«Виспаним колоду карт я запам'ятовую на 6 секунд швидше», — майстер зі спортивного запам'ятовування

Під час розмови з ІА Дивись.info атлет розповів про цей вид спорту та чи можна натренувати пам'ять.

– Що таке спортивне запам’ятовування - це більше спорт чи інтелектуальна гра? 

Спортивне запам'ятовування в Україні юридично не зареєстроване як спортивна дисципліна. Але я за свого часу намітив собі за ціль цю ситуацію змінити. Для цього спілкувався з Міністерством молоді та спорту. Результату поки що немає. Тим не менше, за всіма ознаками це є спортивна дисципліна. По-перше, є вимірювальні показники, яких людина може досягнути. По-друге, шляхом тренування ці показники можна збільшувати. По-третє, відбуваються змагання.

До прикладу, в деяких країнах Азійського регіону спортивне запам'ятовування перегнало за популярністю шахи серед молоді. Воно більш практичне, ніж шахи. Не впевнений, що шахісти за це мене «заклюють», бо я багатьох знаю. Практицизму у спортивному запам'ятовування дійсно дещо більше. Бо людина, яка грає в шахи — грає в шахи. Людина, яка займається спортивним запам'ятовуванням — вміє запам'ятовувати. У процесі навчання чи роботи це багато вартує.

– Чому спортивне запам'ятовування не є популярним в Україні? 

Спорт не обов'язково має бути популярним. До прикладу, кьорлінг, я не впевнений, що є капець яким популярним в Україні. У мене є друзі, які займаються ним. Коли вони відправляють мені відео, де вони труть лід швабрами, то мені важко втриматися і не прокоментувати, що це «so a testosterone kind of sport» (ред - який тестостероновий вид спорту). Але це не означає, що цього виду спорту немає.

Зараз я планую сформувати дівчачу збірну України. Дівчачу, бо хлопців зараз банально не випускають за кордон. У мене є дуже хороша група підлітків. Їм по 14 років. Вони можуть виступати, але вони не можуть самі поки ще їздити на змагання. А з батьками ситуація наступна: тато не може виїхати, а мама не хоче або боїться. Так було якраз нещодавно, під час чемпіонату світу в Індії. Я спілкувався з батьками, намагався їх переконати. Але українські мами поєднання слів «Індія» та «їхати з дитиною» сприймають з переживанням. Хоча, якби я мав право виїзду, то дітей би мами своїх відпустили зі мною, кажуть.

Це одна з проблем, яка стоїть на шляху популяризації цього спорту в Україні або українських спортсменів на світовій арені. Я і сам розумію, що у нашій державі трохи зараз не до цього. Скажемо так, не до приколів, не до «а давайте будемо запам'ятовувати колоди карт». З іншого ж боку, якщо цим не займатися і залишити поки, то пізніше з нуля цю справу буде підняти дуже непросто.

– Для занять спортивним запам'ятовуванням потрібен особливий талант чи пам'ять можна натренувати, як м'яз?

Ні, це все піддається тренуванню. Однозначно. Немає такого, що витягнули дитину з мами, а вона має якісь особливі нейронні зв'язки. Звичайно, вже у процесі тренування ви розумієте, чи буде у вас крутий прорив, чи вам треба тренуватися до показників, поставлених тренером, два роки замість заплановиних двох місяців.

Зазначу, що з тренером набагато легше. Наведу такий приклад. Я почав займатися спортивним запам'ятовування у 31 рік, тобто вже у дорослому віці. Тоді поставив свій перший рекорд: запам'ятав колоду кард і згадав її безпомилково за 7.5 хвилин.

Для порівняння, у мене є 14-річна учениця. Ми з нею працюємо з квітня 2023 року. Вже у серпні вона запам'ятала таку ж колоду карт за 1 хвилину і 58 секунд. Дівчина дуже зраділа, але після того цей рекорд не може повторити. На її розчарування я відповідаю, що сам до двох хвилин «добирався» чотири роки. А коли я зміг запам'ятати колоду карт за дві хвилини, то до однієї хвилини потім теж дуже довго йшов. І я розумію, що це тому що вона займалася з тренером та і ще з групою людей. Так легше досягати. Плюс спортивне запам'ятовування вимагає регулярних тренувань.

– Розкажіть більше про заняття, які Ви викладаєте?

Залежить від того, про які заняття йдеться. Бо я викладаю ще швидкочитання — вчу людей швидко опрацьовувати тексти. З цього, до речі, починав.

А вже потім я зайнявся спортивним запам'ятовуванням. Все почалося з того, що до мене періодично зверталися люди із запитом навчити швидко їх читати. Вони не хотіли читати романи або науково-популярну літературу. Їх цікавили інші речі, до прикладу, Кодекс законів про працю або Податковий кодекс. Тому я почав обмірковувати процес запам'ятовування деталізовано. А вже тоді дізнався, що існує така дисципліна й почав тренуватися. Відтак, у моїй голові міститься багато різної інформації, яку я запам'товую зі студентами: словники, анатомія людини, список фобій для психотерапевтів, історичні дати зі ЗНО тощо. Як бачу, що студентам це цікаво і у них добре виходить, то пропоную їм потренуватися більше і поїхати на змагання.

Щодо читання, то люди, на жаль, вже зараз мене читають. Хоча історя покаже. Можливо, це на краще.

– Як довго Ви пам'ятаєте інформацію?

Коли мені ставлять питання «Як довго?», то запам'ятовую інформацію, звичайно, надовго. Що це означає? Це означає, що я точно знаю, що у мене щось перепитають.Тоді я біля певної інформації в голові «ставлю галочку».

– Станом на березень 2019 Ви перебували на 43 позиції у світовому рейтингу. Як потрапили у цей рейтинг? 

Це згідно з версією Memory League, тобто швидкісне запам'ятовування на електронних носіях. У цьому контексті ліміт на запам'ятовування — 1 хвилина, ліміт на згадування — 4 хвилини. Чесно, не люблю цей формат: хоч люди й активні під час змагань і за цим цікаво спостерігати, однак присутня певна «показовість». Люди, які потрапляють у такій лізі в топи, обмежені цифрою «4». Якщо попросити їх запам'ятати більше інформації за 5 хвилин, то вони «розсипаються». А якщо поставити їм завдання запам'ятовувати щось годину, а потім відтворювати її дві, вони не зможуть, бо це титанічна робота. Мені ж подобається, коли є значно більше часу на запам'ятовування й, відповідно, відтворити тоді інформацію можна в більшому об'ємі. Я прихильник роботи з увагою довгий час. З точки зору практицизму це вагомо. Бо ми ж не вчимо щось по одній хвилині в реальному житті.

– Які міжнародні змагання були для Вас найважчими і чому? 

Я б не відокремлював якісь найважчі. На деких змаганнях я відверто розумів свою неготовність і ще з початку усвідомлював, що результати не будуть топовими. До прикладу, у 2015 році я виступав у Китаї. Через обмежений бюджет, був змушений прямувати на змагання відразу з літака. Ледь подрімавши й здолавши частину шляху ногами, я знав, що мені треба трохи відпочинку й краще поїсти, але не отримав цього. Тому результат був не дуже. Але це скасовує факту: майже на всіх диспиплінах мій результат був кращим, ніж на попередніх. А коли учасник сам себе перемагає, йому у таблиці пише «Personal best» (ред —найкращий особистий результат на змагання).

Не скажу, що це було найважче, бо я загалом люблю спортивний туризм: їхати «за три дев'ять земель», не поспати, нетипово для себе харчуватися. При цьому круто видати головою класний результат — це для мене хороший тест.

– Чи приймаєте Ви пігулки для пам'яті? 

Звичайно, я приймаю вітаміни, до прикладу «Омега-3». Але це має, підозрю, формат характеру плацебо. Бо коли мені говорять про всякі популярні гриби, я запитую, чи бачили вони клінічні дослідження з цими пігулками. Та й не бачив поки такої людини, яка б за допомогою препаратів вийшла на хороший рівень. Але знаю тих, хто для вивчення чогось жертвує часом та постійно тренується.

– Як Ви харчуєтеся? 

Чесно скажу, режиму правильного харчування не дотримуюся. Але коли готуюся до змагань, то дотримуюся рибної дієти. Їм саме морську рибу, хоч вона і трохи дорога. Усі сусіди знають, коли Гордій тренується, бо у будинку пахне рибою постійно. Морепродукти впливають не так на пам'ять, як на зосередження уваги. Увага після такої уваги реально починає працювати легше. По собі знаю. Цей ефект може певний час триматися. Якщо перестати харчуватися морепродуктами, то рівень уваги знижується.

Зрозуміло, що харчування впливає на запам'ятовування. На голодний шлунок це робити важко так само, як і на дуже ситий.

– А який у Вас режим сну? 

Я фанат та адепт правильного сну: всіх спонукаю спати по 10 годин. Хоча сам відверто не дотримуюся цього правила. З різних причин. З одного боку, маю багато студентів. Якщо мене попросять «у пікселі», то багато людей, які хочуть зі мною мати справу, будуть довго чекати. Тому я намагаюся побільше проводити занять зараз. З іншого боку, сім'ї теж треба приділити увагу. А ще собі треба приділити увагу — почитати, потренуватися. На жаль, для усіх цих речей доводиться жертвувати сном. Хоч це і неправильно. Спати треба по 8-10 годин. Коли я виспаний, то можу показати майстер-клас. Колоду карт можу запам'ятати на 6 секунд секунд швидше. У спорті це дуже багато.

– Ви згадали про дочку. Чи вчите спортивного запам'ятовуванню її?

Ми граємося у всілякі забавки для пам'яті однозначно. Але їй ще поки 5 років, нехай поживе у своє задоволення. Я з нею спілкуюся англійською мовою з самого народження. Чому так: помітив під час занять зі студентами чітку градацію між мовою, з якою дитина мала справу в дитинстві та вже у дорослому віці. Та і по собі бачу. Оскільки я народився у Радянському союзі, то в перших класах вивчав російську мову. Та і вона звучала буквально звідусіль і тоді, і Незалежній Україні роками пізніше. Відтак, я міг вільно нею говорити. Тож я вирішив оточити доньку мовою, яка домінуватиме, думаю, у різних науках та навчаннях.