Левко Платонович Симиренко – всесвітньовідомий українець, який впровадив у виробництво власний сорт яблук

Родина Симиренків – потужний, патріотичний рід, основоположники цукрової промисловості, вітчизняного машинобудування та суднобудування, українського та російського садівництва, піонери економічної розбудови Одеси. Відомі меценати і благодійники. Левко Симиренко з дитинства був закоханий у батьківський сад, мріяв стати біологом. У 1873 році він вступив до Київського університету.

Пильна увага поліції до народовольця змусила Симиренка перевестися на навчання до Одеси, а там після обшуку, реквізиції власної бібліотеки й листування уже під конвоєм складав випускні іспити. Далі Левко потрапив до Лук’янівської тюрми Києва, а звідти у 1879 році на українця чекав шлях до Красноярська. Уже в дорозі Симиренка догнала звістка про надання йому ступеня кандидата природничих наук. На чужині Левко Симиренко завжди відчував солодкий запах яблук.

У Сибіру, перебуваючи в засланні, він не міг сидіти без улюбленої справи. Навіть у тих небагатьох листах до матері і родичів, які збереглися, видно, що в красноярському засланні Симиренко серйозно займався квітникарством та садівництвом.

Експлуатація Левка на Сибірі

Відомий золотопромисловець Кузнецов, який жив у Красноярську, давно хотів організувати в себе господарство та оранжереї. Він шукав професійного садівника. Йому підказали, що в партії політичних засланців, залишених на поселення в місті, перебуває випускник Новоросійського університету, кандидат природничих наук і пристрасний садівник Левко Симиренко.

Золотопромисловець запропонував молодому вченому місце садівника у своєму оранжерейному господарстві. Для Симиренка ця пропозиція виявилася справжнім дарунком долі. Він із головою поринув в проєктування і будівництво найсучасніших теплиць та оранжерей. Симиренко запропонував міській владі докорінно реконструювати парк, який і донині є окрасою та гордістю Красноярська.

Величезний внесок зробив учений також у розвиток садівництва й овочівництва Сибіру. Симиренко вперше довів можливість вирощування тут тепличної культури, огірків, томатів, а у відкритому ґрунті – багатьох овочевих культур і квіткових рослин. Левко Платонович першим висловив думку про можливість вирощування в суворих умовах Сибіру плодових культур, що стеляться.

Левко Симиренко – автор власного сорту яблук «Ренет Симиренка»

Левко Симиренко почав вивчати рослини ще у батьківському саду, в студентські роки він запримітив у цьому саду вже немолоду яблуню з розлогою округлою кроною, яка щороку давала щедрий врожай зелених, а при дозріванні золотавих зарум’янених плодів чудових на смак. Згодом Левко Платонович популяризував та впровадив у виробництво цей сорт. Після повернення додому із Сибіру Левко Симиренко заснував у Млієві помологічний розсадник – першу в Україні лабораторію садівництва такого рівня. До Симиренка у галузі плодівництва панували іноземні фахівці – переважно німці, французи та бельгійці. Уже за кілька років розсадник українця став найкращим не лише на теренах Російської імперії, а й у Європі. Сам він писав про його походження:

«Походження цього чудового Ренета, який успішно конкурує з найкращими європейськими сортами, до цього часу остаточно не визначено. Невідомо, чи це є стародавній сорт, але давно забутий на Заході, чи помологічно самостійне нове яблуко, яке народилося від випадкового засіву в саду Платонового хутора, що належав колись моєму батькові. Але безперечно одне: це яблуко поширилося у Росії, а останнім часом і в Європі, з нашого саду».

Восени 1887 року Левко Симиренко взяв участь у Харківській сільськогосподарській виставці, на якій демонстрував плоди цього сорту під назвою Ренет Зелений П. Ф. Симиренка. Цю назву сорту Левко Платонович зберіг у всіх своїх подальших помологічних працях і «Генеральному каталозі Помологічного розсадника Л. П. Симиренка». Згідно з документами, у 1912 році у своїй помологічній колекції Симиренко мав майже 3 тисячі сортів плодових, ягідних, горіхоплідних і квітково- декоративних рослин. Серед них – 900 яблунь, 889 груш, 350 черешень та вишень, 115 персиків, 56 абрикос, 45 горіхів, а також 166 сортів аґрусу та 937 різних троянд. А крім того, були ще різноманітні хвойні дерева та кущі, бузок тощо.

Саджанці із Мліївського розсадника надходили у різні куточки Російської імперії і навіть імпортувалися до польських та литовських земель. Свідчення про це залишив сучасник Симиренка, професор М.І. Кічунов: «Певна річ, що Південь, Південний-Захід та Південний-Схід Росії дають основну масу клієнтів, але не можна тут не підкреслити тих обставин, що розсадник має клієнтів також у Царстві Польському і в Литовських губерніях».

Результатом багаторічного вивчення і селекції сортів стали наукові праці Симиренка –  «Генеральний каталог» із описом помологічної колекції, «Кримське промислове плодівництво» та «Помологія», видана вже після його смерті. Але найвідоміший плід його праці – сорт яблука Ренет Симиренка, названий на честь батька, Платона Симиренка. Ці зелені яблука відомі кожному
українцю.