Був вільний у своїх помислах: рідні та близькі розповіли про життя Героя Небесної Сотні Андрія Дигдаловича

ІА Дивись.info побувала на події та розповідає детальніше про захід.

На вечері пам’яті своїми спогадами про Андрія Дигдаловича поділилися його рідні, знайомі та близькі: сестра, доньки Андріяна та Анастасія, дружина Наталія, перша вчителька Ірина Хоміцька, друзі, побратими, які перебували разом з ним в період двох революції: Помаранчевої та Революції гідності.

Модераторкою події була донька героя - Анастасія, яка тепер очолює Музей Революції гідності. Вона зазначила: «Мій тато дуже сильно любив історію. Він вивчав історію свого роду. Після його смерті цим почали займатися родичі. А також є надзвичайно багато істориків, які продовжують вивчати славетний рід».

Так, історики розповіли про рід Дигдаловича та родинні його зв'язки з видатною оперною співачкою Соломією Крушельницькою.

«Якщо взяти родовід Крушельницьких – матері Теодори Савчинської – батько Григорій Савчинський - він був греко-католицьким священником, дуже-дуже активним діячем, письменником, учасником Товариства руських священників, одним зі зачинателів віршованої байки українською мовою тут на Галичині, він приходиться пану Андрію і його родині пра-пра-пра-пра-прадідом. Отець Григорій мав 9 дітей. Одна з них – це була Теодора Савчинська (Крушельницька в заміжжі). Вона була матір’ю Соломії Крушельницької, а інша – Іванка Савчинська була пра-пра-прабабусею якраз Андрія Дигдаловича. Досліджуючи такі славні родини ми бачимо велику таку тяглість, яку наші вороги, московити, неодноразово хотіли обірвати», – зазначив директор музично-меморіального музею Соломії Крушельницької Михайло Кобрин.

Спогади з дитячих років про Андрія Дигдаловича розповіла його перша вчителька Ірина Хоміцька. Вона зазначила, що сьогодні портрет Героя Небесної Сотні висить в коридорі школи, де він навчався:

«З ним я зустрічаюся кожен день, з його очима, коли приходжу на роботу, тому що його портрет висить в коридорі нашої школи. І кожен день я вітаюся з ним. Яким був Андрійко в молодших класах? Їх було 36. Це був мій перший набір. Він був такий, як всі діти на той час: жвавим, розумним, допитливим, дуже енергійним, непосидючим. Одного разу на уроці української мови ми говорили про маму, і він сказав: «Я свою маму дуже-дуже люблю», і вона його любила теж. Кожен тиждень була в школі та питалася про навчання та виховання Андрійка».

Дружина Андрія Дигдаловича Наталія поділилася особистими спогадами про свого чоловіка, зокрема розповіла, як вони познайомилися в Сокільниках, тут, в будинку культури, де раніше був клуб:

«Коли я познайомилася з Андрієм, то навіть не знала, що ми однолітки. Так сталося, що мене мої товариші вмовили поїхати на дискотеку сюди. В коридорі ми якось зіткнулися. Андрій вибігав зі залу, я – в зал. Я навіть не глянула на цього хлопця, пам’ятаю просто очі, його погляд. А потім він підійшов до мене та запросив на танець. Він потім приїжджав в Пустомити на дискотеки. Пізніше проводжав мене додому», – поділилася Наталія Дигдалович.

Крім того, вона розповіла як вони будували сім'ю, відкрили власний бізнес та якою особистістю був її чоловік. Зокрема, підкреслила, що Андрій Дигдалович добре знав історію Львова та загалом України. Він постійно наголошував, що наша боротьба триває вже століття, і те, що українці мають перемогти.

«Він був вільним – вільним від народження. Був вільним у своїх помислах, а бути вільним у нього – це бути відповідальним. Андрій був дуже відповідальним до всього: чим займався і що робив», –зазначила Наталія.

Про події, коли Андрій Дигдалович перебував на Майдані під час Революції гідності, розповів його друг Зеник, який також брав участь разом з ним в Помаранчевій та Революції Гідності та був поруч в останні дні життя Героя Небесної Сотні:

«Ми з ним однодумці, ми не змовляючись зустрілися там (на Помаранчевій революції - приміт. ред). Так само вийшло ідентично на Революції гідності. Я приїхав 2 грудня, приходжу на Майдан, а Андрій вже там. Він там був здружився з Афганською сотнею. Я не пішов туди, бо вже був з нашою 12-ю Самбірською сотнею. Однак був з ним більшість періоду часу».

Крім того, під час події на екрані висвітлювали архівні світлини з Андрієм Дигдаловичем. Вкінці вечора показали відео, на якому видно останні хвилини життя героя та його смерть.

У Будинку культури «Просвіта» також діяла виставка, яка дає можливість дізнатися більше про Героя Небесної Сотні. Зокрема, тут можна побачити особисті речі Андрія Дигдаловича, які були з ним на Майдані під час Революції гідності. Також зібрані світлини з тих подій.

Подію організували у співпраці сім'я Андрія Дигдаловича, відділ культури, туризму, молоді та спорту Сокільницької сільської ради і Музей Гідності у Львові за підтримки Сокільницької сільської ради.

Андрій Дигдалович – коротка біографія героя

Андрій Дигдалович народився 3 червня 1973 року в селі Сокільники Пустомитівського району Львівської області.

За інформацією Музею Революції Гідності, Андрій Дигдалович ще з юнацьких років боровся з радянською системою. Коли ще навчався у школі (наприкінці 80-х) він придбав брошуру про Україну та роздав її однокласникам. Також він знімав із місцевих державних будівель радянські прапори. У 1991 році Андрій організував у Сокільниках осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка.

Одразу після школи юнак одружився з Наталею. Разом із дружиною виховували двох доньок – Андріяну та Анастасію. Тривалий час жили в місті Пустомити поблизу Львова. Андрій Дигдалович вів приватний бізнес, пов'язаний із пересувними атракціонами, облаштовував луна-парки, а згодом опанував будівельну справу. 

Захоплювався футболом. Грав за сільську команду «Кар’єр».

У 2004 році Андрій Дигдалович брав активну участь у Помаранчевій революції. А у 2013 році – в Революції Гідності. Після побиття людей на Майдані Андрій він приїхав до Києва. Хоч і не служив в Афганістані, його зарахували до 8-ї сотні афганської сотні.

У грудні 2013 року разом із побратимами Андрій Дигдалович стримував наступ «Беркуту» на Майдані. 20 січня 2014 року на вулиці Михайла Грушевського чоловік отримав поранення внаслідок пострілу з травматичної зброї й частково втратив зір. Певний час отримував допомогу від медиків Майдану. У лютому на кілька днів поїхав на лікування до Львова. На 20 лютого комендатурою Майдану було призначено церемонію нагородження, на якій Андрієві Дигдаловичу мали вручити відзнаку «За оборону Майдану».

Андрій Дигдалович брав участь в подіях 20 лютого на вулиці Інститутській, де у нього влучила куля. Тоді йому життя не вдалося врятувати. Чоловіку було 40 років. Похований на алеї героїв Личаківського кладовища у Львові.