«Вічні поети»: автори, кого вбила Росія

Тепер їхні твори – це не просто свідчення про силу духу, але й вічний слід мистецтва, яке проходить через випробування війни. Ці талановиті люди зробили неабиякий внесок у світ літератури, нагадуючи нам, наскільки важливий є мир і свобода. Їх творчість – це як невмирущий витвір, що допомагає нам пам'ятати і роздумувати.

Максим Кривцов

Максим Кривцов, позивний Далі, був поетом, фотографом і кулеметником Збройних сил України. Яскравий представник нового покоління українських поетів. Він молодий, відвертий, талановитий. Таким його знали всі, доки росіяни не позбавили його життя разом із його вірним рудим котиком-побратимом. 

***

«Він взяв кота, схожого на тістечко
і сказав: кіт, нам треба їхати
з нами, як ранок
як життя
як хвороба
сталась холодна
як крига
війна
урок що зветься "Спокійне життя" закінчився»

(вірш Максима Кривцова)

Максим Кривцов народився у місті Рівне. Після школи закінчив місцевий технікум технологій та дизайну. У 2014 році здобув вищу освіту в Київському національному університеті технологій та дизайну.

Коли отримав диплома Максим — приєднався до лав ДУК «Правий Сектор» і вирушив на передову в АТО, де брав участь у бойових діях під Донецьком у Пісках. Протягом 2016-2019 років він служив кулеметником у Бригаді швидкого реагування Національної гвардії України. Після звільнення зі служби Максим повернувся до цивільного життя і працював контент-менеджером у Центрі реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІ3», а також копірайтером у «Veteran Hub».

Максим не боявся говорити правду про війну. Він показував її в усій її жорстокості та брутальності. Його вірші пролиті болем і стражданням, але водночас вони сповнені сили та надії.

У своїх текстах в збірки «Вірші з бійниці» Кривцов описує своє перебування на фронті, розкриваючи важкість та небезпеку військової служби. Автор підкреслює значущість обов'язку захищати власну країну. Ці вірші стали своєрідним маніфестом для багатьох українських військових, які боролися за свободу. Творчість Кривцова залишиться вічною, нагадуючи нам про вартість миру та свободи. Але вже ніколи він не проллє на папір свої думки.

Артем Довгополий

Український поет та старший сержант ЗСУ. Артем із Конотопу. Закінчив Конотопську загальноосвітню школу І-III ступенів №7 імені Григорія Гуляницького. Отримав фах залізничника в Конотопському інституті Сумського державного університету, а також навчався у харківському Українському державному університеті залізничного транспорту.

Під час навчання писав вірші. Був членом Конотопської літературної студії «Джерела», лауреатом конкурсів. Мав хист до ремонту музичних інструментів, грав на гітарі. Його твори публікували у колективних збірках «Конотоп молодий» та «Джерел натхненна сила». Артем Довгополий не встиг видати власної збірки, загинув у бою з росіянами біля Бахмута на Донеччині. Йому було 28 років.

***

«Коли генерали з поглядом в небо
Думають про тріумфальну арку,
Коли пʼяниці в безцінну чарку
Зливають весь біль і всю свою скруту,
Коли олігархи червону руту
Збирають зі смутку пʼяниць і зброї,
Про світло пишуть Сабом і Рітчі,
А я вдивляюсь в твое обличчя,
Моє весняне видіння раю.
Я серед квітів твоїх збираю
Срібні роси фіалкових ранків,
Вливаючи в море сонетів і танків.
Моя прекрасна, я біля тебе».

(вірш Артема Довгополого)

Після навчання Артем вступив до Державної прикордонної служби України. Контракт закінчився 13 лютого 2022 року у Долгополі. Проте, вже 1 березня він повернувся до армії, приєднавшись до 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського ЗСУ. У складі бригади обійняв посаду заступника командира взводу.

Артем був талановитим поетом, який мав великий дар слова. Його вірші були проникливі та чуттєві, вони розповідали про любов, втрати та боротьбу. Він залишиться в пам'яті як чесний, сміливий, надійний, мужній, та вірний товариш, люблячий син і талановитий поет.

Вікторія Амеліна

Вікторія Амеліна – українська письменниця, громадська діячка та засновниця Нью-Йоркського літературного фестивалю на Донеччині. Народилася 1 січня 1986 р. у Львові. 

У 2014 році видала свій дебютний романом «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», отримавши визнання критиків і зайнявши місце у рейтингу «ЛітАкцент-2014». Пізніше, у 2015 році, книгу перевидали, і вона стала номінантом на премію Валерія Шевчука, увійшовши до короткого списку. Ще з дитинства мріяла про літературну кар'єру, але спочатку обрала інформаційні технології, працюючи програмістом та менеджером у міжнародних компаніях протягом десяти років. В кінці кар'єри в IT вирішила присвятити себе письменницькій діяльності.

Вікторія Амеліна як письменниця писала в різних жанрах. як-от: роман, повість, поезія. Її творчість вирізняється глибоким психологізмом, увагою до деталей і тонким ліризмом. Часто писала про любов, втрати та боротьбу. Не лише писала українською, а й — англійською мовою. Промовляла  до світу про війну в Україні, говорила про воєнні злочини Росії, які документувала. Вона вправно вплітала в ці історії контекст про українську історію та культуру, щоб більше розповісти світові про Україну.

Українська письменниця та поетка Вікторія Амеліна була важко поранена 27 червня 2023 року, під час ракетного обстрілу Краматорська Росією. Попри зусилля лікарів, 1 липня вона померла від отриманих ран у лікарні. 

Смерть Вікторії залишила велику втрату для української літературної сцени, але її слова та ідеї продовжують жити у її творах, де вона виражала не тільки свої особисті переживання, але і глибоко віддану любов до своєї країни.

---

Авторка тексту — ХРИСТИНА ГАЙДАР