У парку на Львівщині зазнимкували молоду рись: що це за тварина

Про це повідомляє пресслужба адміністрації парку.

«Рись вийшла з лісу на галявину, спокійно поводилась», — йдеться у повідомленні.

Зазначається, що в урочищі села Мита Стрийського району вже два роки ведеться спостереження за самкою рисі з рисенятом. Очевидно малеча підросла і перейшла до самостійного життя. Фото звіра вдалося зафіксувати із автомобіля.

Що це за тварина

Раніше рисі були широко розповсюджені на всій території Європи та Сибіру. Їхній ареал скорочувався у міру вирубування великих ділянок лісів. Крім того, людина переслідувала цих хижих тварин заради гарного хутра. Все це в результаті призвело до зникнення рисі в багатьох районах.

Розмноження

Протягом більшої частини року рисі тримаються поодинці. Проте в лютому самці залишають свої ділянки і вирушають на пошуки партнерок. У цей період зазвичай спокійні та тихі тварини видають дуже пронизливі крики, що закінчуються тривалим стогоном. Між самцями відбуваються запеклі, а іноді й криваві поєдинки. 3 травня по червень самка народжує зазвичай 1-2, але трапляється, що й до чотирьох кошенят.

Самка влаштовує лігво в тихому місці, найчастіше в зручній ямі під поваленим деревом, у скельній ущелині або в заростях. Дитинчата народжуються вкритими м'якою шерстю, проте новонароджені є сліпими і глухими. Вони розвиваються досить повільно. Очі у кошенят розплющуються тільки на 14 день. Кошенята вперше виходять з лігва тільки у віці 5-6 тижнів. Батьки виховують дитинчат разом.

Їжа

Рись - типова хижа кішка. Найчастіше вона спокійно сидить на скелі або іншому узвишші, очікуючи здобич. Знаходячись на висоті, рись може оглядати досить велику ділянку. Помітивши потенційну здобич, вона тихо підкрадається, а потім, наблизившись, стрімко атакує її. Зазвичай рись збиває жертву з ніг, перекидає її на землю й вбиває, перегризаючи сонну артерію або ламаючи шийні хребці.

Ця тварина має довгі ікла та крупні, гострі зуби. Якщо атака завершується невдачею, й здобичі вдається вислизнути, то рись дуже рідко переслідує її далі ніж на відстані 20-50 м, оскільки не здатна швидко бігти далі. У такому разі рись найчастіше відпускає жертву й повертається на спостережний пункт.

На території Центральної Європи рись полює на косуль, куроподібних, зайців та дрібних гризунів; на півночі Європи вона також ловить дитинчат косуль і молодих лосів. Якщо поблизу немає джерела небезпеки, рись неодноразово повертається до своєї здобичі, поки не з'їсть її повністю. Проте зазвичай перерва між відвідуванням здобичі складає навіть декілька днів. Рись, що наситилася, закидає залишки туші листям, травою або гілками. Взимку приховане м'ясо повністю замерзає задовго до наступної появи рисі. У Канаді та США живе канадська рись, яка полює в основному на зайців-біляків, а з настанням весни - і на молодняк оленів.

Місце проживання

 Рись віддає перевагу густим, важкодоступним для людини хвойним лісам, хоча зустрічається вона і в інших насадженнях. Рись рідко наважується вийти з лісу. Вона живе на ділянці, величина якої залежить головним чином від кількості здобичі. У районах, де водиться багато дичини, самці займають ділянку площею до 50 км2.

Самки задовольняються значно меншою ділянкою, що не досягає навіть половини ділянки самця. Якщо здобичі мало, самці займають територію в 100 км2 і навіть більше. Самці рисі мітять межі своєї ділянки сечею, також залишають на деревах подряпини. Рись закопує свій кал і випорожнюється не тільки на межах ділянки, тому випорожнення не грають ролі прикордонних знаків.

Рись і людина

Колись рись мешкала на більшій території, ніж вона зустрічається тепер. Необмежене полювання та вирубування лісів призвели ло того, що вид трапляється тільки в нечисленних лісових районах. Рись довго була жаданим мисливським трофеєм, оскільки її плямисте хутро високо цінувалося на хутровому ринку. У деяких районах м'ясо рисі вважається делікатесом, оскільки воно має відмінні смакові якості. У наші дні до рисі ставляться по-різному.

Дехто вважає, що вона приносить користь тим, що забезпечує рівновагу в природі, полюючи на гризунів й копитних тварин, які ушкоджують дерева в лісі, також на лисиць, що завдають збитки людям. З іншого боку, тваринники і мисливці вважають її серйозним шкідником, оскільки рись харчується головним чином промисловим звіром, через що на неї полювали.

Де мешкає

Тривалий час рись вважали шкідливою твариною і винищували. Насправді, як і багато інших хижаків, рись заслуговує на уважне ставлення до себе. Нині рись охороняється законом.

Рись — типовий мешканець лісів. Це велика плямиста кішка з коротким, наче обрубаним, хвостом. На вухах в неї китички, очі проникливі, зелені, лапи кігтисті і м'які. Ступає вона безшумно. На полювання виходить на світанку або вночі. Вона прекрасно лазить по деревах і скелях, добре плаває. Всупереч поширеним думкам, рись ніколи не стрибає на свою жертву з дерева. Вона полює крадькома або із засідки. Але на косуль, кабаргу, оленів і навіть лосів та ізюбрів може напасти зненацька. Основна її здобич — зайці. Коли поживи нема, рись починає мандрувати. Так, у 1939 році рись вперше потрапила на Камчатку і до 1955 року заселила весь півострів. Рисенят народжується, як правило, двоє-троє, зовсім сліпих.

Рись живе на території Скандинавії, Росії, в Східній Європі, країнах Балтії, Карпатах і деяких районах Альп і Балкан. У Північній Америці живе споріднений вид - канадська рись.

У Європі рись зустрічається на обмеженій території. У країнах Центральної Європи рись була розселена на своїй колишній території.

  Цікаві факти

• В доісторичні часи рись проживала на Британських островах. Вважають, що в епоху неоліту на островах її винищили стародавні мисливці.
• Назва рисі „Іуnх" походить від грецького „Іуnх" або Jenkos", що означає „той, що світиться". Цією назвою рись завдячує своєму гострому зору.
• Відомо, що рись добре плаває і чудово лазить по деревах.
• Рись може стрибнути з місця на гілку, що знаходиться на висоті близько двох метрів від землі. Завдяки цій здатності вона полює на тетеруків або фазанів, коли вони злітають.

Характеристика

Шерсть: забарвлення шерсті змінюється від світло-жовтого до рудуватого з численними темно-коричневими плямами і подовжньою смугою на спині. Цятки можуть бути помітні різною мірою, залежно від підвиду. Взимку шерсть темніша, густіша, а темні плями на ній стають малопомітними.
   Слух: за допомогою вух з довгими китичками на кінчиках рись дуже точно визначає, звідки йде звук. Ця особливість компенсує той факт, що рись не може розвинути дуже велику швидкість на довгій дистанції.
   Лапи: широкі та овальні, що дозволяє рисі легше пересуватися по снігу. Між подушечками пальців на стопах росте густа шерсть.
   Нюх: відомо, що рись має дуже добре розвинений нюх. Вона використовує його під час полювання та вистежування тварин.

Про Національний природний парк «Сколівські Бескиди»

Парк «Сколівські Бескиди» розташований у басейнах річок Стрий та Опір. Його територія знаходиться у межах районів Верхньодністровських та Сколівських Бескидів. Характер грунтового та рослинного покриву обумовлений вапнистим пісковиковим флішем. На північному заході хребет Сколівських Бескидів межує з хребтом, найвищою вершиною якого є гора Парашка (1268 м). Внутрішня частина цих Бескидів межує зі Стрийсько-Сянською Верховиною. Загальна площа парку — 35261 га.

Клімат парку м'який, помірно теплий і вологий. Зима з частими відлигами та температурою від 0°С до +5°С. Середня температура січня — біля 5°С, липня — +17°С. Тут випадає 800-1100 мм на рік опадів. Середня висота снігового покриву становить 39 см.

На території парку збереглися рештки чистих букових лісів, а також смерекові й ялицеві лісостани. Вік дерев сягає 100 і більше років. На деяких хребтах зустрічаються рідкісні букові, яворові та сіровільхові ліси з покривом лікарських рослин (наприклад, рідкісних цибулі ведмежої та скополії карніолійської). Загалом флора судинних рослин налічує 632 види. На території природного парку є понад 50 видів рослин, які занесені до Червоної книги України, серед них: арніка гірська, астранція велика, баранець звичайний, билинець довгорогий, білоцвіт весняний, булатки довголиста та червона, гудайєра повзуча, зозулині сльози серцелисті, лілія лісова, лунарія оживаюча, любка дволиста, підсніжник звичайний, пізньоцвіт осінній, левкорхіс білуватий, скополія карніолійська, траунштейнера куляста, шафран Гейфелів, кілька видів пальчатокорінника.

Фауна у «Сколівських Бескидах» багата й різноманітна. Тут мешкають 86 видів комах, 18 видів риб, 9 — земноводних, 6 — плазунів, 121 — птахів та 50 видів ссавців. Серед ссавців є олень благородний, козуля, кабан дикий, заєць-русак, білка, лисиця звичайна, куниці лісова і кам'яна, вовк, ведмідь бурий, з рідкісних видів — борсук, кутора мала, полівка мала водяна, горностай, кіт лісовий, рись звичайна, нічниця довговуха, нічниця Наттетера, підковоніс малий.

Серед птахів зустрічаються тетерев, рябчик, дятли зелений і трипалий, шишкар ялиновий, плиска гірська, щеврик гірський, сова сіра, сапсан; до Червоної книги України занесені види: глухар, лелека чорний, підорлик малий, беркут, шуліка рудий, сорокопуд сірий. Плазують по території парку гадюка звичайна, вуж звичайний, ящірки прудка, зелена та живородна; до Червоної книги занесені полоз лісовий, тритони карпатський і гірський, саламандра плямиста та гадюка звичайна. Загалом охороняються 11 видів тварин, які занесені до Європейського червоного списку, та 30 видів — до Червоної книги України.

Територія парку розташована поряд з традиційними курортами — Східницею, Сколе, Славським. На його теренах протікає понад 30 мінеральних джерел різної бальнеологічної дії, наприклад, в долині річки Рибник Майданський та околицях села Новий Кропивник. На території «Сколівських Бескидів» діє понад 20 баз відпочинку та пансіонатів, активно розвивається екотуризм (агротуризм) — потенціал мають, зокрема, села Майдан, Урич, Крушельниця, Підгородці, Корчин, Завадка, Росохач. Також можна відвідати Державний історико-культурний заповідник Тустань.