Відстоював інтереси УРСР у комуністичній системі: біографія Петра Шелеста

А в цей день, 14 лютого 1908 року, він народився. Тож IA Дивись.info розповідає його історію.

Дитинство Петра Шелеста

Петро Шелест народився 1 (за новим стилем 14) лютого 1908 року в селі Андріївка Зміївського повіту Харківської губернії (нині Харківської області).

Батько, Юхим Дмитрович, після смерті першої дружини, від якої залишилося двоє дітей: Яків і Агафія, одружився вдруге на вдові Марії Павлюк. У неї вже був син Семен. А незабаром з’явилося ще четверо дітей: Марія, Петро, Дмитро та Юлія. Ось така велика родина.

Батько Петра був кавалером Георгіївських хрестів усіх чотирьох ступенів. Саме це, мабуть, врятувало його від притягання до відповідальності після страйку на цукровому заводі, де він працював, коли почалися політичні пертурбації 1905 року.

Шелест згадував також, що його батько був людиною грамотною, багато читав, звідкись діставав книги, писав добре. Так що до нього зверталися, якщо треба було підготувати яке-небудь "прохання", а також зробити підрахунки і розрахунки.

Дітей він також привчав до грамоти. У 3-4 роки вони з братом Дмитром вивчили букви, цифри, а потім навчилися читати, писати і рахувати.

1914 року пішов до земської школи, в якій провчився чотири роки. Тим часом ситуація в країні почала кардинально змінюватись.

Лютнева революція відбулася, але війна ще продовжувалася. Гинули солдати, залишалися вдови, сироти, люди похилого віку без нагляду, сім’ї без годувальників... Ішла політична, ідеологічна, класова боротьба, але її мало хто розумів з простих людей".

Щоб якось прогодувати велику родину, Юхим Дмитрович обміняв свій добрий будинок на будиночок дуже непоказний, але при цьому взяв на додачу 12 пудів зерна-сурогату.

Велика родина виживала досить нелегко в умовах розрухи, голоду, політичної нестабільності, що приносила страждання простим людям.

Доводилося і Петру з матір’ю зі свого села ходити за 30-40 верст на хутори, щоб принести трохи муки, макухи або якої-небудь їжі. Під час одного з таких походів їх наздогнав у дорозі буран і вони буквально дивом вижили.

У лютому 1920 року Петро став батраком у заможного селянина на хуторі за 20 верст від його рідного села. Новий господар поставив умову: служити не менше року і робити по господарству все.

За це він давав родині Шелеста чотири пуди пшениці, а після закінчення терміну роботи обіцяв одягнути Петра "від ніг до голови". Крім того, було обумовлено, що у разі добросовісної роботи при остаточному розрахунку хлопчик отримає ще пуд пшениці і пуд проса.

І хоча у Петра виник конфлікт із господарем і той побив його батогом, на все життя залишивши на тілі клеймо у вигляді букви "з", усі пункти угоди були через рік дотримані.

Діяльність Петра Шелеста

Перший відповідальний пост Шелест займав у 1940-1941 роках, коли був секретарем Харківського міськкому КП(б)У з оборонної промисловості, пізніше, до перемоги над Німеччиною, працював завідувачем відділу оборонної промисловості Челябінського обкому ВКП(б), після війни повернувся до роботи на заводах оборонного профілю. Проявлені менеджерські здібності сприяли його обранню другим секретарем Київського міськкому КПУ у лютому 1954 року, відколи й розпочалася суто партійна кар'єра Шелеста. Згодом він займав відповідальні посади в столичному обкомі, а в лютому 1957 року очолив його.

2 липня 1963 року на пленумі ЦК КПУ в Києві відбулося формальне голосування і Петра Шелеста обрали першим секретарем Компартії України. Попри доволі конструктивні ділові стосунки з Хрущовим, вже через півроку він опинився у таборі змовників на чолі з Леонідом Брежнєвим, Миколою Підгорним та Олександром Шелепіним, які вели закулісну роботу і в жовтні 1964 року домоглись відсторонення Хрущова від влади.

Відстоюючи економічні інтереси республіки Шелест не раз конфліктував з Москвою з приводу надання Україні більшої економічної самостійності. Він був прихильником ширшого використання української мови в освіті, намагався захищати деяких письменників-шестидесятників, підтримував культурницькі ініціативи на кшалт створення заповідника на острові Хортиця у Запоріжжі та музею Пирогово у Києві тощо. Водночас як переконаний комуніст, Шелест не спиняв арешти дисидентів 1965 і 1972 років, виступав за силове придушення «Празької весни», протидіяв поверненню кримських татар на історичну батьківщину.

У грудні 1957 року неформальний голова «харківського клану» Микола Підгорний став першим секретарем ЦК КПУ і після підвищення до секретаря ЦК КПРС 26 червня 1963 року у Москві представив кандидатів на вакантну вищу партійну посаду в УРСР. З-поміж другого секретаря ЦК КПУ Івана Казанця, першого секретаря Харківського промислового обкому КПУ Миколи Соболя, першого секретаря Донецького промислового обкому КПУ Олександра Ляшка і Петра Шелеста вибір Микити Хрущова та президії ЦК КПРС зупинився саме на останньому.

Теплі стосунки з новим кремлівським керівництво тривали недовго, охолоджуючись у міру опанування Брежнєвим ситуації — автономістські прагнення та незалежний стиль керівництва Шелеста дисонували з брежнєвською політикою цілковитої лояльності, яку демонстрував голова Ради міністрів УРСР Володимир Щербицький. Наслідком напружених особистих відносин з ним стало усунення Шелеста — 19 травня 1972 року його кулуарно умовили на переїзд до Москви «на підвищення» заступником голови Ради міністрів СРСР, а через рік вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію.

Петру Шелесту не дали можливості повернутись на Україну і він помер у Москві 22 січня 1996 року у віці 88 років, проте 13 червня того ж року згідно із заповітом був перепохований у Києві на Байковому цвинтарі. По собі він залишив спогади, емоційність та відвертість яких показує всю складність його становища, коли після відставки почалося цькування за «націоналізм» опублікованої в 1970 році книги «Україно наша Радянська».