Самородок української поезії: про Володимира Сосюру

В цей день, 6 січня 1898 року, митець народився. Дивись.info розповідає про його життя.

Спершу він писав вірші російською мовою

Народився Володимир Сосюра 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве Донецької області. Мати поета, Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, батько Микола Володимирович за фахом кресляр, перемінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав.

Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом Дінця. З 11-ти років хлопець іде працювати – сперше до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку.

Початкову освіту Володимир здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою, віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. З 1911 р. в селі Третя Рота (нині місто Верхнє) навчається в двокласному училищі. Маючи блискучу пам’ять, легко виходить у кращі учні, захоплюється співом і художньою літературою. Від 1912 р. сам пробує писати вірші російською мовою. Продовжує навчання в Кам’янській сільскогосподарській школі, після смерті батька (1915 р.) йде працювати на шахту, потім знову повертається до школи. Тут у 1916–1917 рр. В. Сосюра пише поезії, які вперше публікуються в бахмутській «Народной газете» та лисичанських газетах «Голос рабочего» і «Голос труда».

Письмо він поєднував із військовою справою

У 1918 р. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Невдовзі потрапляє на кілька місяців до петлюрівських загонів, тікає до червоних; восені 1919 р. опиняється в полоні денікінців. У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звільняють бійці Червоної Армії.

1920 р. в Одесі Сосюра – політкурсант 41 стрілецької дивізії – знайомиться з письменниками Ю. Олешою, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, з поезією В. Чумака. У дружньому колі, а часом і в «Кафе поетів» читає власні вірші. Літературне товариство одностайно визнає його поетом. 20 травня в газеті «Одеський комуніст» за підписом «Сумний» з’являється вірш «Відплата», що вважається одним із перших опублікованих українських поезій В. Сосюри.

З 1921 р. Сосюра у Харкові. Виходить у світ його перша збірка «Поезії». У 1922 р. – друга збірка «Червона зима». На той час він – студент Харківського університету. Пристрасну чуттєву лірику приносять книги 1924 р.: «Осінні зорі», «Місто», «Ластівки на сонці», «Магнолії лимонний дух» та інші.

З 1923 р. після короткочасного навчання на робітфаку Харківського інституту народної освіти В. Сосюра повністю віддається літературній праці. У 1928–1932 рр. виходять поеми «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ГПУ», публікуються збірки віршів «Коли зацвітуть акації», «Де шахти на горі», «Серце», «Червоні троянди». Поет бере активну участь у літературному житті, виступає перед робітниками на творчих дискусіях і вечорах.

У 1030-х роках поет багато працює в галузі художнього перекладу (поезія О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Блока, Христо Ботева, І. Петникова). Здобута в багатьох роздумах філософічна ясність думки вносить в книжки поета почуття творчої впевненості й оптимізму («Нові поезії», «Люблю»). Володимир Сосюра починає працювати над романом у віршах «Червоногвардієць», який закінчує у 1940 р.

Велика Вітчизняна війна застає В. Сосюру в Кисловодськук. Він повертається до Києва і за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками виїздить до Уфи. Тут пише поему «Син України, видає поетичні збірки «В годину гніву», «Під гул кривавий». У 1944 р. Сосюра закінчує роботу над поемою «Мій син». Як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» він бере участь у роботі українського радіокомітету, з виступами виїздить на фронт. У 1944 р. поет повертається до Києва.

Отримував нагороди за творчість

1947 р виходить з друку збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена в 1948 р. Державною премією І ступеня. Активно працює В. Сосюра у великих поетичних жанрах (поема «Студентка», «Вітчизна»), в галузі художнього перекладу звертається до поезії С. Кудаша, М. Тихонова, Л. Гіри, К. Рилєєва, О. Одоєвського та ін.

У 50-ті роки виходять збірки: «Поезії», «Вибрані поезії», «За мир», «На струнах серця», поема «Україна». Численні вірші збірок «Солов’їні далі» (1957) і «Біля шахти старої (1958) присвячує В. Сосюра рідній Донеччині.

За збірки поезії «Ластвки на сонці» і «Щастя сім’ї трудової» В. Сосюра був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка у 1963 році. Останні твори поета – «За владу Рад», «Осінні мелодії», «Весни дихання».

Помер поет 8 січня 1965 р. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.