Дешевий газ та олігархат: ким був для України Леонід Кучма

«Коли я став президентом, у мене спочатку була мрія, щоб в магазинах з’явилася ковбаса. Потім — щоб у нас в країні були такі заправні станції, як у Європі. І, нарешті, щоб ми дійсно чимось відрізнялися і весь світ знав, що є така країна — Україна. І з’явилися брати Клички, такі команди, як "Шахтар", які прославляють Україну», - сказав Леонід Кучма після матчу «Шахтаря» з «Тулузою» у 2009 році.

В цей день, 14 листопада 1999 року, Леонід Кучма повторно переміг на президентських виборах, набравши в другому турі 56,25% голосів. Тому Дивись.info поспілкувалася із політологом Іллею Рєпіним про постать другого президента в історії України.

Спочаку Кучма був прем'єр-міністром

Леонід Кучма народився 9 серпня 1938 року у селищі Чайкіне Новгород-Сіверського району Чернігівської області. У Дніпропетровському університеті отримав диплом інженера ракетної техніки.

Розпочинав кар’єру на «Південмаші». Там він просунувся по партійній лінії до посади секретаря парткому, брав участь у 27-му та 28-му з’їздах КПСС. У ці роки Леонід Кучма також став кандидатом технічних наук, долучився до розробки кількох винаходів у ракетобудуванні та отримав звання професора. У 1986 році Кучму призначили генеральним директором «Південмашу», яким він керував до 1992 року.

1990 року Кучма був обраний народним депутатом України. В 1992-му став прем’єр-міністром і пропрацював на цій посаді майже рік.

«А от вже наступні роки, коли Кучма став президентом на два терміни, я би назвав періодом втрачених можливостей. Це стосується внутрішньої політики — антидержавних кадрових перестанов, зародження і зміцнення корупційних зв'язків — а також питань міжнародної інтеграції та реформування економіки. Але давайте по порядку», - розповідає політолог.

Перший президентський термін

10 липня 1994 року Леонід Кучма з результатом 52,15% голосів виборців переміг у другому турі президентських виборів. Виборчкомом керував Дмитро Табачник. У жовтні того ж року Верховна Рада схвалила розроблену командою нового президента стратегію економічних реформ.

«Коли Кучма ішов на перший термін, його електоратом був схід України і звучали в основному проросійські гасла. Він обіцяв зробити російську мову другою державною і робив акцент на промисловиках. Але згодом ці гасла змінилися на проукраїнські патріотичні», - каже Ілля.

Саме під час першого терміну Кучми з різним успіхом відбулася низка економічних реформ, результати яких у значній мірі визначають сучасну конфігурацію української економіки. Протягом перших років президентства Леоніда Кучми сформувалися умови для появи в Україні фінансово-промислових груп, із яких пізніше виросли сучасні бізнес-структури українських олігархів.

У 1995 році в Україні розпочали сертифікатну (ваучерну) приватизацію. Кожен громадянин держави нібито мав отримати можливість стати власником колишніх державних підприємств.

У 1996 році почалася реформа аграрного сектору, завдяки якій колишні колгоспні землі було розпайовано між селянами, що працювали на них.

Завдяки налагодженню співпраці із західними фінансовими установами та стабілізації ситуації в економіці країни показники інфляції з чотиризначних зменшилися до двозначних. У вересні 1996 року в Україні провели грошову реформу і запровадили національну валюту – гривню.

«Саме при Кучмі в Україні була створена система оподаткування. Це паралельний із приватизацією процес, коли фактично будувалися олігархічні групи. Новий формат ФОПу спровокував втрату контрьолю тіньового бізнесу над системою оподаткування», - додав експерт.

Другий президентський термін

Наприкінці першого президентського терміну Леоніда Кучми загострилося його протистояння з колишнім прем’єр-міністром Павлом Лазаренком, якого тоді називали одним із претендентів на президентську посаду. Зрештою, Лазаренко був вимушений емігрувати до США, там його арештували і засудили за відмивання коштів.

У березні 1999 року в автомобільній катастрофі загинув лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл, якого теж розглядали як кандидата на посаду президента.

Відтак на президентських виборах 1999 року до другого туру вийшли чинний тоді президент Леонід Кучма та лідер Комуністичної партії Петро Симоненко. Кучмі вдалося стати президентом вдруге за рахунок виборців тих регіонів, які голосували проти нього на виборах п’ятирічної давнини.

«Вдруге він переміг на виборах, оскільки був гарним дипломатом. Під час виборів він обрав просту стратегію — виступати проти усіх партійних. Його основними опонентами були СПУ (Соціалістична Патрія України), КПУ (Комуністична Партія України). Оскільки більшість українців теж виступали проти партійних, перемогу здобув, радше, не Кучма, а "непартійний". Відповідно й електоратом його став захід України. Якщо, до прикладу, під час перших виборів за нього проголосували 10% львів'ян, то на других — буквально весь Львів віддав за нього голоси», - пояснив політолог.

​Одразу після президентських виборів загострилося протистояння між президентом та парламентом. Інавгурація Леоніда Кучми відбулася поза стінами парламенту, в національному палаці «Україна». На початку 2000 року відбулося переформатування парламентської більшості: унаслідок виїзного засідання Ради в Українському домі спікером було обрано лояльного до президента Івана Плюща.

Про «касетний скандал»

У вересні 2000 року зник журналіст Георгій Гонгадзе. 28 листопада того ж року Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис розмов, які нібито відбувалися між Леонідом Кучмою, главою його адміністрації Володимиром Литвином та тодішнім міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Йшлося про причетність цих посадовців до вбивства Гонгадзе.

Оприлюднення такої інформації призвело до початку масових акцій, які вимагали відставки Кучми. Розігнати протестувальників міліції вдалося лише після жорстоких сутичок, ліквідації наметового містечка 1 березня 2001 року, та масових арештів активістів після акції 9 березня того ж року.

«Касетний скандал» мав для Леоніда Кучми наслідки і в зовнішньополітичному сенсі. Він фактично опинився в міжнародній ізоляції. Її символом стала безпрецедентна зміна розсадки під час Празького саміту НАТО у листопаді 2002 року. Учасників розсадили за французьким, а не англійським алфавітом, аби Кучма не був сусідом прем’єра Великої Британії та президента США.

«Ця історія його, можна сказати, поховала. Народ йому прощавав усі ці роки якісь авторитарні тенденції, навіть обрав його двічі керувати державою. Але вбивство Гонгадзе створило демократичний наратив у суспільстві того часу, через який стало легко протиснути у соціальний простір нові меседжі та нових політиків. Фактично нові люди могли легко будувати свою політичну кар'єру на антикучмівськіх гаслах», - констатував Ілля.

На парламентських виборах 2002 р. Кучма підтримав блок «За єдину Україну!», який очолив голова президентської адміністрації Володимир Литвин і прем'єр-міністр Анатолій Кінах. З результатом 11,8 % пропрезидентський блок фактично зазнав поразки. Проте Кучмі вдалося сформувати лояльну до нього більшість у Верховній Раді 4-го скликання за рахунок мажоритарних депутатів обраних, головним чином, на Донбасі.

Після виборів у країні розпочалися масштабні протестні акції «Повстань, Україно!», що знизили авторитет чинного Президента як серед громадян, так і за кордоном.

Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Леонід Кучма не брав участь в активних політичних проєктах, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями стосовно поточної ситуації.