Про що писали українські поети XX століття

Сьогодні, 21 березня, Всесвітній день поезії. З цієї нагоди ІА Дивись. іnfo зібрала низку видатних українських поетів.

Василь Симоненко

Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за життя видано лише збірку лірики «Тиша і грім» (1962) і казку для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон». Його вірші, які допускалися до друку, коригувалися. Визнання до поета прийшло посмертно. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: «Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди».

Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні збірки Василя Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pоків. Ця поезія Симоненка була сатирою на радянський лад.

Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст.

Микола Вінграновський

Справжній розголос вірші Вінграновського принесли у вигляді добірки «З книги першої, ще не виданої», яка з'явилася у «Літературній газеті»7 квітня 1961 року. Наступного року ця книжка вийшла в світ під назвою «Атомні прелюди»й стала одним з найголовніших побудників полемічного виру навколо нової поетичної генерації.

Не часто трапляється, щоб перші газетні публікації віршів викликали такі рясні відгуки та полеміку, як це сталося з Миколою Вінграновським. Багато читачів гаряче вітали їхню появу. Радянська влада ж зустріла новаторство традиційно негативно, звинувачуючи молодого поета в абстракціонізмі та сюрреалізмі.

Поета називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. На відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років ХХ століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню.

Іван Драч

Творчість митця – це пошук й новаторство Цікавою читачам видалася вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Його поезії відомі у перекладах білоруською, азербайджанською, молдавською, польською, чеською, німецькою та іншими мовами.

Драч ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнював себе з «волом, робочою бджолою». За своє життя встиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджував, що «дуже мало досяг».

Євген Маланюк

Поезію Євгена Маланюка можна назвати автобіографічною, адже в ній митець передавав своє світовідчуття, розуміння подій, свідком яких він був. Воїн УПА після поразки визвольних змагань повинен був разом зі своїми товаришами назавжди покинути Батьківщину, стати вигнанцем. Опинившись в еміграції, він, як і багато інших, гостро переживав свою відірваність від України, мріяв повернутися на рідну землю. Життя склалося так, що його муза була покликана служити державотворчій ідеї, будити й формувати націю.

Майбутній письменник вітав українське відродження 1917-1918 рр., про що пізніше написав у своїх поетичних творах. Поетичні рядки — це пошуки відповіді на ті питання, які дуже хвилювали молоду людину, це роздуми над історією й майбутнім рідної держави і її народу, вони, по суті, стали магістральним напрямом ранньої творчості Євгена Маланюка.

Володимир Сосюра

Під час німецько-радянської війни Володимир Сосюра як військовий кореспондент виїжджав на фронт, зустрічався з бійцями, читав їм свої поезії, брав участь у відбудові зруйнованого Хрещатика. 1948 року за збірку «Щоб сади шуміли» здобув Сталінську премію першого ступеня. Лауреатові премії мали виплатити 100 тисяч карбованців СРСР. На такі кошти можна було придбати 12 автомобілів «Москвич-400».

Але минуло три роки, і знаменитий вірш «Любіть Україну!» з став об’єктом розгромної критики. У газеті «Правда» вийшла стаття «Против идеологических извращений в литературе», де поета звинуватили «в стремлении обособиться и замкнуться в рамках своей национальной скорлупы, в стремлении не видеть того, что сближает и соединяет трудящиеся массы национальностей СССР, и видеть лишь то, что может их отдалить друг от друга».

Вмить Сосюра став «персоною нон ґрата» радянської літератури, його твори перестали видавати, він жив під постійною загрозою арешту.