Вбитий за правду: про кримського журналіста Юрія Османова

В цей день, у 1993 році в Сімферополі після побиття 6 листопада помер правозахисник, один із лідерів національного руху кримських татар, журналіст Юрій Османов.

Він був представником кримськотатарського руху

Він народився у селі Біюк-Каралез Куйбишевського району Кримської АРСР за кілька місяців до початку війни. Батько Бекір Османов – за фахом агроном, під час війни знаменитий кримський партизан – разом із сім'єю та своїм народом опинився у місцях вигнання.

Бекір Османов став одним із тих людей, хто в середині 1950-х стояв біля витоків кримськотатарського національного руху. Завдяки ньому в рух прийшли сотні активістів, у тому числі його син Юрій…

У 1965 році юнак закінчив прославлене Московське вище технічне училище імені Баумана. Він займався наукою, працював в Об'єднаному інституті ядерних досліджень у Дубні, Інституті високих енергій у Серпухові Московської області. У цей період Юрій глибоко та ґрунтовно вивчав спадщину великого кримськотатарського просвітителя Ісмаїла Гаспринського, брав участь у складанні документів національного руху. Перебуваючи у Москві, був постійним представником кримськотатарського народу у столиці, приймав співвітчизників із регіонів.

На початку 1960-х він почав писати вірші, а перші серйозні вірші з'явилися 1965 року у самвидаві. Такі вірші, як «Голос батьківщини», поема «Я звинувачую» стали пізніше «доказами» для репресій.

Потрапив у каральний табір

15 вересня 1967 року прокурором Ферганської області було порушено кримінальну справу за фактом «поширення документів наклепницького змісту». Підставою для порушення кримінальної справи послужили листи на адресу газет «Ленін байраг'и» (Ленінський прапор) та «Соціалістична законність». Це були листи найстаріших учасників національного руху Бекіра Османова під назвою «Питання про національну долю кримськотатарського народу» та Мухсіма Османова «Узбекистан – форпост національної дискримінації та жорстокого переслідування кримськотатарського народу». У цій справі у січні 1968 року і був заарештований Юрій Османов. Крім поширення та складання документів про проблему кримських татар, йому інкримінувалися історичні дослідження про життєдіяльність Ісмаїла Гаспринського.

Юрія було засуджено до двох з половиною років позбавлення волі табору посиленого режиму. Термін відбував у кримінальному таборі на золотодобувній копальні в пустелі Кизилкум.

Боровся із шовінізмом

Після визволення Юрія не прийняли на колишню роботу. Йому довелося переїхати до азербайджанського Сумгаїту. Тут він працював у проектному відділі місцевого скляного заводу, зробив кілька винаходів. Але від національного руху не відійшов, організувавши у Сумгаїті невелику ініціативну групу.

1972-го він переїжджає до Фергани, працює в проектному відділі заводу азотних добрив, потім в інституті «Гіпроводгосп».

Ударом для сім'ї стала смерть у 1974 році коханої матері та дружини – Марії Володимирівни Гущинської. Її поважали та любили тисячі кримських татар, і ховали також кримські татари.

У цей період Юрій продовжує брати активну участь у діяльності Ферганської ініціативної групи, будучи основним упорядником її документів. Батько та син Османови проаналізували та опрацювали дані перепису про масштаби людських втрат та матеріальних збитків у період депортації.

Докладно розповів про це сам Юрій Бекірович. Його матеріал «Історія задуму акції» було опубліковано 1993 року в газеті «Арекет».

Тоді наприкінці 60-х років Національний рух кримських татар поставив завдання зірвати маску із шовінізму та пред'явити йому позов Міжнародного трибуналу.

Османов пише: «Тоді наприкінці 60-х років Національний рух кримських татар поставив завдання зірвати маску із шовінізму та пред'явити йому позов Міжнародного трибуналу. Це була довгострокова програма, яка вимагала величезної напруги сил руху. Вона була відкрито проголошена в «Заяві за фактом фальсифікації матеріалів державного перепису 1970 року», в якій національний рух кримських татар попередив, що якщо фальсифікація не буде усунена і справжні дані про чисельність кримськотатарського народу не будуть опубліковані, якщо не будуть оприлюднені справжні дані геноциду, який діяв з 1944 року – це зробить народ».

Завершення цієї діяльності припало на квітень-травень 1974 року. В основу було покладено матеріали трьох (1957, 1966, 1970-1973 років) самопереписів, що дозволили виявити основні демографічні втрати кримськотатарського народу, який пережив трагедію депортації, життя у спецпоселеннях та у вигнанні.

Як зазначає Османов, безпосереднє створення документа тривало дев'ять-десять місяців. Кропотлива робота над розсіяними за численними джерелами відомостями історичного, статистичного та господарського характеру по населених пунктах Криму дозволила не лише виявити загальну чисельність нації (560 тисяч осіб, 112 тисяч сімей) на момент виселення, а й співвіднести її «з картиною розподілу кримськотатарського народу за основою економічним, історико-культурним зонам Криму, типом житла, складом угідь».

«Розпал роботи над документом співпав із надзвичайно драматичними обставинами в атмосфері шовіністичної вакханалії, приуроченої до тридцятиріччя висилки, обшуків, затримання на вулицях під приводом «опору владі». У далекому сибірському селищі Базою в таборі «загального режиму» серед розбещеної шпани відбував термін Оджа – ветеран війни, ветеран руху Джеббар Акімов, колишній редактор КримДІЗу, один із вузького кола присвячених задуму документа. У болісній агонії вмирала Марія Володимирівна Гущинська, вірна супутниця життя Б. Османова. Її рукою було переписано багато чорнових матеріалів і таблиці документа, що готується», – згадував цей час Юрій Османов.

1991 року Юрій Османов заснував газету «Арекет» (Рух). Через два роки став деканом факультету Сходознавства Міжнародного Таврійського еколого-політологічного університету.

Увечері 6 листопада 1993 року Юрій Османов зазнав жорстокого побиття, наступного дня він помер від отриманих травм. Згідно з матеріалами слідства, він став жертвою хуліганського нападу. Його прихильники вважають, що це було політичне вбивство.