«Ми нічого не продаємо Україні, а даруємо»: волонтер з Ірландії, який приганяє «швидкі» на фронт  

ІА Дивись.info запитала в Міхола про його діяльність та стимул допомагати Україні.

Він став добровольцем Збройних сил України після 24 лютого 2022 року, а ще 2014 року очолив Міжнародний фонд, який підтримує оборону та безпеку України.

Мої діти не бачили України через росіян

«Я знаю Україну з першого дня її Незалежності через свою роботу в політиці, тому, коли ми побачили необхідність швидко діяти, ми почали швидко діяти. Щоб переконатися, що наші солдати мають обладнання, послуги та допомогу, яких вони потребують, ми почали збирати гроші. Спочатку це були невеликі суми, але зараз ми надаємо десятки автомобілів щомісяця», — ділиться О'Гьорлі.

І додає, що їхні діти ніколи не були на батьківщині матері через росіян. Їм шість та чотири роки.

«Ми пишаємося тим, що ми ірландські американці, але ми також пишаємося тим, що ми українці. Я хочу, щоб вони розуміли свою історію, свою культуру та внесок, який Україна зробила у світ. Я завжди розповідаю історію про наймудріших дочок Ярослава (Мудрого - Ред.), які були одружені з королями всієї Європи. Знаєте, мені кажуть, що всі українці готові бути європейцями, а я сміюся, бо вони вже були європейцями ще до того, як з'явилася ідея Європи», — каже співрозмовник.

Його мотивація, як переконує Міхол, полягає у тому, аби переконатися, що Україна залишається вільно, а бажання — досягти миру та справедливості.

«Щоб ми досягли миру зі справедливістю, а справедливість може настати лише тоді, коли будуть відновлені кордони 1991 року. Я вірю в це, і я вірю, що це також добре для світу. Якби Україна віддала свої території, завтра це буде Польща, Естонія, Латвія. Україна очолює принципову позицію, яку має підтримати цілий світ», — роздумує Міхол О'Гьорлі.

Військовий хотів віддати гроші за «швидкі»

Чоловік каже, що підтримують пожертвами на ЗСУ більшість українців, котрі мешкають в Ірландії

«Якщо я звертаюся за аптечками МФБ, автобусом чи джипом, то у цьому допомагають українці, які були переміщені до Ірландії. Вони дають мені 5 або 10 євро з тих невеликих грошей, які у них є. Також допомагають заможні благодійники, з якими мені пощастило бути знайомим. Я знаю хороших ірландців, котрі допомагають мені отримати «швидкі» чи пожежні машини. Так вдалось «пригнати» більш ніж 20 автівок», — розповідає Міхол.

У грудні, наприклад, прибули ще сім карет «швидких». Також пожертви на українську армію роблять віж імені Об'єднаної ради українського і міжнародного козацтва. Нині ж О'Гьорлі також співпрацює із перевіреними українськими партнерами, які також допомагають йому «озброїти» «швидкими» військових.

Питаю, чи виникають якісь проблеми зі збором грошей або з якоюсь допомогою. Співрозмовник відповідає, що майже ніколи.

«Щоб дати щось, я звертають: "Ви можете купити мені цю машину швидкої допомоги або ви можете подарувати генератор?". Я не люблю займатися грошовими питаннями. Для цього у нас є бухгалтери. Для цього у нас є інші волонтери.

Ми нічого не продаємо Україні, а даруємо. Я вам розкажу смішну цікаву історію. Одній військовій частині ми передали дві машини швидкої допомоги, а він хотів за них віддати гроші, бо звикли купувати такі автомобілі і не розумів, як можна отримати в подарунок те, що коштує більше 10 тис. доларів», — говорить чоловік.

Міхол також каже, що у них, як у волонтерів, рідко виникають проблеми із перетином кордону. Щоправда, були певні труднощі, коли була «зернова суперечка».

«Коли ми застрягаємо на кордоні на вісім, дев'ять, десять годин, їдемо з Ірландії п'ять днів. Ми повинні перетнути море, а потім їхати через всю Європу. Тому, коли ми застрягаємо на кордоні на десять годин, волонтери відчувають, що їх не цінують, але це напруга між тим, щоб робити все правильно і нести відповідальність, і тим, щоб прискорити процес», — коментує співрозмовник.

Автівки, які Міхол передає ЗСУ, реєструють на кордоні, дають страхування.

Сам же волонтер ділиться, що його дратує лиш «паперова тяганина»: «Я знаю, що є підзвітність. Я довіряю своїм українським партнерам, але паперова робота - це завжди щось таке, що має тенденцію давати збої і робить корупцію видимою там, де її немає взагалі».

Загалом зараз ірландські волонтери передали понад 80 автомобілів — від джипів до «швидких». Останнім часом це стосується й великих туристичних автобусів, на яких можна евакуйовувати цивільних вздовж лінії зіткнення.

Окрім цього, каже чоловік, вдалось побудувати мобільну їдальню та стоматологічну клініку, кошти на які пожертвувати партнери із лікарні Університету стоматології у Дубліні.

«Я знаю, що ми майже досягли позначки в 2 мільйони євро за загальною вартістю пожертв. Вони дуже сповільнилися. Зараз люди дають мені все що завгодно, але не гроші, і це не тому, що вони нам не довіряють. Економіка в Європі зараз не дуже хороша, інфляція висока. Люди готові бути щедрими, але тільки в тій мірі, в якій вони можуть дати. Тому нам потрібно бути готовими отримувати подарунки так, як люди можуть їх дарувати», — ділиться Міхол.

Досвід України та Ірландії — дуже схожі

О'Гьорлі каже, що складно відповісти, чи змінилась мотивація у допомозі України від початку повномасштабного вторгнення росіян і нині. Для цього необхідний контекст.

«У 1916 році ми боролися з британцями за нашу незалежність після 800 років колоніального панування. Ірландський досвід та український досвід дуже схожі. У вас була Росія як колоніальний господар, а у нас були англійці. У вас був Голодомор, а у нас п'ять з половиною мільйонів людей померли від голоду, коли ми були змушені відправляти нашу їжу до Англії», — ділиться він.

Додає, що від початку великої війни ірландці охоче допомагали українцям, котрі були змушені утікати від війни, а уряд надав соцдопомогу.

«Наскільки українці віддані своїй обороні та безпеці? Це питання, на яке ми повинні відповідати, будучи реалістами. Адже довіру ірландців підриває те, що багато чоловіків уникають військової служби та утікають до Європи. Це також змушує їх замислитися, чому вони повинні бути такими щедрими, якщо українці не хочуть захищати власну країну. Та все ж їх меншість. Тому я б сказав, що ірландський народ все ще залишається щедрим. І той факт, що за місяць ми передаємо 21 машину, є доказом цього», — каже Міхол.