Перший український журнал політичної сатири: про «Шершень»

В цей день, 21 січня 1906 року, вийшов у світ перший номер першого українського сатиричного журналу «Шершень». Дивись.info розповідає про це видання.

Журнал виходив щотижня

Це був період політичної кризи та першої революції. «Кривава неділя», робітничі страйки по всій території імперії, погроми поміщицьких маєтків; за 1905 рік тільки в Україні спалахнули 4 тисячі дрібних селянських повстань.

Царський режим був змушений піти на поступки: у жовтні 1905-го Микола II видав свій «Маніфест», де проголошувалися політичні свободи і 8-годинний робочий день. Заборона української мови була відмінена, з цензурою стало трохи простіше. Ще й намічалися перші вибори в Державну Думу. Ідеальний час, щоб запустити сатиричний медіапроект.

Київська газета «Громадська думка» 3 січня 1906 р. оголосила про вихід журналу «Шершень» − щотижневика «з малюнками й картинами на суспільні й політичні теми, за типом столичних сатиричних журналів». Одразу ж з'ясувалося, що чутки про пом'якшення цензури були дещо перебільшеними. Перший випуск «Шершня» повністю конфіскували. Тим не менше, журналу вдалося проіснувати аж сім місяців.

У виданні друкувалися відомі на той момент діячі

Періодика на той час уже була досить розвиненим бізнесом в Україні. Однак видання були виключно російськомовними. Маніфест 1905 року дав великий поштовх саме україномовній пресі.

Ідея «Шершня» виникла одразу ж після царського маніфесту, на підготовку пішло два місяці. Перші збори редколегії відбулися на Андріївському узвозі, 15 — в тому самому «Замку Річарда». Всього за півроку редакція тричі міняла адресу.

Видавцем «Шершня» був Володимир Лозинський — уродженець Кам'янця-Подільського, громадський активіст і борець з самодержавством. В молодості навіть був учасником таємної революційно-терористичної організації «Народна воля», але пізніше переключився на спокійнішу видавничу діяльність.

Серед авторів — парад зірок. Тексти писали Іван Франко, Леся Українка, Агатангел Кримський, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Олесь, Михайло Коцюбинський та багато інших.

Ясна річ, майже всі вони публікувалися під дурнуватими псевдонімами. На сторінках «Шершня» ми спостерігаємо ціле комашине царство: Шершень Миргородський, Шершень Полтавський, Хома Шершень, Чміль, Оса, Бджола, Комар, Муха, Комаха, Сліпень Оводович і просто Дзз.

Сучасникам складно розібрати усі референси гумору

Оцінити політичні жарти 1906 року досить складно. Злободенний гумор швидко стає неактуальним. І сто років по тому навіть професійний історик навряд чи розбереться в усіх референсах. З іншого боку, деякі дотепи настільки добре римуються із сучасною політикою, що можна волати вголос.

Теми тогочасних жартів, насправді, мало чим відрізняються від сьогоднішніх. Жадібні бюрократи, брехливі депутати, продажні силовики, погромщики на зарплаті.

У журналі була присутня якісна графіка

Але найголовніше — графіка. Зазвичай професійний рівень газетних карикатуристів був невисоким. «Шершень» був на голову вище всіх своїх побратимів і конкурентів, адже до створення візуальної частини долучилися визнані художники. І це помітно.

Карикатури та графічні роботи створювали Михайло Яковлев, Іван Бурячок, Володимир Різниченко, Опанас Сластіон (про якого ми згадували в матеріалі про ранній український звукозапис) та багато інших.