Як Крим став українським у 1954 році

У цей день. 19 лютого 1954 року, президія Верховної Ради СРСР видала указ, яким затвердила спільні подання президій Верховних Рад УРСР та РРФСР про передачу Кримської області до складу Української РСР. Тож IA.Дивись.info розповідає про це більше.

Девʼятнадцятого лютого 1954 року Климент Ворошилов відкрив засідання Президії Верховної Ради СРСР і виніс на обговорення одне питання — передачу Кримської області ДовідкаПісля депортації кримських татар, у 1945 році замість Кримської АРСР створили Кримську область. У такому статусі вона проіснувала до розвалу СРСР. Після чого увійшла до складу України як Автономна Республіка Крим. зі складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). «Є якісь інші пропозиції?» — запитав Ворошилов. На що члени президії відповіли: «Ні, ухвалити».

За підсумками засідання видали короткий указ на два речення. В одному з них пояснювалася мотивація передачі: «Зважаючи на спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні звʼязки між Кримською областю та Українською РСР...» У квітні 1954-го Верховна Рада узаконила цей указ і постановила внести відповідні зміни до Конституції СРСР. У червні ці зміни внесли до республіканських конституцій. Так юридично завершився процес передачі Криму.

Але почалося все ще у вересні 1953 року — на пленумі ЦК КПРС, присвяченому проблемам сільського господарства. На ньому окремо розглядали питання про катастрофічний стан кримської економіки.

Майже через десять повоєнних років Крим усе ще лежав у руїнах. Керівники місцевих міськкомів відкрито скаржилися, що «такими темпами ми і за 100 років не відбудуємо міста». Провідні галузі кримської економіки — садівництво, тваринництво, виноградарство і виноробство — були у глибокому занепаді.

До проблем півострова додалася й організована сталінським режимом у 1944 році масова депортація корінного населення — кримських татар. Замінити їх спробували переселенцями, насамперед із російської глибинки — Курської і Воронезької областей, Поволжя і північних регіонів РРФСР.

Але користі від нових колонізаторів виявилося небагато, адже вони не звикли до кримського клімату, не знали місцевих особливостей землеробства в горах і степу. Багато з них вперше побачили виноград, тютюн, кукурудзу. Але відкрито критикувати рішення Сталіна ніхто не наважувався не тільки за життя, але й навіть протягом трьох років після його смерті в березні 1953 року.

Занепад Криму оцінив щойно обраний першим секретарем ЦК КПРС Микита Хрущов, коли вирішив таємно вирушити на півострів у жовтні 1953 року. Із ним поїхав і його зять — радянський журналіст і публіцист Олексій Аджубей. Пізніше він так опише враження від цієї поїздки: «Тут на плато [в районі Бахчисарая] усе ще дихало страшною війною. Уздовж доріг розбиті танки та артилерійські гармати. І земля теж висохла і заросла жорсткою щетиною бурʼянів. Пусткою стояли селища, татарські аули. Їхні господарі, відіслані злою волею Сталіна в далекі холодні краї, втратили будь-яку надію на повернення».

Аджубей згадував і про зустріч Хрущова з російськими колонізаторами: «Найбільше Микиту Сергійовича вразив і засмутив натовп переселенців..., які здебільшого приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. Це я зараз пишу «приїхали», а вони кричали “нас пригнали”... З натовпу лунали і зовсім істеричні вигуки: “Картопля тут не росте, капуста вʼяне”. Або раптом зовсім сумне: “Клопи загризли”. “Чого ж їхали?” — питав Хрущов — і натовп видихав: “Обдурили”».

На початку 1954 року для партійного керівництва склали довідку «Про стан сільського господарства Кримської області» під грифом «Таємно». Там йшлося про те, що до 1954 року площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів порівняно з 1940-м. Зрошувалося лише 40,9 тисячі гектарів земель. Із 30 колгоспів тільки три змогли хоч якось засіяти поля і зібрати врожай. Руйнування житлового фонду становило майже 50 відсотків. Наприкінці 1953 року на весь Крим було тільки 3 хлібних магазини, 18 — мʼясопродуктових, 8 — молочних, 2 — тканин, 9 — взуття, 5 — будівельних матеріалів, 28 — книжкових.

Двадцять пʼятого січня в Москві збирається засідання Президії ЦК КПРС під головуванням глави Радміну Георгія Маленкова. Саме тут ухвалюють остаточне рішення про те, щоб передати Крим до складу УРСР. Секретним протоколом затвердили проєкт указу, за який швидко і одноголосно проголосувала 19 лютого Президія Верховної Ради СРСР.

У повоєнний час для радянського керівництва перекроювати кордони союзних республік було звичайною адміністративною справою. Адже все це робилося в рамках однієї держави з централізованим управлінням у Кремлі. І мало хто замислювався, що СРСР коли-небудь розвалиться, а через ці рішення почнуться політичні суперечки і військові конфлікти.

Тому передача Криму під адміністративне управління УРСР, тісно повʼязаної з півостровом економічно та інфраструктурно, виглядала цілком логічною. Тим більше, що і до передачі головна допомога на півострів йшла саме з України. «Столиця України Київ шле сюди потужні механічні навантажувачі, автоматичні дозаторні пристрої для бетонних заводів; Харків дає баштові та електромостові крани, трактори; Миколаїв — транспортери для бетонних заводів, бульдозери; Дніпропетровськ і Дебальцеве — коритні мийки для підприємств, які виробляють флюсовий вапняк; Осипенко [Бердянськ] ДовідкаЗ 17 липня 1939 по 26 червня 1958 року місто мало таку назву на честь льотчиці Поліни Осипенко. — дорожні машини; Кременчук — асфальтно-бетонні змішувачі; Прилуки — розчиноноси для механізації штукатурних робіт; Мелітополь надсилає компресори останніх випусків», — писала «Кримська правда» 17 січня 1954 року.

З передачею Криму вдалося вирішити головну проблему півострова — брак води. Проєкт Північно-Кримського каналу від Дніпра схвалили ще в 1951 році. Тепер же його будівництво в рамках однієї республіки пішло набагато швидше. Його оголосили всенародним будівництвом, на яке відправили понад десять тисяч людей з усього Союзу. У 1963 році відкрили першу чергу каналу, а добудовували його ще й після розвалу СРСР. Це дозволило розвивати сільське господарство, курортну інфраструктуру, а також запустити нову для Криму галузь — промислове ставкове рибництво.

У 1958 році уряд УРСР вирішив побудувати тролейбусну трасу Сімферополь — Алушта — Ялта. Першу чергу, до Алушти, відкрили вже за 11 місяців, а добудували повністю у 1961 році. Для найдовшого у світі тролейбусного маршруту в 96 кілометрів закупили чехословацькі «Шкоди».

До 1960-х років у Криму відбудовують житло, дороги, лікарні, школи, порти, готелі, театри, автовокзали, пансіонати, реставрують архітектурні памʼятки. Так півострів перетворюється на саме ту «всесоюзну здравницю».