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною — і включити її до складу Польщі. А вже на вечірньому засіданні УГВС 31 жовтня 1918 року було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.
Рада УНР поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та на Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. Відтак на вечірньому засіданні Українського головного військового комісаріату вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом. Дивись.info розповідає про тогочасні події більше.
Передумови подій
Українська Галицька армія була добре організована, дисциплінована й боєздатна. Дисципліна відзначалася високою національною свідомістю старшин і вояків. Слабістю УГА був брак старшин, зокрема вищого ступеня. Престиж старшин УГА був високий, бо вони здебільше мали вищу освіту і значний життєвий досвід. Боєздатність УГА записана в анналах її перемог, часто над краще озброєними противниками. Не зважаючи на великий брак матеріальних засобів і труднощів, УГА була кращою армією серед тих, що постали на руїнах Австро-Угорщини.
Існування УГА має історичне значення: вона відновила українську військову традицію на Західних Українських Землях і змогла поширити її серед широких мас. Інтенсивне плекання цих традицій було головною рушійною силою відновлення збройної боротьби в лавах УПА, Українській Національній Армії та ін. українських збройних формаціях у роки другої світової війни.
Зародком УГА були Легіон УСС і відділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й провінції 1 січня 1918 року підпорядкувалися Українській Національній Раді ЗУНР.
Регулярний характер УГА підтверджував закон Української Національної Ради від 13 листопада 1918 року про загальний обов’язок військової служби громадян ЗУНР, на основі якого були проголошені в листопаді розпорядження Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС) про військово-територіальний поділ ЗУНР, організаційну схему ГА та мобілізацію до ГА чоловіків українців віком від 18 до 35 років. Територію ЗУНР (без Карпатської України) поділено на три військові області: Львів, Тернопіль і Станиславів, а з них кожну на 4 військові округи (по 5 – 8 пов.). На чолі кожної з них був окружний військовий комендант, що відповідав за набір новобранців, їх вишкіл і поповнення армії боєздатними частинами.
Листопадовий переворот
Напередодні Першої світової війни значна частина українських земель – Східна Галичина, Буковина та Закарпаття – перебували у складі Австро-Угорщини. Коли в жовтні 1918 року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав, і українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.
Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВС), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Дмитра Вітовського.
18 жовтня 1918 року у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) – політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.
19 жовтня 1918 року УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Євген Петрушевич.
31 жовтня 1918 року у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 р. у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною – і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УГВС 31 жовтня 1918 р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.
В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року стрілецькі частини, очолювані сотником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті.
9 листопада 1918 року УНРада утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13 листопада 1918 р. перетворений на уряд – Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР.
13 листопада 1918 року було затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття.
Територія ЗУНР становила 70 тис. кв. км, населення – 6 млн. осіб. Затверджено герб держави – Золотий Лев на синьому тлі, та прапор – блакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням. Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська (13 листопада 1918 р.), тимчасову адміністрацію (15 листопада 1918 р.), тимчасову організацію судівництва (16 листопада і 21 листопада 1918 р.), державну мову (1 січня 1919 р.), шкільництво (13 лютого 1919 р.), громадянство (8 квітня 1919 р.), земельну реформу (14 квітня 1919 р.).
Наслідком активної зовнішньополітичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині і Німеччині і дипломатичних представництв у Чехословаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії.
Про Євгена Петрушевича
Євген Омелянович Петрушевич народився 3 червня 1863 року у місті Буськ на Львівщині. Як і більшість тогочасної західної української інтелігенції, походив з родини греко-католицького священика. Далекі пращури Петрушевичів за Речі Посполитої були білоруськими шляхтичами.
Обравши правничу кар’єру, Євген Омелянович став успішним галицьким адвокатом. Водночас, активно займався політикою. Належав до Української національно-демократичної партії – провідної сили в Галичині й Буковині, заснованої Іваном Франком і Михайлом Грушевським. Протягом одинадцяти років був депутатом австрійського парламенту (Райхсрату), протягом шести – Галицького крайового сейму. Мав високий авторитет серед українства і вважався чудовим оратором.
Попри все, постає питання: чому саме Петрушевича було висунуто на очільника Західної Української держави у момент, коли почала розпадатися Австро-Угорщина? Відповідь проста. Протягом двох років перед тим він керував українською парламентською репрезентацією, яка об’єднувала депутатів-українців австрійського Райхсрату. В жовтні 1918-го у Львові зібралася конституанта Західної Української Республіки – Українська Національна Рада. Вона складалася з депутатів Райхсрату, Галицького і Буковинського крайових сеймів, представників українських партій. Не дивно, що своїм керівником вони обрали саме Петрушевича. До того ж, він рішуче обстоював курс на незалежність.
Для більшості наших співвітчизників Євген Петрушевич відомий як Президент ЗУНР. Таке визначення міститься майже в усіх шкільних і ВНЗівських підручниках з історії. Проте воно некоректне. Насправді, Петрушевич обійняв посаду Президента Української Національної Ради. Тобто, він очолював конституанту і тимчасовий парламент ЗУНР. А посади під назвою «Президент ЗУНР» офіційно не існувало.
